Найбільше у світі родовище графіту

В Україні є декілька родовищ корисних копалин, які належать до феноменальних явищ гірничовидобувної промисловості світу, так як є найбільшими на нашій планеті. До таких родовищ належить Завалівське родовище графіту, яке знаходиться в Кіровоградській області. Графіт – одна з відмін вуглецю, з якого складається звичайна сажа і найтвердіший у світі камінь алмаз. Графіт утворюється в районі дії вулканів і виверження магми. Такі процеси відбувалися на Українському щиті декілька мільярдів років тому.
Графіт надзвичайно універсальна корисна копалина. З нього можна робити алмази, а також використовувати для оборонної промисловості, атомної енергетики, в тролейбусах і олівцях. Вибух графітової бомби над містом чи в районі електростанції може призвести до знеструмлення цілих районів. Використовують графіт для виробництва ливарних форм, виготовлення вогнетривів, акумуляторів, метало-графітових виробів, змазувально-охолоджувальних рідин тощо.
Потреба в графіті у світі постійно зростає дуже швидкими темпами. Разом з тим він є однозначно дефіцитною сировиною. Здавалося б маючи найбільше родовище графіту у світі можна було б не продовжувати пошук цієї цінної сировини. Але це не для України, з її неймовірно складною геологічною будовою, а отже і величезними запасами будь-якої промислової сировини. Геологи напружилися і додали до найбільшого у світі родовища ще й нові родовища в Кіровоградській області, а також в Запорізькій та Донецькій областях. Але все одно на Завалівське родовище нині припадає близько 86 % всіх розвіданих запасів графіту в Україні. Вартість тонни збагаченого українського графіту на світовому ринку вже перевалила за 2000 доларів.
Україна постачає графіт у багато країн світі – Японію, Росію, Німеччину. Болгарію, Польщу, Словаччину, Чехію, Угорщину. В’єтнам, Іран, Грецію, Австрію, Бельгію та ще багато інших держав світу.
Пошук нових графітових родовищ продовжується й нині. І вони нещодавно увінчалися новими, перспективними родовищами. Особливо багатообіцяючими виявилися родовища Хмельницької області. Тут вміст графіту в руді досягає високої відмітки в 7%. Збагачення такої руди не вимагає значних затрат і складних технологій. Є можливість видобувати руду відкритим кар’єрним способом. І особливо приємно, що ці землі не належать до сільськогосподарських.
Графіт є одним з феноменальних багатств української землі. Україна має стати світовим постачальником не лише графіту, але й, що головне, дуже дорогих виробів з нього. Маю на увазі штучні алмази, металево-графітові та змазувально-охолоджувальні матеріали.

7. Уранові копальні України

Геологи вважають, що в Україні знаходяться якщо не найбільші у світі запаси уранової руди, то точно вже одні з найбільших. Раніше радіоактивні метали в нашій країні пов’язували майже виключно з Українським кристалічним масивом. Так, тут уран є практично скрізь. Щоправда в різних кількостях. Іноді в кар’єрах видобувають будівельний камінь, переробляють його на щебінь і виготовляють з нього і цементу та металічних конструкцій панелі для будинків. З них збирають панельні будинки, туди вселяються люди. Вони, звичайно, не підозрюють, що камінь видобували в тому місці, де в Українському щиті знаходяться промислові запаси урану. І тоді весь будинок буквально «світиться» від радіації. Люди хворіють і не підозрюють про причину своїх негараздів зі здоров’ям. Нині запаси урану виявлені не лише на Українському щиті, але й у Карпатах, в Донбасі тощо.
В наш час уранову руду видобувають в Дніпропетровській і Кіровоградській областях. За 8 кілометрів від Кіровограду знаходиться уранова шахта «Північна». Вона належить «Східному гірничозбагачувальному комбінату». Першу вагонетку з урановою рудою шахта видала на гора в 1970 році. Глибина шахти 210 метрів. На відміну від багатьох вугільних шахт головний тунель цієї уранової копальні майже сухий. Лише зрідка з кам’яних розломів просочується вода. Не видно тут і пацюків, які гасають вугільними шахтами. І не думайте, що їх, як тарганів у наших містах, вигубили якісь екологічні проблеми. Причина полягає в тому, що кріплення в урановій шахті не дерев’яні, а металічні.
В багатьох не посвячених одразу виникає запитання. Як же можна працювати людям в урановій копальні? Чи часто хворіють тут робітники? Який відсоток променевої хвороби серед шахтарів? Ніхто з впевненістю на такі запитання не може дати відповідь. В побутових кімнатах шахти на поверхні землі рівень радіації складає класичних 12 мікрорентген на годину. Лише в шахті цей показник піднімається до 60 мікрорентген на годину. Не секрет, що в деяких міських квартирах іноді, внаслідок так званої «природної радіоактивності гірських порід» радіація досягає 80 мікрорентген за годину.
Навіщо потрібен уран Україні? Потрібен і перш за все для атомних станцій, які нині є основними виробниками електричної енергії в нашій державі. Але не тільки для атомних станцій. Використання радіоактивних елементів в господарстві постійно зростає. Навіть у деяких точних приладах їх все більше застосовують. Нині практично немає галузі господарства, де б їх не використовували.
Основний центр виробництва природного урану знаходиться в Україні в місті Жовтих Водах. Воно розташоване в західний частині Дніпропетровської області. В наш час у світі існують 28 центрів виробництва урану. Східний гірничозбагачувальний комбінат в Жовтих Водах входить до десяти найбільших на планеті видобувачів природного урану і виробників його оксидного концентрату. Він також є найбільшим підприємством цього профілю в Європі.

8. Чи стане узбережжя Азовського моря світовим дитячим курортом?

Рекреаційні ресурси для дитячого відпочинку і лікування у світі майже не задіяні. Суспільство донині орієнтується на дорослих, а до дітей йому діла майже немає. Вважається, що діти мають відпочивати і лікуватися разом з батьками. Але наскільки придатні для дорослих рекреаційні ресурси відповідні запитам дитини? Особливо дуже малої дитини, скажімо, починаючи з року її життя. І чи є у світі такі місця, де самою природою створені майже ідеальні умови для літнього дитячого відпочинку? Виявляється, що є. І ним є узбережжя Азовського моря.
В чому ж полягають природні конкурентні переваги Азовського моря перед іншими морями світу? Цих переваг декілька. По-перше, Азовське море влітку переважно спокійне, без великого хвилювання. Це особливо сприятливе для дитячого відпочинку. По-друге, на українських берегах моря кількість сонячних днів протягом року може досягати 316. Це дуже великий показник. По-третє, Азовське море є унікальним морем у світі за прибережною глибиною. Глибини тут можуть не перевищувати декілька десятків сантиметрів протягом сотень метрів від берега. По-четверте, в літні місяці температура води біля берега зазвичай складає до плюс 30 градусів Цельсія. В окремих місцях і в окремі дні вона може досягати 35 градусів. Для малих дітей це особливо сприятливі умови для прийняття водних ванн. По-п’яте, солоність води Азовського моря майже втричі менша за солоність Світового океану чи, скажімо, Середземного моря. З одного боку це солоне море. А з іншого - вода з таким рівнем солоності, потрапивши дитині до очей не викликає в неї такого подразнення, як в інших морях.
Вміст органічних речовин в Азовському морі в 5-6 разів більший, ніж в інших морях світу. Це ще одна унікальна властивість цього моря. Крім того, води Азову насичені киснем. Це важливо не лише для розвитку тут планктону, але й створення феноменальних лікувальних властивостей вод моря. Не має сумніву, що увесь комплекс названих характерних особливостей моря, до яких треба додати особливо дрібний місцевий пісок, створюють унікальні передумови саме для розвитку дитячого відпочинку. Не є вони і такими, які б обмежували й дорослу рекреацію.
Однак є й проблеми. Основною з них є та, що рівень екологічного забруднення Азовського моря надзвичайно високий. Тут існує несприятливий рівень територіальної несумісності між існуючими галузями і підприємствами і рекреаційно-туристичною галуззю і її об’єктами. Врешті-решт не обійтися без вибору, яка з галузей тут буде провідною. Якщо буде зроблено стратегічний вибір на користь створення на узбережжі дитячих курортів і будинків відпочинку світового масштабу, прийдеться закрити ті підприємства, які нині інтенсивно забруднюють довкілля. Найперше це буде стосуватися металургійних комбінатів і підприємств хімічної промисловості. Таким чином, можна не тільки створити відповідні умови для розвитку рекреації і туризму світового рівня, але й відновити славу Азовського моря, як найпродуктивнішого на рибу моря світу.

9. Кілбурнська коса

За три милі від Очакова знаходиться маловідома широкому загалу в Україні, але від цього не менш унікальна Кілбурнська коса. Фактично вона є півостровом між Дніпровсько-Бузьким і Ягорлицьким лиманами. З заходу на схід ця коса простяглася аж на 40 кілометрів. За шириною вона дуже сильно вар’юється. Люди кажуть, що місцями можна стояти однією ногою на березі Дніпровського лиману, а іншою на березі Чорного моря. Однак, в найширшому місці коса досягає 10 кілометрів.
Що означає назва цього цікавого півострова, нинішня природа якого була трансформована суспільством. Вона походить від двох турецьких слів: «кіл» означає волосина, «бурун» - мис. За формою цей півострів дещо нагадує «чобіт» Італії. Він майже навпіл ділиться між Миколаївською і Херсонською областями. В Миколаївській області частину Кілбурнської коси віддано під мисливське господарство. Тут багатий тваринний світ, включаючи плямистих оленів, косуль, диких кабанів. Гордістю господарства є кілька тисяч фазанів. Вони відчувають себе справжніми господарями цих місць. Не дуже бояться людей, гніздяться навіть на городах місцевих жителів.
Однак, не цими тваринами знаменита Кілбурнська коса. Якимось дивом тут, біля села Покровки, зберігся первісний лісовий масив. Можливо не лише відомі Олешківські піски послужили основою для розповіді давньогрецького історика Геродота про Гілею в дельті Дніпра. Цей гай виникає як міраж, як якась неправдоподібна мара в посушливому степу, майже напівпустелі. Скрізь здіймаються до неба могутні дерева, зеленіють буйні трави. Якась фантастика, скажете ви? Нічого надприродного. Справа в тому, що тут близько до поверхні підходять прісні води Дніпра.
Місцеві жителі передають від діда-прадіда розповіді, що колись тут ріс могутній ліс, перевитий ліанами з дикого винограду товщиною в руку людини. Потім дерева вирубали, в тому числі й на знамениті козацькі човни. Ще раніше сюди припливали варяги, щоб замовити місцевим жителям великі човни-довбанки. Тепер збережена якимось дивом частина Гілеї зветься тут Воложин ліс. Це частина Чорноморського заповідника. На площі 200 гектарів в лісі знайшли прихисток на диво багато найрізноманітніших тварин. Могутні дуби і вільхи, як і тисячоліття тому, переплетені ліанами дикого винограду і хмелем, створюючи враження непрохідних джунглів.
Але на цьому дива Кілбурнської коси не закінчуються. Є ще тут і унікальні кефальні озера. Вони простяглися вздовж південного узбережжя півострова. Де-не-де вони з’єднані між собою мілководними протоками. Всі вони також мають вихід в море. Навесні, мілководні озера під сонячним промінням прогріваються набагато швидше за глибоководне море. Сильні південні вітри призводять до того, що через протоки з моря прориваються хвилі. Вони заносять з собою мальків кефалі. Для них в озерах справжній рай – тепла вода і багато корму. За літо риба підростає, аж тут у дію вступають холодні північні вітри. Вони і виганяють кефаль назад до моря. Таким чином Кілбурнська коса виступає такими собі дитячими яслами для цінної чорноморської риби, яку ще шаландами возив до Одеси відомий Костя.

10. Куди подівся кінь-тарпан: зниклі тварини України

В наш час на території України зафіксовано 400 видів птахів і 108 видів ссавців. Господарська діяльність людини стала причиною того, що багато тварин і птахів зникли з лиці нашої землі. До них належать кулани, сайгаки, росомахи, соболі, степовий орел тощо. Однак, ці тварини все ще зустрічаються в інших країнах. Але є дві тварини, яких ми вже ніколи не зможемо побачити живими. Кінь-тарпан і тур повністю знищені людиною.
В минулому дикий кінь тарпан був дуже поширений в степовій і лісостеповій частинах Східної Європи. Він мав широкий ареал поширення від річки Прут до річки Урал. Хроністи стверджують, що ще в ХУІ столітті тарпан зустрічався на півдні нинішньої Київської області. Тоді ж існував і так званий лісовий тарпан. Він заселяв ліси Литви, Польщі. Німеччини і Білорусі. Але найвідомішими все таки були степові тарпани. Вчені вважають, що сучасний свійський кінь був приручений в Україні і саме на основі степових тарпанів. Вони трималися табунами по декілька десятків, а то й сотень голів. Рухалися неозорими степами завжди проти вітру.
Здавна тарпани були об’єктом полювання людини. Вони давали людині поживне і смачне м'ясо, шкіра йшла на одяг і взуття. Однак, вполювати цю дуже прудку тварину було не легко. Основна здобич чекала на мисливців взимку. Коней заганяли до заметених снігом ярів і балок і там вони провалювалися в сніг по черево і втрачали притаманну їм рухливість. Ловили їх арканами, а потім використовували нерідко як тяглову силу. Звичайно, що не цей промисел згубив цих дуже гарних і сильних тварин. Як і бізонів Північної Америки їх знищила господарська діяльність людини, зокрема масове розорювання колись цілинних степів. Зникло середовище їх життя, зникли й тарпани.
Тарпанів стало менше, але вони ще збереглися. В ХІХ столітті вони зустрічалися в південних степах України. Ці тепер уже невеликі табуни диких коней продовжували вважати цю землю своєю. Тому витоптували і поїдали посіви зернових, які сіяли тут люди. Останні і винесли тарпанам смертний вирок. Почалося полювання на цих тварин з метою остаточного знищення. Ще наприкінці ХІХ століття цих коней можна було врятувати. Але ось останній тарпан, як колись сумчастий вовк в Австралії, помер у стайні Дібрівського кінного заводу під Миргородом на Полтавщині. Це трапилося у 1918 році.
Не менш трагічною була доля й у знаменитих турів. Щоправда, ці тварини не змогли прожити так довго, як тарпани. Тура вважають предком великої рогатої худоби. В минулому ця велична тварина заселяла величезні простори від Північної Європи до Північної Африки, від Близького Сходу до Тихого океану. Жили вони навіть в пустельному Єгипті. Тому свідченням є фрески, на яких зображене полювання на цих тварин. Найдовше тури збереглися в густих лісах Литви і Польщі. Останній тур тут загинув у 1627 році.

Частина п’ята
Феномени рекреаційно-туристичного комплексу України