Парки Криму

Хто хоча б раз був на Південному узбережжі Криму ніколи не забуде фантастично гарні пейзажі його парків і напоєне фітонцидами цілюще повітря. Десятиліттями сюди з усього світу завозили унікальні рослини. Їх тут акліматизували, висаджували, всіляко підтримували і оберігали. Значні площі Південного Криму належали царській родині і сюди потрапили спеціально привезені, а то й подаровані керівниками і монархами різних країн унікальні дерева і кущі. Взяти хоча б привезені з США гігантські секвої та мамонтові дерева.
Нині південнобережні парки Криму є величезним природно-ресурсним і духовно-історичним надбанням України. Якщо брати всю нинішню площу парків Криму, то на найпривабливіші і найбагатші південнобережні припадає 1067 гектарів, половина площі всіх парків АРК. Пам’ятками садово-паркового мистецтва в наш час оголошено 18 з них.
Звичайно, найвідомішим з них є Нікітський ботанічний сад. Його слава вийшла далеко за межі України. Але за його могутньою фігурою якось у тіні опинилися інші цілком достойні парки, скажімо, Місхорський, площею 23 гектари, який має понад 100 різних видів і форм дерев і чагарників, Алупкинський, відповідно 40 гектарів і близько 200 видів і форм, Фороський – 70 гектарів і понад 200 видів, Лівадійський – 40 гектарів і понад 400 видів, Масандрівський – 44 гектари і 250 видів, Гурзуфський – 12 гектарів і 110 видів і форм, Кипарисний – 9 гектарів і 180 видів і форм, Утьос – 5 гектарів і близько 150 видів, Карасанський - 18 гектарів і понад 220 видів і форм дерев і чагарників. Є ще й інші менш відомі південнобережні парки. Але й без них картина доволі монументальна і приваблива. Фактично від Форосу до Феодосії майже безперервною смугою, з незначними розривами, тягнуться дендрологічні парки.
Стиль формування більшості парків Південного береза Криму класично пейзажний. Дуже майстерно використані особливості місцевих ландшафтів. Все зроблене з метою органічного вмонтування привезених сюди з усього світу екзотів у місцевий природний комплекс, який формувався мільйонами років. В південнобережних парках сконцентровані як місцеві види дерев і чагарників, так і завезені переважно з середземноморських країн рослинні екземпляри. Широко представлені сосна Кримська, суничне дерево, дуб пухнастий, ялівець високий, кавове дерево. З інших материків і країн завезені і добре прижилися сосна італійська (пінія), дуб кам’яний, кедри ліванський, гімалайський і атласький, платани східний і кленолистий, магнолія крупноквіткова, кипариси, пальми, гігантський секвоядендрон.

Парк «Олександрія»

Чудовий зразок ландшафтної архітектури міжнародного значення являє собою парк «Олександрія», який знаходиться в старовинному місті Київської області Білій Церкві. Історія його створення вельми романтична, тому й у всьому стильовому оформленні парку переважає романтизм і сентименталізм. Понад 200 років тому граф Ф. Браницький, людина не лише багата, але й романтична, вирішив якимось чином увіковічити своє кохання до власної дружини Олександрії. Так виник один з кращих ландшафтно-архітектурних шедеврів світу. Легенда розповідає, що найнятий ландшафтний дизайнер отримав від графа завдання вигинами паркових алей написати на місцевості ім’я його коханої жінки.
Взагалі то, парк «Олександрія» ніби увесь зітканий з легенд. Найграндіозніша з них повідомляє, що під парком існує справжнє підземне місто, з безліччю ходів і залів. Ходи нібито ведуть до річки Росі, в місто, а також до дороги, яка з’єднує Київ з Одесою. Розповідають, що на вимогу графині, щоб ніхто не потривожив її улюблених лебедів навколо ставків, а їх тут аж 12, була посаджена якась таємнича «проклята трава», що отруювала людей, які намагалися прокрастися до води. Лише граф та його дружина знали безпечні підходи до водойм. Як і в «Софіївці» тут є місця, де туристам пропонують загадувати бажання. І,кажуть, збувається!
На площі понад 400 гектарів природні комплекси поєднані з архітектурними спорудами – альтанками, павільйонами, колонадами, містками. Вражає і кількість видів рослин у парку. Їх тут рекордна кількість 2500. Навіть знамениті парки Південного берега Криму хоча б близько не підходять до такої неймовірної кількості.
Уже з самого входу до парку відвідувачі поринають у відповідну романтичну обстановку. Головний вхід побудований в класичному стилі. Далі павільйон – Ротонда, потім романтичні «Руїни» з водоспадом, біля яких так люблять фотографуватися закохані й наречені. Колонада «Луна», Китайський місток, джерело «Лев». А ще скульптури Меркурія, Аполлона, Діани. Над парком височить Палієва гора з пам’ятним знаком Семену Палію.
Краса і слава парку притягала до нього геніальних людей, які шукали в ньому натхнення для своєї творчості. У свій час парком милувалися Т. Шевченко, А. Міцкевич, О. Пушкін. І нині парк служить місцем відпочинку і наукової роботи. Не даремно він належить Національній академії наук України.

10. Дача Галілея: від Понтія Пілата до сучасності

Дача Галілея - лісовий заказник, де все дихає спокоєм і напоєне найдавнішими легендами і міфами. А може й правдою. Дача знаходиться в Тернопільській області в Чортківському і Борщівському районах. Це унікальний масив дубового лісу з чисельними екзотичними рослинами. До останніх належать сосна Веймутова, модрини європейська й японська, ялиця біла, сосна чорна, горіх чорний, сірий і маньчжурський. Площа Дачі Галілея значна і досягає 1856 гектарів. Основні посадки були здійснені в ХУ – ХУІ століттях.
Головними лісоутворюючими породами є дуб звичайний, а також граб з домішками бука, липи серцелистої, ясена звичайного, черешні. Підлісок складається з ліщини, бруслини бородавчастої, клена татарського. Багатий і різноманітний трав’яний покрив Дачі Галілея – осока гірська, осока волосиста, зірочник лісовий, маренка запашна, медунка м’якенька, печіночниця звичайна тощо.
Тут живе й багато тварин. Доволі звичайними є лосі, косулі, лисиці, борсуки, тхори чорні, підорлики великі. Можна зустріти і занесеного до Червоної книги України пугача. Заказник відіграє в цій місцевості важливу водорегулюючу і ґрунтозахисну роль. Це також цінна лісонасіннева база нашої держави.
Дача Галілея таємнича і навіть містична місцевість України. По-перше, дивовижною є сама її назва. З одного видання до іншого мандрує твердження, що ця назва пов’язана зі знаменитим астрономом середньовіччя Галілеєм. Але цей лісовий масив заклали як мінімум за століття до його народження. Є легенда, що дачу заклав граф Лянцкоронський для оборони Ягельницького замку від татар. Відомо, який стрес переживали в середньовіччі народи, переходячи з однієї природної зони до іншої. Ліс був чужий і навіть ворожий для степовиків татар. Розповідають, що від замку до Дачі Галілея було прокладено підземний хід, який дозволяв його оборонцям вільно залишати цю оборонну споруду під час облоги і заходити в тил супротивника.
Однак ці легенди середньовічні і не розкривають таємниці назви цієї місцевості, яка мала подібну назву ще до того, як тут посадили ліс. Звідки ж вона походить? Таємницю розкриває топоніміка. Навколо Дачі Галілея знаходяться села з цікавими і показовими назвами. Одне називається Констанція, інше Пилятинці. Перша назва римська і з латині перекладається як притулок. Друга пов’язана з прізвищем знаменитого біблійного Понтія Пілата. Як таке може бути?, - запитаєте ви. Дуже просто, такі запитання пов’язані з тим, що ми – українці зовсім не знаємо давньої історії своєї Батьківщини і нації.
Галілея це не Галілей, а дійсно Галілея, але Палестинська. В Іспанії є Галісія, є така країна як Порту-Галія, є римська провінція Галія, нинішня Франція, є малоазійська Галатея. Всі ці країни, включно з Галілеєю Палестинською заснували вихідці з української Галичини чи Галісії. Ви вже знаєте, що протягом багатьох тисячоліть розвитку української нації від Трипільської цивілізації до сучасної України наша нація неодноразово переживала демографічний вибух і популяційний стрес. Вони призводили до того, що популяційний надлишок населення періодично покидав Україну і переселявся на всі сторони горизонту. На заході вони заснували Галію, Галісію і Португалію, на півдні Галатею і Галілею Палестинську. В Палестині галичани зустрілися з місцевими семітськими племенами євреїв і арабів. Вони зайняли північну вологу частину Палестини, де почали займатися тим же чим займалися в Україні, вирощувати пшеницю, корів, волів, свиней, коней і таке інше. В наш час археологи навколо Галілейського моря знайшли безліч кісток свійських свиней. Не можна собі навіть уявити, щоб цю тварини споживали в їжу євреї чи араби. Лише зараз в Палестині археологи відкопали українські вози з волами, на яких наші пращури прибули до Палестини, північну частину якої і назвали Галілеєю.
Пізніше цю землю захопили римляни. Саме галілеяни-індоєвропейці, а не євреї-семіти дали світові Ісуса Христа. Серед дванадцяти апостолів лише Іуда Іскаріот був євреєм. Всі останні були, як і сам Ісус Христос, галілеянами. Після того, як розп’яли Ісуса Христа його вчення апостоли понесли світом, а римляни організували в Палестині страшний геноцид, під час якого був знищений Єрусалим. Прислана з Риму армія вбивали всіх підряд в Галілеї. Навряд, щоб така політика могла сподобатися наміснику Риму в Палестині Понтію Пілату, філософу і лібералу. Вчення Ісуса Христа стрімко поширювалося. Напевно, одним з його перших послідовників і став Понтій Пілат.
Римський геноцид галілеян призвів до того, що вони почали масово тікати на північ на свою прабатьківщину Галичину. Нині археологи відкопали на Тернопільщині церкву ІІІ століття. А саме неподалік від Дачі Галілея знаходиться знаменитий підземний монастир перших християн. Схоже на те, що Понтій Пілат вирушив на північ разом з християнами-галілеянами. Вони й заснували села Констанція, Пилятинці, Дачу Галілея, печерний монастир і перші християнські церкви у світі.

11. Рекреаційно-туристичний рай в Карпатах

Гірська частина Карпатського рекреаційного району, або, власне, Східні чи Українські Карпати, має потужний потенціал для розвитку різноманітних видів туризму. Німецькі рекреологи вважають цей потенціал найбільшим у світі. Особливо придатні гори для короткотермінового відпочинку. Казковий рельєф, незабутні мальовничі ландшафти притягають сюди туристів. Одноразова гранична рекреаційна місткість Карпат може досягати до 2 млн. осіб. Протягом року без шкоди для природного довкілля гори можуть відвідати до 8 млн. відпочиваючих і туристів. До цього можна додати ще 12 млн. екскурсантів і туристів вихідного дня.
Сприятливим чинником рекреаційного освоєння Карпатських гір є їх вигідне географічне положення у центрі Європи та гарна транспортна доступність. Відомо, що понад 60% всіх туристів світу мешкає в європейських країнах. Відновлення вузькоколійних залізничних магістралей у горах, ремонт існуючих шляхів, сполучення їх з вузькоколійками Румунії, Словаччини і Польщі дасть можливість перетворити Українські Карпати на регіон міжнародного комерційного і ділового туризму.
Характерною особливістю Карпат є сотні родовищ цілющих мінеральних вод різного складу, які майже не використовуються на господарському рівні. Це невеликі копанки, якими користуються лише місцеві жителі та групи туристів, маршрути пішохідних маршрутів яких пролягають повз них. Маємо величезний резерв рекреаційного господарства району.
Карпатські гори є екологічно найчистішою частиною України і однією з екологічно найбезпечніших територій всієї Європи. Нині цей чинник перетворився на головний в усьому світі у рекреаційній привабливості місцевості. Крім того, паводки на гірських річках Українських Карпат, зумовлені злочинним вирубуванням лісів, завдали великих збитків не лише Україні, а й сусіднім державам. Тому зростає водорегулююче значення Карпат як для нашої держави, так і для сусідніх країн. Рекреація і туризм якраз і є тією єдиною галуззю господарства, яка здатна забезпечити екологічну безпеку Карпат.
Нині в гірських районах Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської і Чернівецької областей живе приблизно 1,2 млн. осіб. Майже третина з яких мешкає на висоті понад 500 метрів над рівнем моря. Умови життя і господарювання тут об’єктивно доволі складні. Дуже низький рівень зайнятості населення і матеріального добробуту. Вирішити ці проблеми в гірських районах можна практично дише за рахунок розвитку рекреації і туризму.
Професор Р. Іванух цілком слушно для розвитку рекреації і тризму в Карпатах пропонує створити на основі природно-історико-етнографічних комплексів рекреаційно-туристичні комплекси «Гуцульщина», «Бойківщина», «Лемківщина», «Закарпаття», «Буковина».
Природно-історико-етнографічний комплекс «Бойківщина» займає площу близько 120 тис гектарів у найнижчій частині гір Львівської і частково Закарпатської областей. Тут 57 населених пунктів. Лісистість території перевищує 50%. Бескиди Львівщини характеризуються унікальним у Європі рельєфом. Тут понад 20 джерел мінеральних лікувальних вод переважно типу «Нафтуся», які використовують фактично лише місцеві жителі.
Важливими об’єктами туризму Бойківщини можуть бути унікальні дерев’яні храми, споруджені у ХУІІ-ХУІІІ століттях. Їх нині налічується 23. В архітектурному плані вони надзвичайно привабливі і не мають аналогів у світі.
На Бойківщині багато маловідомих туристам об’єктів природно-заповідного фонду. До них належать державні ландшафтні заповідники Лихоборівський (2075 гектарів) і «Розлуч»(512 гектарів), а також пам’ятки природи «Скеля Ступенева»(0,6 гектари), «Гора Пікуй» (711 гектарів), «Криниця Довбуща»(0,2 гектари), та державні заповідні урочища «Ялина» (6,3 гектари) та «Сянки» (23 гектари).
Тут перспективне будівництво санаторіїв, лікарень, пансіонатів-дворів з дерева у традиційному бойківському архітектурному стилі. У такому самому архітектурному стилі варто споруджувати і всі інші рекреаційно-туристичні споруди – кемпінги, спортивні комплекси, гірськолижні бази тощо. Їх треба розміщувати на вузлах з’єднаних в один комплекс туристичних маршрутів. Вони будуть пролягати через або повз видатні об’єкти природно-заповідного фонду, джерела мінеральних вод, осередки лікарських трав, ягід і грибів.
Напевно можна погодитися з німецькими вченими у тому, що найкраще у світі середовище для туризму об’єктивно знаходиться на Гуцульщині. Багато науковців, які вивчають рекреаційну географію Європи, стверджують, що цей район за всім комплексом рекреаційних умов і ресурсів є конкурентоспроможнішим за Польські Татри, Італійські Апеніни і навіть Австрійські Альпи.
Природні умови і ресурси Гуцульщини просто ідеальні для відпочинку, лікування, активного туризму, заняття різними видами спорту, особливо у зимовий час. З урахуванням світової тенденції до зростання частки пізнавального туризму тут можна знайти безліч об’єктів для задоволення цієї рекреаційної потреби. Для цього в Гуцульщині є своєрідна архітектура, героїчні історичні постаті, невтрачений донині побут гуцулів, унікальні ремесла, сувеніри, високохудожні вироби для всіх сфер побуту, народний одяг, один з найгарніших у світі.
Природні краєвиди Гуцульщини зачаровують туристів. Тут безліч пам’яток природи, заказників і заповідників. Знайдені джерела залізистих мінеральних вод, цілюще, фітонцидне повітря, безліч лікарських рослин, грибів і ягід, розвиток бджільництва з використанням місцевих унікальних бджіл є передумовами для будівництва на Гуцульщині багатьох курортів.

12. Феноменальні рекреаційні перспективи Передкарпаття

Нині інтенсивність рекреаційного використання, тобто для відпочинку і лікування, цієї частини України різко зменшується з півночі на південь від Львівської до Чернівецької областей. Це пов’язано не з реальним зменшенням в цьому напрямі рекреаційних ресурсів, а з недостатнім їх вивченням і освоєнням.
Бальнеологічні лікувальні ресурси Передкарпаття представлені гідрокарбонатно-сульфатно-кальцієво-магнієвими, а також сульфатними натрієво-кальцієвими водами світового значення перед карпатської частини Львівської області.
Ядрами цих лікувально-оздоровчих систем є Трускавець і Східниця. Зовсім недалеко від Трускавця, у Моршині, широко використовуються натрієво-магнієво-кальцієві і сульфатно-хлоридні води.
Великий вміст органіки в знаменитій «Нафтусі», унікальний у світі вплив цієї води на нирки, захворювання яких нині є світовою проблемою, неможливість зберегти лікувальні властивості цієї води при її розливі у пляшки створюють цілком об’єктивні підстави для перетворення Трускавця і Східниці у світові центри рекреації і туризму. Запаси «Нафтусі» у Східниці перевищують трускавецькі більш як в 1,5 рази, а використовують їх менше ніж на 2%.
Далі на північ і схід від передгір’я зосереджені відомі із середньовіччя сульфатні лікувальні води Любеня Великого і Немирова. На півночі Івано-Франківської області в селі Черче також є сульфатні води, які доповнюються лікувальними грязями. За всіма геологічними ознаками Івано-Франківська і Чернівецька області нічим не поступаються Львівській за запасами цілющих мінеральних вод. Взагалі передгірські частини Івано-Франківської і особливо Чернівецької області в рекреаційному плані освоєні найменше.
Виправити цю ситуацію можна таким чином. По-перше, розпочати активний пошук родовищ мінеральних вод. По друге, необхідно цілеспрямовано формувати рекреаційно-туристичний імідж південної частини Передкарпаття. По-третє, відновлювати архітектурні, історичні, етнографічні рекреаційні об’єкти. По-четверте, будувати нові курорти, туристичні бази, прокладати пішохідні маршрути тощо.
Передкарпаття з його чудовими природними умовами і багатими рекреаційними ресурсами, заглибленою у тисячоліття історією, стародавніми містами з унікальною в Європі і світі архітектурою, художніми промислами Коломиї, Косова та інших міст і сіл, розмаїттям етнографічних пам’яток неминуче має перетворитися на рекреаційно-туристичний комплекс світового значення.