Скам’янілі дерева Дружківки<br /> Немає кінця й краю природним дивам України. Ще одне феноменальне явище нашої природи про яке мало хто знає – Дружківські скам’янілі дерева. Вони знаходяться в Донецькій області на схилі балки поблизу Дружківського м

Скам’янілі дерева Дружківки
Немає кінця й краю природним дивам України. Ще одне феноменальне явище нашої природи про яке мало хто знає – Дружківські скам’янілі дерева. Вони знаходяться в Донецькій області на схилі балки поблизу Дружківського машинобудівного заводу. Із розмитої водою похилої поверхні землі, яка пізніше різними «ентузіастами» була розкопана, на денну поверхню «визирають» дивовижні витвори природи. Хоча площа цього пам’ятника природи й незначна, але враження від нього величезне.
Людей в цьому місці вражають виходи скам’янілих дерев, які за власним зовнішнім виглядом на камінь не схожі. Здається, що хтось невідомий тільки що відпиляв від потужного соснового дерева частину стовбура. Взявши до рук кам’яний уламок дерева ми бачимо, що це ніби й не камінь взагалі. Колір добре висушеного дерева з притаманними деревині річними кільцями створює враження справжньої деревини. Так і хочеться піднести її до носа, щоб почути характерний смолистий аромат. Але щось все таки насторожує. Відчувається, що такої ваги дерево не може бути. Крім того, при ретельнішому огляді видно, як поблискують маленькі кристалики кварцу.
Деякі уламки скам’янілих дерев настільки добре зберегли структуру деревини, що біологу не важко впізнати в них рідкісну нині на планеті араукарію. Це могутнє хвойне дерево з гілками, які відходять від основного стовбура під прямим кутом нині збереглося лише в Південній Америці, Австралії та на деяких островах в Тихому океані.
Скам’янілі араукарії Донбасу росли тут в кам’яновугільний період. Це було близько 250 мільйонів років тому. Тоді панував вологий, теплий клімат, який дозволяв розвиватися буйній деревній рослинності - араукаріям, велетенським хвощам і папороті. З них за мільйони років й утворилися знамениті антрацити Донбасу.
У будь-якої людини може виникнути запитання: а чому ж з цих скам’янілих араукарій не утворилося кам’яне вугілля? Чому природний процес саме в цьому місці пішов іншим шляхом? Учені вважають, що в той далекий час в умовах теплого і вологого клімату періодично налітали урагани, які виривали з корінням навіть могутні араукарії. Потужні зливи, які їх супроводжували, зносили великі стовбури до річок, де вони й відкладалися. Річки продовжували нести стовбури аж до своїх гирл, де потік заспокоювався і дерева накопичувалися цілими шарами. Потім їх заносило піском, глиною, мулом. Доступу до кисню не було, тому дерева й не обвуглилися.
За багато мільйонів років, що пронеслися над цими краями дерева скам’яніли. Однак, цей процес не був традиційним. Просто органіка дерева була поступово вимита і заміщена неорганічними речовинами. В товщу землі, де лежали дерева проникали як грунтові води, так і морські. Моря то наступали, то знову відступали. Проходячи крізь тканини деревини вони органіку вимивали, а на її місце відкладали мінеральні солі. Таким чином і утворилося це природне диво України.

16. Де найкраще жити у світі?
Чи існує така умовна територія на нашій планеті, де людині найкраще жити і займатися господарською діяльністю? Впевнений, що в Україні на це запитання не зможе відповісти майже ніхто. Тим більше, що в нашого народу виробився такий стереотип, - найкраще жити десь там, де немає ні зими, ні весни, ні осені, а суцільне літо. Здавалося б, що таке переконання має під собою поважні підстави. Однак, це чистої води помилковий погляд, який виходить з традиційного людського переконання, що краще жити там, де нас немає.
Скажімо, в тропіках у літній період стоїть просто таки нестерпна спека і люди ховаються від неї в приміщення, не здатні нічого робити. Тут існує таке поняття як сієста, коли вдень в країні все завмирає і на вулицях людей майже немає. В районі екватора спека супроводжується стовідсотковою вологістю, коли людина відчуває себе так, ніби постійно знаходиться в лазні. Мухи, отруйні комахи, змії, страшні хвороби переслідують людей у жарких країнах. На півночі людина теж не може жити і працювати нормально. Страшні морози, заметілі, які тривають тижнями, гнус влітку, який проникає в усі шпарини, багаторічна мерзлота, що заважає будівництву. Цей ряд несприятливих природних умов для життя і господарської діяльності людини можна продовжувати дуже довго.
Все це дало підставу для деяких вчених, зокрема американця С. Гантингтона висунути теорію «кліматичних оптимумів». Останній вважав, що найсприятливіші умови для всебічного розвитку мають країни, розташовані в помірних поясах.
Німецькі кліматологи вирішили перевірити цю теорію і за всім комплексом природних умов почали шукати на нашій планеті ту територію і те місто, де умови життя і господарювання є найкращими. Було розглянуто багато тисяч варіантів. За спеціальною комп’ютерною програмою вчені нарешті отримали це місто. Ним несподівано для багатьох виявився український Немирів. Це курортний районний центр Вінницької області. В Україні є ще один Немирів і теж курорт, який знаходиться у Львівській області. Але комп’ютер обрав саме вінницький Немирів.
Взагалі з давніх-давен мандрівники з різних країн відмічали дуже сприятливі природні умови українського правобережжя і саме в його південній частині. Сюди відноситься Побужжя і Подністров’я. Його називали Українськими субтропіками і землею, яка тече медом і молоком. Тут достатньо сонця і вологи, немає сильних морозів і великої спеки. Вологість повітря близька до ідеальної для людини і рослин. Коефіцієнт зволоження унікальний для нашої планети. Він дорівнює одиниці, тобто скільки випадає опадів, стільки й випаровується. В Придністров’ї взагалі природні умови такі, що тут вирощують черешні і персики, волоські горіхи і виноград. Круті схили каньйонів річок порослі дерном (кизилом). Навесні вони відсвічують жовтим, через що місцеве населення називає їх «Золотими горами».
Дехто з зарубіжних вчених пропонує створити стандарт кліматичного оптимуму для життя і господарської діяльності людини. Якщо він дійсно буде створений, то ним стане вінницький Немирів, який повторить долю українського чорнозему, взятого в Кіровоградській області і який зберігається в паризькому музеї як еталон найродючіших грунтів у світі.