Таємниці депопуляції в Україні

Всім відомо, що в Україні населення постійно зменшується. Вимирання української нації на чудовій землі і в комфортних природних умовах донині для багатьох залишається загадкою. Це вимирання сором’язливо ховається в нашій статистиці за науковим словом депопуляція. І не випадково. Що воно означає мало хто знає. А що таке вимирання, знають усі. Уже й держава платить за народження дітей доволі значні гроші. Вже зростають виплати за кожну наступну дитину, а помітних результатів немає. Чому так? Раз вже й гроші не допомагають, то причини цього явища не соціальні, як це намагаються нам пояснити, а глибинні, генетичні.
Для того, щоб розкрити цю таємницю, необхідно звернути увагу на два факти. По-перше, коли почалося зменшення народжуваності в Україні і зростання смертності? Взявши радянську статистику по народонаселенню України за радянський період ми зі здивуванням помітимо, що цей процес почався ще в 60-ті роки ХХ ст. Про нього тоді, та й пізніше, ніхто не говорив і не писав. Не з 1991 року, як нас намагаються переконати лукаві люди почалося вимирання українців, а в час найбільшого розквіту радянської влади. По-друге, якщо ми проаналізуємо співвідношення народжених і померлих не в цілому по Україні, а в її обласному розрізі, ми побачимо цікаву картину. Найінтенсивніше населення вимирає в центральних і східних областях держави, натомість природний приріст населення відмічається в більшості західних областей. Який висновок можна зробити на основі цих статистичних даних? Що нам підказує світовий досвід?
Світовий досвід однозначно вказує на те, що чим гірше живе населення, тим воно більше розмножується. Найбільший природний приріст спостерігається не лише в найбідніших державах, але й у тих з них, де точиться війна. Афганістан, Сомалі, республіки Північного Кавказу в Росії та багато інших країн на фоні низького рівня життя і постійних військових дій демонструють високі темпи зростання населення. Отже, закономірністю відтворення населення є: чим гірше живемо, тим інтенсивніше розмножуємося. Що ж тоді діється з українською нацією? В чому тут загадка? Бо ж живемо ми погано, найгірше в Європі, а розмножуємося ще гірше. Чи може ми не підлягаємо дії законів буття? Так просто не буває. Просто ми не знаємо, чи може не хочемо знати реальних причин вимирання найдавнішої нації у світі.
Хоча причина, як на мене, знаходиться на поверхні і розгадка загадки української депопуляції криється в факті природного приросту населення в західних областях. Це означає, що в цій частині України не було чогось, що було в іншій частині нашої держави. Так чого не було в Західній Україні в ХХ столітті? Так, ви праві, там не було Голодомору. Причина страшного вимирання нинішнього населення Центральної і Східної України криється саме в 1932-1933 роках. В цей час відбувся реальний підрив життєвих сил української нації, який зараз, закономірно через покоління, ми і відчуваємо. В 1933 році від штучно організованого комуністами голоду в Україні вимерли всі найсильніші, найздоровіші носії генетичного коду нації. Наприклад, відомо, що тоді вимерли всі двометрові чоловіки. На таку масу тіла треба було багато їжі. І тому протягом двох тижнів всі ці люди загинули. Вони не передали свої гени нащадкам.
Таким чином, відбулася закономірна генетична деградація нації. Для власного розширеного відтворення будь-якій нації потрібні не лише генетичні сили окремих її представників, але й загальне відтворювальна сила, яка криється не стільки в генетиці, скільки в ментальності народу. Потім була війна, вже через 8 років. На війну не брали хворих, калік, божевільних. Для цього існували спеціальні медичні комісії. Відбирали кращих і вони гинули, не давши потомства. Натомість потомство давали хворі, передаючи свої гени нащадкам.
Протягом ХХ століття українці пережили аж три Голодомори, дві світові війни, громадянську війну, масові репресії 1937 року, війну радянського режиму з УПА, масові депортації українців і вивезення їх у східні райони СРСР на освоєння цілинних і перелогових земель та новобудови Сибіру. Таким чином, сучасна депопуляція в Україні цілком закономірна і ніяке виділення грошей на народження дітей її не ліквідує. Єдиний вихід полягає в здійсненні державної політики відродження української нації. Держава має відбирати, за їх бажанням, фізично і психічно здорових молодих людей і підписувати з ними угоди, що вони матимуть 5 і більше дітей. Держава ж братиме зобов’язання забезпечити молоде подружжя житлом, роботою, а дітей дитячими яслами та садками. Якщо це не почати робити в найближчий час українська нація дуже швидко вимре. Про те, що це дійсно так говорить досвід Чернігівщини, де в деяких районах на одного народженого вже нині припадає 15 померлих.

17. Звідки походить київський район Виноградар

Для багатьох киян таємничою виглядає назва району в якому вони живуть і який зветься Виноградар. Іноді, розповідаючи про столицю, я отримую запитання: а скажіть нам Петро Олексійович, звідки походить така дивна назва? Люди говорять всяке… Тут що виноград колись вирощували? І це на півночі України? Не може такого бути. Ще й як може…
Дійсно, історичним фактом є те, що в тому місці, де зараз знаходиться цей район столиці «з дивною назвою» колись не просто вирощували виноград. Тут існувало велике господарство, так званий колгосп, де цей виноград вирощували у великій кількості. Як же так трапилося? Природні ж умови північної частини Києва не дуже придатні для промислового вирощування цієї примхливої південної рослини.
Виноград, звичайно, виріс на Виноградарі не сам. Його посадили люди. Ця історія трагічна. Посадили цю південну рослину в Києві ассірійці. Ви мабуть і не чули про такий народ, але чули про давню країну Ассірію. До України вони потрапили на початку ХХ століття. Ассірійці, як і українці, належать до найдавніших націй світу. Вони зберегли у своїй пам’яті багато легенд, стародавніх оповідок, казок, афоризмів. Раніше вони жили в Ірані і Туреччині. Потім почалися утиски і справжній геноцид. Особливо загострилася ситуація в 1915 році. В Османській імперії в цей час особливо переслідували вірмен і ассірійців. Тому останні були вимушені покинути батьківщину і переселитися до інших країн – Франції, США, Росії, України. Більшість ассірійців, яких нині в Україні налічується 5000 осіб поселилася в Києві.
На відрогах Придніпровської височини, неподалік Пуще-Водицького лісу кілька підприємливих родин ассірійців вирішили вирощувати звичний для них в Ірані і Туреччині виноград. За роботу взялися зі знанням справи і з великим ентузіазмом. Були закладені цілі плантації винограду сорту «шасла». В 30-ті роки минулого століття тут уже виникло ціле велике господарство, яке вирощувало товарний виноград. Та й у післявоєнний час студенти Київського державного університету імені Тараса Шевченка працювали тут восени, збираючи виноград і відправляючи його до магазинів столиці. Потім на цьому гарному місці вирішили збудувати новий мікрорайон і виноградники зникли. Але в пам'ять про існування тут виноградників залишилася назва Виноградар.
Наступний акт геноциду проти ассірійців здійснили вже в Радянському Союзі сталіністи. На початку 30-х років в Києві працювали ассірійські школи, діяла ассірійська церква. Був навіть Будинок народів Сходу, який об’єднував християн-закавказців. Сталінська коса поклала край ассірійському відродженню. Практично була винищена вся національна інтелігенція, священники, прості люди, закрилися школи і церква. Після того, як Україна стала незалежною державою створено Асоціацію ассірійців Києва. Ассірійці столиці нашої держави пишаються тим, що на карті Києва залишилася географічна назва, яку започаткували вони своєю підприємливістю і працею.