Таємниці географічних назв Київщини

Київщина – українська земля, заселена з незапам’ятних часів. На географічній карті Київської області є назви населених пунктів, які виникли за тисячі років до нашої ери. Немало серед них так званих «непрозорих», розшифрування яких ще попереду. Це нині фактично ледь не єдиний місток до наших далеких пращурів. Вони завжди жили на цій чудовій землі, ростили дітей і онуків, боронили свою батьківщину від чисельних завойовників, хотіли бачити її великою і прекрасною, а своїх нащадків, тобто нас з вами, щасливими. Географічні назви є пам’ятками культури, що, як і архітектурні пам’ятки, потребують охорони.
У багатьох географічних назвах Київщини прихована її багата історія. Ми іноді щодня вживаємо ці назви, часто-густо не відаючи, що вони означають. Стольний град Київ тисячі років тому прикривали з півдня знамениті Змійові вали, які місцями дуже добре збереглися. А ось пізніше, за часів Київської Русі, охорону столиці взяли на себе міста-фортеці, міста-замки. В минулому такі укріплені поселення, які з усіх боків оточували Київ, звалися городами – від дієслова «городити». Топоніміка нам каже, що таких замків було як мінімум 5. Нині це села і міста Білогородка, Ясногородка, Чорногородка, Вишгород, Городещина. Суто географічно вони ніби з усіх боків взяли столицю у своєрідне захисне коло.
Давній суфікс, що вийшов з ужитку, «-ище» означає «місце чогось». Мостище виникло на місці або біля колишнього мосту, а Селище – на місці залишеного поселення. Населення його або кудись переселилися, або вимерло, або ж загинуло, боронячи рідну землю від загарбників. Пізніше, коли на цьому місці поселення відродилося знову, воно отримало назву Селище.
Для багатьох нині доволі таємниче звучать чисельні на Київщині Слободи. Переселяючись на вільні землі з західних областей України, люди засновували вільні поселення, тобто Слободи. Втікши від несвободи на загарбаних чужоземними зайдами українських землях, переселенці намагалися навіть у назвах відобразити свій новий статус. Тому такі назви й не зустрічаються в північних лісових районах Київщини, а лише в її західній і південній степовій частинах. Слобода, Лизогубова Слобода, Олійникова Слобода тощо.
Землі і поселення під Києвом нерідко належали київським князям. Це також знайшло своє відображення в селах Княжичі і подібних до них. Навколо Києва з незапам’ятних часів постійно відбувалися битви. Звідси й відповідні назви: Бране Поле, Полковниче, Військове, Могили Сім Братів та ін.
Міграційні процеси, служба у київських князів тюркських воїнів і відповідні їх поселення, знайшли своє відображення у відповідних назвах населених пунктів і річок. Звичайно, що тюрки селилися у більш звичній для них південній і східній частинах області. Звідси й назви Торчиця, Кагарлик, Тараща, село Велика Каратуль у Переяслав-Хмельницькому районі, річка Супій на сході області. «Су» в тюркських мовах означає вода. В середні віки українці з Правобережжя масово переселялися на схід. Саме тоді і з’явилися на Київщині львівський Ходорів і тернопільський Борщів. Важливе значення для переселенців мали вигідні місця, переправи, де можна було переправитися через повноводні і широкі тоді річки. Про це говорять назви сіл Перевіз, Перевід та ін.
В Київській області в давнину розвивалися ремесла, виробництво різних товарів, знаних і в багатьох інших країнах. Все це відображено в чисельних географічних назвах, які для сучасної молоді нерідко звучать дуже незвично і таємниче: Бондарня, Бортники, Бортничі в межах Києва, Млинок, Кошарівка тощо. В минулому на Київщині було поширене виробництво поташу, дьогтю, смоли. Переважно в Поліссі та на півночі. Про це говорять для багатьох таємничі назви сіл Буда Бабинецька, Нова Буда, Буда Полідарівська, Макарівська Буда, Буда-Варовичі, Буда Радинська і просто Буда. Сюди ж треба віднести Поташні, що знаходяться в Бородянському і Богуславському районах.
У поліській частині області в давнину виробляли залізо із болотної руди. Це з нього робили знамениті київські мечі, щити, списи, а також кольчугу для воїнів-русинів Київської держави. Слугував цей метал і для різноманітного сільськогосподарського реманенту – кіс, граблів, плугів тощо. Тому такого заліза потрібно було дуже багато. Звідси й виникли чисельні села Київщини з назвами Рудня: Рудня Мигальська, Рудня Левківська, Рудня Сидорівська, Рудня Димерська, Рудня Тальська, Рудня Грезлянська. На металургійне виробництво вказують назви Висока Піч, Димер, Велика Димерка та ін.
Нині, особливо для молоді, такі назви звучать незвично і навіть загадково. Але вони просто відображають величезну Українську Кузню, яка була на півночі нашої країни тисячі років і забезпечувала українців зброєю і сільськогосподарськими знаряддями.
Дуже було розвинене в минулому і виробництво скла в нинішній Київській області. На це вказують назви сіл Гута, Гута Межигірська тощо. Такі географічні назви можуть дуже точно вивести на сучасні запаси певних видів корисних копалин, наприклад, скляних пісків. Такими ж назвами Київщини, які допоможуть геологам у їх нелегкій роботі можуть бути села Залізне, Пісківка, Торфяне, Білий Берег, Кременище, річка Молочна та деякі інші «промовляючі» топоніми.
Багато географічних назв області пов’язані з розміщенням населених пункті відносно різних природних об’єктів: Залісся, Підлісся, Заріччя, Забірря, Підгірці, Заострів тощо. Рослинний світ Київщини, чи то природний, чи створений людиною, мабуть, найширше представлений на її географічній карті. Це Хмельовик і Яблунівка, Вербова, Гайок, Мала Вільшанка, Калинівка, Вишеньки, Липовий Скиток, Діброва, Березна, Кленове, Кропивня, Очеретяне, Оріхове, Липовець, Ліщинка, Тернівка, Яблунівка, Вишня, Вишеньки, Вишневе та багато інших.
Рельєф, його особливості і своєрідні форми теж знайшли відображення в назвах поселень області. Погодьтеся, що назвати так рідне село могли лише люди з поетичною душею. Це П’ятигори і Високе, Семигори. Глибоке, Плоске, Рови, Шпилі, Житні Гори, Гостра Могила, Сухий Яр, Круті Горби, Червоні Яри, Нагірці, Лозовий Яр та багато, багато інших.
Дуже добре відбита в географічних назвах гідрографічна мережа Київщини, тобто її водні об’єкти. Це Озера, Озерна, Озерщина, Мокрець, Вінницькі Стави, Болотня, Запрудка, Мокра Корма, Потоки, Стави, Грузьке, Потік тощо.
У минулому для Київщини характерний був багатий тваринний світ. Чи то прямо, чи через прізвища і прізвиська засновників поселень назви тварин стали назвами багатьох сіл області: Дрозди, Чайки, Соболівка, Зайців, Лосятин, Бобровиця, Лебедівка, Лисиця, Ведмедівка, Козин, Конюша, Козлів, Вовчків, Цапівка, Тхорівка, Веприк, Півні, Оленівка, Бички тощо.
Дуже широко представлені на географічній карті Київської області імена і прізвища людей. Деякі з них сягають глибини декількох століть. Це Устинкова Гребля, Тарасівка, Мар’янівка, Миколаївка, Юрів та багато інших. В області чи не найбільше в Україні назв районних центрів і міст, які містять в собі імена людей: Васильків, Макарів, Володарка, Миронівка, Бориспіль, Іванків тощо.
Звичайно, що в київській області є не тільки географічні назви, виникнення яких пов’язане з конкретними об’єктами, природними або створеними людиною, але й із її душевним станом, умінням бачити прекрасне. Наприклад, Веселинівка, Красне, Мирне і Щасливе, Веснянка, Мила, Розкішна, Розумниця, Веселий Кут та ін.
Є також назви, що відображають існування в минулому на Київщині адміністративно-господарських меж і державних кордонів. До таких населених пунктів відносяться Межове і Митниця. Останній населений пункт під Києвом вказує на те, що саме тут проходив кордон між Польще і Росією, які захопивши Україну розділили її навпіл.
Збереглися до цього часу і деякі смішні та курйозні назви, які викликають посмішку у мандрівників. Місцеві ж жителі давно до них звикли і не звертають увагу. За кордоном такі назви дуже бережуть і вважають національним надбанням та об’єктами туризму. У нас все навпаки. Таких назв у радянські часи всіляко позбавлялися. В Київській області донині радують душу назви сіл Великі Гуляки, до речі батьківщина колишнього президента Академії наук Радянського Союзу Александрова, Пішки, Рачки, Тарган тощо. Автор цього видання колись сміявся до сліз, коли на півдні області побачив обабіч дороги знак – Пішки – 5 км, Рачки – 10 км.