Таємниці українського чорнозему

Одним з найбільших, а може й взагалі найбільшим багатством української нації є її чорнозем. Зв'язок української нації з чорноземом просто містичний і його не завжди можна пояснити з наукової точки зору. Але ж чорноземні грунти є не лише в Україні, резонно зауважите ви і формально будете праві. Однак, лише формально. Справа в тому, що ґрунтознавці світу вже давно розібралися, - чорноземи бувають різні. Феноменальні відміни українського чорнозему Правобережної України полягають в тому, що максимально спрощуючи пояснення його можна назвати «солодким» чорноземом. А далі на схід і в інших країнах він «солоний», названий так за значний вміст солей. Зрозуміло, що якість сільськогосподарської продукції, вирощеної на солодких і солоних чорноземах доволі суттєво відрізняється. Звичайно, на користь «солодкої» його відміни.
В Україні на такі «тонкощі» українського чорнозему практично не звертають увагу, але добре про них обізнані іноземці. Тому й еталон чорнозему, який зберігається в музеї Парижу взятий саме на правобережжі України, а не в Поволжі, Сибіру чи Америці. Крім того, феноменальним явищем людської цивілізації є той факт, що лише українську землю вивозили до інших країн. І не лише вивозили, але й вивозять нині. Так, при будівництві в Білій Церкві уже в наші дні електрометалургійного заводу з земної поверхні було знято знаменитий український «солодкий» чорнозем і його вивезли до Німеччини. Чому саме до Німеччини? Бо німці дуже добре, на відміну від нас, знають унікальні властивості українського чорнозему.
Ми настільки звикли до своєї чудової, святої української землі, що вже й не відчуваємо її природної сили, краси і багатства. Лише потрапивши до Москви, Гельсінкі чи Берліна, здатна до аналізу людина, яка відчуває природу не лише шкірою, але й розумом і серцем, починає бачити разючу відміну. Однак, головна різниця криється в незбагненній силі української землі, її здатності акумулювати в собі не лише сонячне випромінювання, але й глибинну внутрішню радіацію.
Грунти України, як вся її природа, надзвичайно різноманітні. В північній її частині переважають дерново-підзолисті грунти. Природна їх родючість невелика, бо містять незначну кількість перегною. В той же час існує цілий ряд сільськогосподарських культур, для яких ці грунти є сприятливими. На них добре ростуть жито, картопля, льон, хміль тощо. Південніше знаходяться близькі до чорноземів сірі лісові грунти. Вони вже містять значну кількість гумусу. На них можна вирощувати як північні, так і південні рослини. Особливо «полюбляють» ці грунти цукрові буряки. Але найбільшим багатством української землі є дуже родючі чорноземні грунти. На них добре росте пшениця, різноманітні овочеві культури тощо. На заплаві Дніпра поширені піщані грунти. Таке розмаїття і поєднання різних типів грунтів надзвичайно сприятливе для розвитку сільського господарства. Різні сільськогосподарські культури не є територіальними конкурентами. Вони ніби ділять землю між собою і кожна займає ту її частину, яка їй найбільше підходить за власними природними особливостями.
Немає пророка у власній Вітчизні. Тому життєдайну силу української землі розуміють чужинці, яким є з чим порівнювати. Наприклад, про це знали німці, які під час війни вивезли з України величезну кількість ешелонів з українською землею. В Німеччині її як перегній розкидали по полях. Звичайно, з метою зручності транспортування верхній родючий шар землі викопували вздовж залізничних магістралей. Документально зафіксовано, що німецькі військові цілими батальйонами копали землю в різних частинах України. Наприклад, відомо, що зі столиці України Києва масово чорнозем вивозився до Німеччини з Жулян, де нині розміщується аеропорт «Київ».
Якщо ми нинішнім і прийдешнім поколінням українців не зможемо прищепити любов до рідної землі, не пояснимо її значення і силу, вона може знову «поїхати» кудись в інші краї. Наша українська земля дійсно не тільки родюча. Вона заряджена силою земного випромінювання Українського кристалічного щита, в якому законсервована могутність молодої Землі. Через це наші грунти дають не просто високоякісну сільськогосподарську продукцію, але й генетичну силу, яка дала змогу українцям вижити під час небачених жодним народом землі національних катастроф у ХХ столітті – війн, голодоморів, масових депортацій, нарешті, страшного Чорнобиля.