Топаз та інші дорогоцінні камені

А тепер інша історія. Вона теж має не менш детективний сюжет, ніж попередня. Захистив я докторську дисертацію, став професором і запросили мене до Вченої ради університету. І ось одного дня на засіданні цього поважного наукового зібрання виступив ректор і сказав, що з геологічного музею хтось поцупив монокристал топазу. На спеціально звареній металевій підставці він красувався біля входу. Прийшли вранці співробітники музею на роботу, а його немає. Пам’ятаю, як ректор лаявся: це ж не коробка сірників, його ж до кишені не покладеш. Як він міг пропасти?
І дійсно, ректор був правий. Цей дорогоцінний «камінець» важив аж 56 (!) кілограмів. Уявіть собі загострений догори прозорий з жовтувато-бузковим відтінком монокристал. Це ж дорогоцінний камінь! Прийшов період ринкової економіки і хтось підрахував ринкову вартість цього «камінця». Це ж десятки мільйонів доларів. А він тут у музеї стоїть, пилом припадає. Хіба що студенти на нього вражено витріщаються. Та й то не кожен день. Інколи екскурсії проводять для учасників різних міжнародних конференцій.
Звідки ж узявся велетенський топаз в геологічному музеї університету? Звідки його привезли? Видобули цей «камінець» в Україні, на Українському кристалічному щиті в Рівненській області. І це не найбільшій топаз, якого тут знайшли. Був ще один, вагою аж 117 кілограмів. Уявляєте, скільки обручок можна з нього зробити, якщо розпиляти на окремі шматки.
Велетенські топази – феноменальне явище України. Це один з дуже гарних дорогоцінних каменів. Його принадою є те, що топаз може бути різних кольорів – зелений, жовтий, блакитний, рожевий. Буває він і без кольорової гами. Ще одна цікава особливість топазу полягає в тому, що під дією іонізуючої радіації топази стають димчастими, червоними або темно-жовтими.
Ще за часів античності мандрівники, які відвідували територію України писали про те, що землі в межиріччі Дунаю і Дніпра, а також Карпати були багатими на поклади алмазів. Відомий римський історик Пліній Старший тоді ж писав про наявність тут скіфських смарагдів. Знаменним для українського коштовного каміння став 1860 рік. Саме тоді на Волині було відкрито поклади технічних і ювелірних кристалів. Тут, в оспіваному поетами Поліссі виявили запаси гірського кришталю, раухтопазу, топазу, моріону і берилу, які нині мають світову славу.
Гірський кришталь є різновидом кварцу. Однорідні прозорі його кристали є надзвичайно цінним матеріалом для оптичних приладів, в електро- і радіотехніці. Використовується також для виготовлення кварцового скла та в ювелірній промисловості. Особливо ціняться запаси берилу і моріону. Берил надзвичайно розмаїтий коштовний камінь з багатьма відмінами, в залежності від кольору, прозорості і домішок. Розрізняють власне берил – зелені, жовтувато-білі замутнені кристали, а також аквамарин – прозорі, зеленувато-блакитні (кольору морської води) кристали, які іноді набувають темно-блакитного забарвлення, геліодор – насичено жовта відміна берила, смарагд – прозорі кристали чудового м’якого «травяного» зеленого кольору, ростерит – прозорі кристали з рожевим відділком, морганіт – яскраво рожеві кристали з дивним відливом на світлі. Все це каміння вважається дорогоцінним і найвищого ґатунку.
Моріон – дорогоцінне каміння, кристали якого зафарбовані в темний димчастий колір. Нерідко вони в Україні мають практично чорний відтінок, що ціниться особливо високо. При нагріванні до 250-300 градусів Цельсія моріон втрачає колір і може застосовуватися в техніці.
В останній період в Україні в двох районах відкрито родовища корунду. Його як інше дорогоцінне каміння нині відкрито в межах Українського щита в Приазов’ї і в Побужжі. За твердістю в природі корунд поступається лише алмазу. Він використовується в техніці, а його прозорі, гарно забарвлені різновиди – рубіни і сапфіри є дорогоцінним камінням високої якості і вартості.
Особливості геологічної будови України, її недостатнє геологічне вивчення вказують на те, що в нашій державі можливі нові, вражаючі відкриття дорогоцінного каміння вже в найближчий час.

4. Таємничий флюорит

Багатюща українська земля, здається, містить в собі все, що знайдено на нашій планеті. В тому числі і доволі рідкісні мінерали з феноменальними властивостями. До них належить флюорит, який геологи називають великим обманщиком. Така дивна назва для мінералу пов’язана з тим, що він єдиний із них, єдиний із самоцвітів, здатен імітувати будь-який самоцвіт. Немає у природі такого кольору, чи навіть його відтінку, якого не міг би набрати флюорит. Краса цього каменю вражає уяву людини. Ще більше вражає її розмаїття кольорової гами. Він може бути прозорим і непрозорим, зеленим і чорним, червоним і білим, малиновим і синім, жовтим і рожевим, нарешті цей камінь може мати вигадливий різноколірний візерунок або навіть бути смугастим.
В позаминулому столітті гірники Саксонії за красу і багатобарвність назвали флюорит «ерцблюме, або українською мовою «рудною квіткою». На жаль, цей неймовірно гарний мінерал має й суттєві вади. Флюорит має низьку твердість і значну крихкість, що утруднює його використання у ювелірній справі. Ще гірше те, що він здатен знебарвлюватися на сонячному світлі. Скаржаться ювеліри й на те, що його дуже важко полірувати до дзеркального блиску. І все ж природа не створила другого такого чи кращого матеріалу для виготовлення художніх виробів.
Однак не дивовижна краса принесла славу флюориту. Цей мінерал володіє цілою гамою дивовижних властивостей, які знаходять застосування в різних галузях господарства. Металурги виявили, що при додаванні флюориту до руд металів під час їх виплавки він викликає здатність знижувати температуру плавки та надавати текучості шихті. Сама назва флюорит походить від латинського слова текти. Про це стало відомо ще на початку ХУІ століття. В промисловості флюорит більш відомий під назвою плавиковий шпат. Мабуть легше перелічити галузі господарства, де він не використовується. Та й то кількість таких виробництв постійно зменшується. Уже не лише при виплавці чорних металів, але й кольорових він знайшов своє застосування. Все інтенсивніше його використовує хімічна, скляна, цементна та інші галузі господарства.
Нині виготовлення спеціального скла важко уявити без застосування флюориту. Його застосовують такі далекі технологічно галузі як виробництво електродів і емальованого посуду. Не можуть обійтися без флюориту електроніка, радіотехніка, голографія, лазерна техніка і таке ін. З нього отримують дуже цінну плавикову кислоту. Військово-промисловий комплекс нині теж не може обійтися без плавикового шпату. Виготовити лінзи для мікроскопу без флюориту також неможливо.
Ще до недавнього часу флюорит до України завозився з Китаю, Монголії, Росії, Таїланду. Це тим більше дивно, що неймовірна складність геологічної будови України просто волає до геологів – немає жодного мінералу, який виявлений у світі, щоб його не було в Україні в промислових масштабах. І коли геологи отримали конкретне державне завдання на пошуки «великого обманщика» вони його майже миттєво й знайшли. І одразу в декількох місцях. Особливо перспективним виявилося родовище флюориту на півдні Вінницької області в Придністров’ї. Це нині відоме у світі Шахтинське родовище. Якість плавикового шпату тут не гірша за еталонну китайську, а хімічний склад відповідає прийнятим міжнародним стандартам.