Звідки взявся на Чернігівщині гуцульський Свидовець?

Географічні назви України сповнені багатьох загадок і таємниць, які донині не розкриті. Однак, з часом, завіса таємничості поступово зникає і ми розшифровуємо послання наших пращурів з далекого і недалекого минулого. Якщо подивитися на карту заселеності території нинішньої України 1400-1550 років, то ми побачимо, черговий відплив українців на захід до ландшафтно-етнічного притулку під час татаро-монгольської навали призвів до знелюднення східних і південних теренів України. Постійного населення там в той час не було. Але вже на карті, яка відображає географічне поширення української етнічної території в 1550-1640 році до того безлюдні простори південної Чернігівщини і Сумщини, а також вся Полтавщина вже повністю заселені. Звідки взялося населення? За теорією ландшафтно-етнічного притулку української нації воно повинно було прийти на ці землі з Карпат, Галичини, Закарпаття. Чи є наукове підтвердження цьому?
Так, є. Справа в тому, що для всіх народів характерним є, переселяючись на нові землі проживання, називати нові свої поселення іменами населених пунктів, звідки вони прийшли. Це притаманно не лише для українців. Переселенці з Великої Британії принесли в Північну Америку сотні назв міст і сіл своєї батьківщини. Іноді вони переносилися абсолютно без змін, іноді додавалося слово «новий». Теж саме робили голландці, німці, іспанці, португальці тощо. Звідси виник спочатку заснований голландцями Новий Амстердам, який потім британці перейменували на Нью-Йорк. Перше поселення в США, містечко Нью-Плімут, заснували переселенці з англійського Плімуту. А скільки Картахен, Барселон, Кордов, Гранад у Мексиці, Центральній і Південній Америці, які засновані вихідцями з Картахен, Барселон, Кордов і Гранад іспанських і перелічити важко. Точно так діяли й українці. Тому і нині в Канаді, Бразилії, Аргентині, Росії, Казахстані тощо багато українських назв.
Топонімічні свідки, назви населених пунктів, річок, озер, урочищ і таке інше Східної України вказують на те, що вони перенесені сюди переселенцями із Західної України. Скажімо, в нашій державі є чотири назви Самбір. Самбір і Старий Самбір знаходяться у Львівській області в Передкарпатті, майже на кордоні з Польщею, а села Великий і Малий Самбір розміщуються у Сумській області майже на кордоні з Росією. Місто Ходорів розташоване у Львівській області, а село Ходорів на півдні Київської області на Дніпрі. Місто Борщів локалізується на Тернопільщині, а село Борщів на лівобережжі Київщини. Місто Золочів у Харківській області засноване вихідцями з Золочева нинішньої Львівської області. Переселенці з Львівського Немирова заснували Немирів Вінницький. Ямполі Західної України дали назву Ямполю Сумської області. Таких прикладів безліч.
Переселення в середньовіччі з Правобережжя на Лівобережжя України й окреслило нинішню етнічну територію нашої країни. Крім того, воно обумовило генетичну єдність української нації. Понад 70% українців Центральної і Східної України генетично є галичанами з домішками закарпатців і волинян. Таким чином топонімічна складова напрямків середньовічних міграцій населення в Україні цілком органічно доповнюється генетичною складовою. Нинішній антропологічний тип населення Центральної і Східної України витворився на основі етнографічних галичан з включенням сюди переселенців з інших західних територій української етнічної території.
Звичайно, існують і прямі топонімічні свідки, які ведуть безпосередньо в високогірну область Українських Карпат, заселених гуцулами. Так, другий за висотою гірський масив Східних Карпат після Чорногори Свидовець, знайшов своє відображення в назві села в південній частині Чернігівської області. Тим більше, що в рельєфі ця назва тут цілком логічно проявляється. Майже на ідеально рівній місцевості біля села здіймається соляний купол. Зрозуміло, що для мігрантів-гуцулів, які раптом побачили за багато кілометрів рівнини одинокий горб він викликав асоціацію зі знайомим їм гірським масивом Карпат. Фактично по всій східній частині української етнічної території, навіть тій, яка нині знаходиться за межами нашої країни в Росії, топонімічні свідки Галичини і Карпат й донині проявляються доволі виразно.
Значно рідше такий прояв характерний для гідронімів, які, як правило є дуже давніми. Скажімо річка на якій стоїть Львів Полтва, знайшла відображення у Полтаві. Взагалі, в цьому сенсі Полтавщина доволі своєрідна. Тут і тюркська назва річки Сула, і хорватська Хорол (хрлити, значить швидко текти)і донині спірні за походження назви Псел і Ворскла.
Особливо багато на Сумщині і Полтавщині гуцульських назв «грунь». Їх уже не одиниці, а десятки. І всі вони відображають в рельєфі саме те, що називають грунями гуцули.