– А що, куме, у вашого пуделя такий високий родовід?
– Якби він міг говорити, не розмовляв би, куме, ні з вами, ні зі мною…
– А що, куме, у вашого пуделя такий високий родовід?
– Якби він міг говорити, не розмовляв би, куме, ні з вами, ні зі мною…
– В Єгипті стріляють, в Іспанію дорого, в Криму людно… Куди, кумонько, збираєтесь махнути на курорт?
– Е-е-е, махнути на курорт краще всього рукою.
– Продаю, куме, у своєму генделику і горілку, і вино. Коли добре понапиваються, можу пару чарчин і приписати. Чому ж я так мало заробляю?
– А це тому, куме, що в ті чарчини, які ви приписуєте, ви воду не доливаєте.
Кум Іван виходить від кума Петра з гостей.
– Зачекайте, ліхтариком присвічу, там сходи круті, – кричить кум Петро.
– Не треба, – кричить кум Іван, – я вже внизу лежу.
– Знаєте, куме, якби не вуса, ви були б схожі на мою тітку.
– Але у мене немає вусів!
– Та в моєї тітки ж є!
На вулиці чути сильний гуркіт. З вікна виглядає кум Петро і запитує у закривавленого кума Івана:
– Що сталося?
– Та хотів у провулок заїхати!
– А чому з таким гуркотом?
– Та немає там провулка!
Кум Степан прийшов з гостей, кричить:
– Жінко, давай їсти!
– Ти ж у гостях був!
– Я ж там тільки пив.
– Кумо, 1 % населення вважає, що ярлик на одязі слугує для того, щоб знати, як цю річ прати і прасувати.
– Ага, а 99 % відсотків визначають за ярликом зад і перед.
– Куме, бачив, твоя біля машини крутилася. А що, вона водить?
– Та водить…
– А як?
– Як блискавка – її притягує кожен стовп.
Кум Іван до жінки:
– Пішла б у магазин, купила б пляшку горілки. – Давай 50 гривень.
– За гроші й дурень купить, ти так візьми. За кілька хвилин жінка заходить і ставить на стіл пляшку.
– Пий!
– Так вона ж порожня!
– З повної і дурень вип’є, ти випий з порожньої.