Біля вогнища. Налили чарочку найстаршому, а потім ще та й ще…
– Діду, чому це ви свою бабу покинули, а з молодою живете?
– Е-е-е, хлопці, моя баба… ну її к бісу!… То стогне, то хропе, то кашляє, а молода звечора як пурхне з хати, то аж уранці прибіжить! А мені вночі роздолля – хоч стогни, хоч хропи, хоч кашляй!
Можна запитати у зозулі: скільки я риби зловлю? Найчастіше зозульчине пророкування збувається, коли у відповідь вона раптово змовкає…
Опанас до Марійки:
– Ти завжди мене лаєш, а я ось купив тобі капці!
– Голубе мій, сідай до столу, зараз вечеряти будемо.
– Тільки один на праву ногу, а другий – на ліву… – жартує Опанас.
– Куди ж ти дивився, матері твоїй ковінька! Чому, лайдаче, за стіл лізеш?! Я тебе нагодую! Біжи поміняй, поки магазин ще відчинений!
– Що робиш у неділю?
– Іду на полювання.
– Маєш рацію. Живи і давай жити іншим.
І закинув дід невід, і упіймав він рибку! І ще раз закинув він невід, і упіймав ще одну рибку! І втретє закинув він невід, і витягнув катер – і виконав три бажання рибнагляду!
Біля вогнища:
– Опанасе, як ти встиг за день наробити стільки дурниць?
– А я встаю дуже рано…
Закинув старий у море невід, почорніло синє море – давно старий не прав невід…
Біля вогнища:
– Ти що, куме, горілку щодня п’єш?
– А тому що рідка. Була б тверда – гриз би!
Сидить Іван-дурник на березі озера і пише вилами по воді матюки. Випливає щука і промовляє людською мовою:
– Ти що це, Іване, вижив з розуму зовсім?! Скрізь мальки плавають, молодь, а ти лаєшся!
Микиту вкусив собака. Опанас радить:
– Візьми його додому, дай кусок м’яса, якщо не їстиме – точно скажений.
– Ну, ти придумав! Якщо інші пси дізнаються, то кусатимуть мене кожного дня, щоб я давав їм м’ясо!
