Кума Марійка сварить сина:
– Ромчику, ти щойно ходив на зірки подивитися, а тепер цими самими руками береш хліб!
Кума Марійка сварить сина:
– Ромчику, ти щойно ходив на зірки подивитися, а тепер цими самими руками береш хліб!
– Куме, якої нації були Адам і Єва?
– Та москалі, куме!
– Чому?!
– А хто б ще погодився ходити босим, голим, їсти одне яблуко на двох і при цьому кричати, що вони в раю.
– Куме, позичте 100 гривень!
– У кого, куме?
Куми, геть п’яні, повзуть по шпалах. Кум Петро:
– Господи, які щаблі високі!
Кум Іван:
– І перила низькі!
Кум Петро:
– Нічого, куме, дивіться, он ліфт їде.
– Куме, у вас вдома нічого немає від молі?
– Жінка купила нафталінові кульки.
– Позичте трохи…
– Та вже дам.
Через день.
– Куме, а де ви їх купували, ті кульки?
– Та не треба віддавати!
– Та що там віддавати! Я вчора кидав ті кульки в моль, але не завжди попадаю…
– Куме, скільки візьмемо, дві чи три?
– Давай три.
– Вчора взяли три – одна залишилась…
– Тоді дві…
– Пані, дайте нам, будь ласка, чотири пляшки горілки і дві цукерки.
– Марійко, – каже кум Іван, – я лягаю спати, а коли захочу випити, ти мене торкни.
– А як же я узнаю, коли ти захочеш?
– Ти мене тільки торкни.
Помирає кум Петро на 90-му році життя. Кличе дітей.
– Діти, – каже, – дайте некролог до газети, що я помер від СНІДу…
– Ви що, тату, здуріли?!
– Ага! Точно знатиму, що по моїй смерті ніхто до жінки приставати не буде!
– Кумо! Що то буде? Я голку ковтнула!
– Не репетуй! Візьми другу…
– Куме, як ти думаєш, скільки років Надії?
– Якщо вірити їй, то вона молодша від свого сина…