– Куме, ваш син кинув каменюку в мою машину!
– Влучив?
– Слава Богу, ні.
– То не мій син!
– Куме, ваш син кинув каменюку в мою машину!
– Влучив?
– Слава Богу, ні.
– То не мій син!
– Куме, коли моя жінка починає співати, я мерщій біжу з хати!
– Чому?
– Щоб люди не подумали, що я її б’ю!
– Як би я хотіла, кумо, щоб моя донька співала.
– Так у неї ж немає слуху.
– Вона ж співатиме, а не слухатиме!
– Ой, кумо, і у мене колись був ідеал.
– І куди ж він подівся?
– Я за нього заміж вийшла.
Куми в гостях. На стіл подали виноград. Кум Петро відразу ж забрав увесь виноград на свою тарілку. Кум Іван:
– Куме, але ж ми теж любимо виноград.
– Та не так, як я! – відповів Петро з повним ротом винограду.
– Здається, кумо, мій чоловік любить мене менше, ніж раніше.
– Чому?
– Та за останні два роки він жодного разу не ночував удома.
– Куме, а природа справедлива. Наприклад, якщо сліпий не бачить, то добре чує.
– Ага, куме. Це те ж саме, що я не маю грошей, але маю гарний апетит!
– Де був, куме?
– На весіллі.
– І як?
– Нікудишнє!
– Що так?
– Навіть не побилися.
– Оце, кумо, була на весіллі. Ой погуляла! Аж тільки на третій день розійшлися.
– Усі гості?
– Та ні! Молодий і молода!
– Кумо, позичте макогін.
– Не можу, мій чоловік ще теж не повернувся.