Карпатські дороги настільки суворі, що везучи в маршрутці з Рахова до Надвірної сметану, то можна привезти масло.
Анекдоти, бувальщини, усмішки, байки, гуморески та різні кумедні історії. Гарний настрій з веселим телефоном - гарантовано.
Ранок у селі. Бажаючи поспати ще, вуйко Іван чоботом перевів півня на годину пізніше.
– Дівчино, а як ти сі називаш?
– Свєта
– То котрі, Різдвєні чи Великодні?
– А хто то так верещить у сусідів?
– То дочка їхня, Катерина…
– Вона там що, народжує?!!!
– Ні. Ще покі вагітніє….
– Кохана, яку каву тобі зробити?
– Я б хотіла міцну, але м’яку, стрімку і ніжну, котра б відкрила мені світ спокус і невимовної чутливості, додала б нових відчуттів…
– Чуєш, а може тобі просто горілки налити?
Куди можна піти чи поїхати з Яремче самостійно.
– Пані! Купіть туалетний папір! Оригінальний! З портретом Путіна!!!
– Вибачте. Але мені буде гидко таким папером користуватись…
Дві сусідки сидять на лавиці
– Ци чули’сьте, кажуть, же ті, шо активно ся дримбають, живут намного довше…
– А шо я вам казала!!! Тота стара курва Анця щи нас із вами пережиє, най би ся закляла!..
Два гуцули на протилежних полонинах. Один кричить другому:
– Іване, а ци чув’ись, шо москалі в космос полетіли?
– Шо, всі?
– Та нє, єден…
– Но та шо ся так радуєш?
– Вам, мужикам, тілько лиш оби на цицьки дівкам утріщатися!
– Мож подумати, же кідь я буду перед тобов стояти з розкапчанов ширіньков – ти ми в очі ся будеш позирати!
Їде гуцул на машині, на повній швидкості. Дивиться – Даїшник стоїть. Не тормозить, думає, а не гріх, як зоб’ю. Збив. Завіз тіло на цвинтар, дає старому гробареві пляшку горілки, каже:
– Похороніт, вуйку, бо оно самоє на дорогу скочило, я не виноватий.
– Та чом же не похоронити, сине, похороню.
Так і домовились. Їде далі гуцул. Ще одного такого збив, приїжджає з тілом на цвинтар, дивиться, гробар за столиком сидить, вже фляжку допиває. Гуцул кладе трупа на землю, каже:
– Слава Йсу.
Дід обертається:
– Слава навіки!
– А шо, діду, закопалисьте того?
– Тадь закопав…
– Та як закопали, кідь оно туй лежит?
– Йой, синку, забувим майже. Старий я. Зараз закоплю.
Гуцул подякував і пішов. В ДАІ б’ють тривогу:
– шо ета такоє! Гдє наши люді? Паєхать, правєріть!
І послали одного. Приїжджає, дивиться, всюди тихо, темно, тільки на цвинтарі лампа хитається і чути як гробар лопатою цьвьокає. Приходить на цвинтар, дивиться, а старий лопатою землю прихлопує на свіжій могилі. Підходить до гробаря і каже:
– Ізвінітє, а што ета ви так позна тут дєлаєтє?
Старий гуцул обертається, замахується лопатою і б’є що є сили:
– ТА ТЫ КУРВО ВЛЯГНЕШСЯ ВЖЕ НИСЬ ЧИ НЄТ???!!!
Іде турист полониною, стрічає гуцула, котрий пасе овець.
– Добрий динь, вуйку.
-Добрий, сине, – каже неспішно гуцул.
-А кажіть лиш ми, вуйку, кілько то у Вас вуць?
-Чорных ци білих, сине?
-Білых.
– 50.
– А чорных?
– Тоже 50.
– Ага, но добре. А кілько вовни дає єнна вівця?
– Чорна ци біла, сине? – після поважних роздумів перепитує гуцул.
– Біла.
– 10 кіл за гуд, сине.
– А чорна?
– Тоже 10 кіл за гуд.
– Вуйку, а чом то ви так розрізняєте чорних і білих вуць?
– Бо білі – то мої.
– А чорні?
Гуцул довго і зі смаком розпалює люльку, потім довго і смачно затягується і відповідає:
-Тоже мої.