Жалься, Боже, з України,
Що не вкупі має сини!
Годі вступати в раду тому, кого не покликали.
Та й що ж то за народ, коли про свою користь не дбає і очевидній небезпеці не запобігає?
Усьому народові буває пожиточно і корисно тоді, коли всякого чину люди, не слухаючи жодних бунтівливих зваб та заколотних оман, тримаються постійно одного свого старшого, віддають йому щире своє послушенство і неодмінно дотримуються існуючих порядків.
Що не всім нам пановати,
Не всім дано всеє знати
І речами керовати.
Не маш любви, не маш згоди.
Часто те бувало, що люди із відчаю до неподобних удавалися речей.
Ей, братица, пора знати,
Ліпше було не родитись,
Аніж в таких бідах жити.
Самопали набувайте,
Острих шабель добувайте,
А за волю, хоч умріте,
І вольності бороніте.
Нехай вічна буде слава –
Же през шаблю маєм права!
Любов к Отчизні де героїть,
Там сила вража не устоїть
Не ворог, хто уже дублений,
Не супостат, чий труп нікчемний
На полі без душі лежить.