Чорнобильська зона

Навколо катастрофи на Чорнобильській атомній станції донині обертається немало всіляких таємниць і незвичних оповідок. Нічого дивного в цьому немає. Всі визнають феноменальний характер цього явища. Недаремно ж Чорнобильську трагедію називають найбільшою техногенною катастрофою ХХ століття. Одні американські автори наприкінці ХХ століття написали книжку з назвою «Економіка катастроф». В ній вони на конкретних фактах, включаючи й Чорнобиль, доводять, що Радянський Союз, який в останні роки його існування всі дружно називали «Країною дурнів», всі роки існував як економіка катастроф. Знаних і незнаних нами катастроф (незнаних було набагато більше) в «Країні дурнів» було неправдоподібно багато. Це не могло не привести таку країну до цілком логічного кінця. І Чорнобильська катастрофа була одним із каталізаторів, який цей кінець прискорив.
Пригадую, коли вирішили будувати атомну електростанцію під Києвом лунали голоси про те, що споруджувати її під самою столицею України вкрай небезпечно. А якщо трапиться катастрофа, що тоді робити? Всім скептиками авторитетно відповів тодішній президент Академії наук Радянського Союзу академік Александров. Він поклявся, що ні аварія, ні катастрофа на радянських атомних станціях навіть в принципі неможлива. Він, буцімто, готовий поставити ліжко під самим корпусом станції і спати на ньому, щоб остаточно переконати скептиків. Після катастрофи він, звичайно, про свої слова забув.
Чому ж ця катастрофа трапилася? Головним чинником, звичайно, є сама комуністична система господарювання, та й життя в цілому. Піраміда державного управління формувалася так, що на саму гору потрапляли абсолютні невігласи, які, щоб показати свою потрібність і значущість, скрізь втручалися і віддавали найбезглуздіші накази і розпорядження. Одне з них і запустило механізм руйнації четвертого енергоблоку Чорнобильської станції.
Лише тепер ми знаємо, що і тоді були люди, які казали, що будувати атомну станцію в тому місці, де вона була розміщена не можна. Люди з містичним спрямуванням власного інтелекту звертали увагу на віщування Нострадамуса. Цей футуролог-містик попереджав про «Зірку полин», яка впаде на Україну. Чорнобиль, одна з українських назв різновиду полину. Взагалі полин є рослиною, яка символізує собою гіркоту життя людини, її муки і страждання. І після спорудження, а потім катастрофи на станції ці муки прийшли в серця і душі мільйонів людей. Одні страждали фізично, а інші душевно.
Геологи попереджали, що станцію запланували розмістити на самому краю Росинсько-Тікицького мегаблоку Українського кристалічного масиву. Тут знаходиться грандіозний розлом у земній корі, що в цілому є небезпечним явищем в будь-якому сенсі. Звичайно, переважно не в тактичному, а в стратегічному. Розломи в земній корі явище донині в повній мірі не досліджене і багато в чому не зрозуміле. Які «флюїди» піднімаються по них з земних глибин достеменно ніхто не знає.
Немало таємниць ховається і в самій Чорнобильській зоні. Розповідають про величезні бетонні бункери, щось на зразок гітлерівського «Вервольфа» під Вінницею. Нібито вони були споруджені на випадок війни як своєрідне підземне місто, де мало переховуватися місцеве населення. Інша легенда розповідає про те, що таких бункерів нібито чотири і вони розміщуються по кутах величезного чотирикутника. В центрі його і знаходиться «підстрелена» атомна станція. В кожному з вірогідних бункерів стоїть величезний генератор. Їх цілеспрямована дія в одну точку нібито й зруйнувала четвертий реактор.
Чорнобильська атомна станція не лише виробляла електроенергію, але й була заводом з виробництва сировини для створення ядерної зброї. Наступна легенда саме через цю її функцію і приписує диверсію з боку іноземних спецслужб, які замірилися підірвати обороноздатність країни.
Є й взагалі екзотичні трактування причин Чорнобильської трагедії, які пояснюють катастрофу на четвертому енергоблоці прямим влучанням у будівлю станції метеориту або втручанням інопланетян, які не дали поширитися трагедії за межі Європи і набути вселенських масштабів. Нібито над чорнобильською станцією після вибуху четвертого реактора були помічені якісь невідомі науці об’єкти, які сканували ситуацію на місці.
Звичайно, були обставини, які значно зменшили наслідки Чорнобильської катастрофи для України. Але вони пов’язані з напрямком панівних вітрів одразу після вибуху реактору. Вітер в дні найбільших викидів радіації в атмосферне повітря дув з півдня на північ і відносив радіацію з території України. Потім він змінив напрямок. Однак, за цей час героїчними зусиллями людей викиди були зменшені. За це ці герої заплатили своїм життям і здоров’ям. Ніякі інопланетяни не врятували б нас, якби не було таких людей.

3. Загадки Кам’яної могили
Ви вже звернули, напевно, увагу на те, що таємничі і містичні місця України переважно пов’язанi з Українським кристалічним масивом. Все що ми розглядаємо донині так чи інакше пов’язане з цим дивовижним природним утворенням. Не є винятком і Кам’яна могила. Хотів би наголосити, що в літературі і в розмовах інколи плутають Кам’яну могилу з гранітним масивом Кам’яні Могили. Останні знаходяться на території Кам’яномогильського стeпового заповідника, розташованого у Куйбишевському районі Запорізької області та Володарському районі Донецької області. Tут, у верхів’ях річки Коротиша, на поверхню виходять граніти Приазовського кристалічного масиву. Кристалічні породи у вигляді вивітрених скель з чисельними нішами, гротами та ущелинами тягнуться від північного сходу на південний захід вздовж річки Коротиша двома паралельними пасмами і приблизно на 100 метрів здіймаються над навколишньою місцевістю.
Східне пасмо вище і має крутіші схили. Поміж цими пасами лежить долина. Центр масиву з рожевих крупнозернистих гранітів. Різноманітність мінералів, які входять до складу порід масиву, підвищують його мінерало-петрографічне значення. Певна загадковість даного геологічного утворення полягає в тому, що воно є ніби дзеркальним відображення відомого Словечансько-Овруцького кряжу, який знаходиться на півночі Житомирської області. Якщо з фізико-географічної карти вирізати Придніпровську височину з її продовженням на північ у вигляді Словечансько-Овруцького кряжу, а на південь у вигляді Приазовської височини і скласти цю вирізку по косій лінії в районі Черкас, її половинки майже повністю накладуться одна на одну. Ці здавалося б позбавлені будь-якого сенсу вправи насправді виглядають такими лише на перший погляд. Згадаємо хоча б німецького вченого Вегенера, який з таких вирізок створив знамениту свою теорію дрейфу материків.
Однак є ще одна Кам’яна Могила, яка відома археологам і історикам всього світу. Вона являє собою пісковиковий останець поблизу села Терпіння Мелітопольського району Запорізької області. В цьому дивовижному природному утворенні, який ніби якоюсь невідомою силою створений у пласкому степу, на стелях стародавніх пісковикових навісів і гротів, а також під багатьма кам’яними плитами збереглися донині сотні вирізаних фігур тварин. Можна побачити представників степової фауни: оленів, антилоп, биків, коней. Є зображення і хижаків. Значно рідше трапляються зображення людей і їхніх слідів. Звичайними є вирізані на камені геометричні узори і різні, не завжди зрозумілі знаки. В деяких місцях збереглися сліди червоної фарби. Згадаємо, що індоєвропейці України, своєї прабатьківщини, посипали обличчя власних покійників при похованні червоною охрою. Цей обряд зберігся в українців протягом тисячоліть. Згадаємо хоча б звичай покривати обличчя загиблого козака червоною китайкою.
Стосовно того, хто і коли вирізав ці знаки і фігури і зробив надписи, вчені продовжують сперечатися. Це одна з найбільших археологічних і історичних загадок планети. Чим служила для людей Кам’яна Могила? Святилищем чи давньою обсерваторією? Чому протягом тисячоліть вона притягала до себе людей? Чому нічого подібного не знайдено в не так далеко розміщених звідси Кам’яних Могилах, про які згадується в цьому дописі раніше? Як бачимо запитань більше, ніж відповідей.
Зображення Кам’яної Могили, на думку однієї групи вчених належить до періоду від кінця палеоліту до залізного віку. Інші ж вважають, що все це створене людьми не раніше неоліту. Безперечно, що тут залишили сліди і готи. Знайдені тут і скандинавські письмена-руни. Загадка Кам’яної Могили донині не розгадана і навряд чи буде колись розгадана. Це пов’язано з заглибленістю історії нашої держави і нації в тисячоліття.


Чому не вдалося зруйнувати Софію Київську
Відомо, що Київ в усі останні віки називали Єрусалимом над Дніпром. Уже за часів Київської держави в ньому налічувалося понад 400 храмів. Спочатку їх зруйнував московський князь Боголюбський. Невідомо якого бога він любив? Напевно, любив російського, а не любив українського. І нарешті довершив знищення Києва і його храмів хан Батий. Потім за відновлення київських святинь взявся гетьман Іван Мазепа. І розпочав він з відновлення Софії Київської. Не випадково. Вже тоді існувало таке повір’я, яке сягало сивої давнини – поки існує Софія Київська, буде існувати й українська нація.
Навколо Софії Київської, містичного символу України постійно відбуваються такі ж містичні події, які нерідко не можна пояснити з точки зору наукової формальної логіки. Багато версій існує стосовно того, чому цей храм не був зруйнований. Зруйнували ж все, комуністичні варвари навіть підірвали Михайлівський золотоверхий монастир, усипальницю одразу п’ятьох Київських князів, якому вдалося пережити всі лихоліття протягом багатьох сотень років. Софія Київська пережила все страшне для нашої нації ХХ століття – війни, голодомори, окупації, депортації тощо. Чому ж так сталося? Одні дослідники пишуть, що серед експертів, які мали винести вердикт про те, що цей храм не має ніякої історичної цінності і тому його треба зруйнувати знайшовся непоступливий чоловік. який цей папірець не підписав, що і врятувало святиню української нації.
Теза надто вже сумнівна. Рішення про руйнування Софії Київської приймалося особисто Сталіним і ніхто йому не міг перечити. Як кажуть, Карфаген мав бути зруйнованим. Він і був зруйнований і зрівняний з землею, але Софія Київська вижила, незважаючи на вердикт тирана, збоченця і вампіра. Дійсно, як таке могло трапитися? Інша версія говорить нам про те, що за Софію Київську заступилися французи. Вона є усипальницею князя Ярослава Мудрого, він її і збудував. Цю людину називали «тестем Європи». Дійсно, його доньки в ранньому середньовіччі стали королевами і імператрицями багатьох країн Європи, в тому числі і Франції. Анна Київська, донька Ярослава Мудрого, привезла до Парижу українське Євангеліє, на якому потім присягали всі французькі королі. Кажуть, що французький уряд звернувся до Сталіна з проханням не руйнувати Софію Київську, як творіння тестя французької монархії.
Ця легенда вірогідніша за попередню, але хіба зважав Сталін на такі прохання, якщо вони навіть були? Цей тиран мав необмежену ніким і нічим владу і своїх рішень не відміняв ніколи. Принципово. Однак, не зважаючи на це, Софія Київська вижила. Є таке поняття в релігії як егрегор. Це вібрація мільйонів думок, прагнень і молитов людей, які хочуть одного і того ж. Схоже, що і Софію Київську врятував саме український егрегор. Мільйони людей молилися, щоб їхня святиня була врятована. І це відбулося. Так само як мільйони українців в усьому світі молилися, зверталися до Бога, щоб постала незалежна держава Україна. І вона постала.
Містична сила Софії Київської нікуди не поділася. Вона і нині з нами. Подивіться, які події постійно відбуваються навколо неї. То її хотіло захопити знамените «Біле братство», щоб перетворити на свій головний храм, то активістки відомої жіночої організації Femen окупували дзвіницю Софії Київської, то представники Московського патріархату вимагали передачі їм святині нашої нації. Намагання захопити чи зруйнувати Софію Київську не є випадковими. Це намагання захопити чи знищити саму українську націю.

Острів Хортиця

У Запоріжжя на Дніпрі розкинувся найбільший на річці острів Хортиця. Він з давніх-давен приваблював мандрівників своєю таємничою величчю і красою. Ось що писав про Хортицю відомий український дослідник Запорізької Січі академік Д. Яворницький: «тут Дніпро здається таким диким, і разом з тим величним і чарівним, що мимоволі звертає на себе увагу людини, вселяє в неї водночас і страх до себе і якесь священне благоговіння». В час козацької вольниці на Хортиці знаходився стан запорізьких козаків, адже острів являє собою природну, важкодоступну фортецю.
Ландшафт Хортиці надзвичайно різноманітний. Нагромадження гранітних скель, стрімчаки, балки і урочища, які вкриті чагарником, степові ділянки, що чергуються з хвойним лісом, тополині гаї, насадження білої акації і шовковиці – все це поєднання витворює незвичну красу. З часів запорізьких козаків збереглися назви окремих скель і пов’язані з ними чисельні легенди – Два Брати, Стовпи, Запорізька миска та багато інших.
В геологічному відношенні Хортиця, як і більшість українських містичних місць, наділених якоюсь незбагненною силою і впливом на людей, лежить на Українському кристалічному масиві. Більш того, це центральна частина його Придніпровського мега-блоку, який дуже близько підходить до поверхні землі і в багатьох місцях виходить на денну поверхню. На Хортиці знайдено одні з найдавніших гірських порід світу. Вік гранітів, які тут знаходяться на самій поверхні визначений радіовуглецевим аналізом і досягає 3 млрд. років. Таким чином, в цих дніпровських скелях на острові Хортиця дійсно законсервована нездоланна сила молодої Землі.
Дуже схоже, що Запорізька Січ на острові Хортиця була заснована не тільки через вигідне географічне положення цієї місцевості, природний захист у вигляді стрімкої течії річки, але через деякі містичні речі, які люди в той час відчували набагато гостріше, ніж ми. Незалежність України, яка протягом століть воювала на три фронти, могла забезпечити лише якась духовна, нездоланна сила, яка підживлювалася від природного генератора. Геополітики знають, що жодна нація не здатна витримати війну навіть на два фронти. Згадаємо Німеччину, яка в Першій і Другій світових війнах воювала на два фронти і обидва рази програла. Не тому, що німці погані вояки, чи в них керівництво недолуге. Вони повинні були програти не зважаючи на всі зусилля. Цілком об’єктивно. Українці ж віками воювали на три фронти – проти Польщі, проти Росії і проти Туреччини і вижили. Незважаючи на ніякі об’єктивні обставини нашого життя.
Одним із таких містичних символів української нації, який допоміг нам вижити і була Хортиця з розміщеною на ній Запорізькою Січчю. Аж до підступного руйнування Запорізької січі, яке було здійснене обманом, ніхто не міг захопити це орлине гніздо. І турки, і поляки, і росіяни завжди підкреслювали незрозумілий їм містичний характер запорізького козацького братства. Саме на цьому грунті і виник інститут знаменитих козаків-характерників, яких не брала ні куля, ні шабля. Цей феномен у нас донині не вивчений і не досліджений. А це ганьба для нас, сьогоднішніх українців. Якщо бойовий гопак більш-менш досліджений і відроджений, то характерництво ще чекає своїх Яворницьких. Саме через містичне характерництво росіяни не вважали українців в цілому і козаків зокрема православними, поляки вважали їх язичниками, а турки казали, що на Запоріжжі живе сам Шайтан.
6. Чи небезпечно жити на вулиці Воровського?
Один мій веселий знайомий, який має офіс на київській вулиці Воровського, коли я його запитую, де можна з ним зустрітися, неодмінно відповідає – давай зустрінемося в мене на вулиці Злодійського. Мій знайомий людина відома і поважна, лікар-психіатр, професор і академік, який має праці, опубліковані в багатьох країнах світу. Його важко запідозрити в використанні ненаукових підходів. Так ось, цей відомий доктор медичних наук цілком обгрунтовано стверджує – жити на вулицях і в населених пунктах, названих іменами комуністичних вампірів і збоченців, які за часи існування радянського Союзу знищили, просто так, десятки мільйонів ні в чому не винних людей, небезпечно.
В чому ж полягає наукова обґрунтованість його твердження? Виявляється, на звичайній статистиці. Він бере відомі йому випадки захворюваності киян за конкретними адресами і наносить їх на карту столиці. При цьому він звертає увагу не тільки психічні розлади, але й деякі інші хвороби, викликані проблемами в емоційній сфері людини. І ця статистика неспростовно доводить високий кореляційний зв'язок між назвою вулиці і психо-фізіологічним станом людей, які там живуть. Цей професор, на мою думку, цілком обґрунтовано стверджує, що після того, як комуністичний режим був розвінчаний як злочинний, а про його функціонерів написали, як про злочинних вбивць, які замучили мільйони людей, тримати далі вулиці Комуністичні і Леніна є злочином проти української нації. Більш того, в багатьох містах і селах вулиці донині названі іменами людей, якщо їх так можна назвати, які організували і здійснили в Україні Голодомор.
Звичайно, більшість людей над такими «високими матеріями» не задумується. В них відключена свідомість. Але ж існує ще підсвідомість. І ось вона врешті-решт стає спусковим гачком таких злочинних дій, про які сама людина ніколи не думала. Тоді чоловік невідомо чого бере пістолет і стріляє в охоронників в супермаркеті, чи по прохожих на вулиці, стає серійним вбивцею або ґвалтує, душить і спалює свою знайому з якою разом вчився у школі. Причину таких дій годі шукати у свідомості людини. Ніякий слідчий ніколи не пов’яже такі дії з назвою вулиці, де жив цей вбивця. Така справа для всіх так і залишиться таємничою і незрозумілою. Однак, якщо серійним вбивцям, які знищили мільйони людей стоять пам’ятники і їхніми іменами донині названі вулиці, то чому мені не можна вбити «всього» двох-трьох людей.
Ми таких речей не розуміємо і не відчуваємо, тому й дивуємося, чому американці, які збудували нове приміщення посольства в Києві на вулиці Танковій, відмовилися переселятися туди до тих пір, поки ця вулиця не буде перейменована. І мерії міста, в якій на такі «дрібниці» ніхто не звертає уваги, прийшлося з міною абсолютного нерозуміння прийняти рішення про перейменування цієї «погромної» вулиці на вулицю Ігоря Сікорського. Жили ж, бачте, кияни все життя на вулиці Танковій, і нічого. Точно так, і нічого. А ось американці, приїхавши з США, дуже швидко розібралися в ситуації і тепер працюють на вулиці, яка названа ім’ям киянина, який став почесним громадянином Америки і заснував там першу у світі вертолітну фірму.
А що ж мій знайомий. Він поміняв офіс, так як від нього не залежить перейменування вулиць у столиці. А ось вулицю села під Києвом, на якій він живе у власному будинку, йому вдалося перейменувати. Тепер вона називається не Леніна, а Незалежності…
7. Містичні Лисі гори України
В нашій державі налічується понад 50 різних географічних об’єктів з назвою Лиса Гора. Це і села, і окремі підняття, і урочища. Об’єднує їх одне – ці об’єкти споконвіку оповиті легендами і володіють якоюсь містичною силою. Здається, що саме провидіння створило тут якусь незрозумілу пересічній людині ауру, яка одним людям допомагає, а інших знищує.
Цікаво, що люди віддавна відчували незвичність цих територій і тому тут створювали всілякі такі об’єкти, які несли в собі заряд або добра, або ж зла. Взяти хоча б мабуть найвідомішу в Україні Лису Гору в Києві. Вона знаходиться на правому березі річки Либідь між Багриновою горою, Теличкою і Саперною слобідкою. Археологи виявили тут святилище ще з часів Трипільської культури. За часів Київської держави тут знаходилося святилище язичників. Навіть після того, як князь Володимир хрестив киян. Нині до даного дійства намагаються «примазатися» й інші країни, але яке відношення, наприклад, цей акт мав до Москви, яка виникла лише через 300 років після цього. Князь Володимир хрестив киян і українців, але не москвичів і росіян.
За часів Російської імперії в 1906 році на Лисій Горі влада встановила шибеницю, знайшли місце (!), на якій страчували революціонерів. Тут же їх кат і закопував. Радянська влада продовжувала відповідну експлуатацію «диявольського місця» побудувавши тут підземний військовий завод. Прийшли німці і перетворили Лису гору на базу своїх знаменитих «Тигрів». Потім німці пішли і тут побудували ракетну базу. Після цього встановили щогли радіоантен і почали глушити так звані радіоголоси, тобто радіопередачі зарубіжних станцій. Нині тут знову збираються язичники і також представники різних неформальних молодіжних об’єднань.
Що ж являють собою Лисі Гори? Це як правило підвищені ділянки землі, які позбавлені рослинності. Звідси й їхня назва. Але справа не в цьому З давніх-давен люди звернули увагу на те, що під час грози блискавки чомусь влучають саме в ці гори. Причина донині не є зрозумілою до кінця. Можливо тут в глибині знаходяться якісь потужні рудні тіла, які і притягають сюди блискавки? Не дивно, що за часів Київської Русі, ще дохристиянської, верховним божеством якої був Перун-громовержець, тут існували язичеські капища.
Дехто вважає, що для Лисих Гір характерна потужна внутрішня енергетика. Вона така сильна, що рослини просто не витримують її і тому не можуть тут рости. Це ніби таке собі класичне місце сили. Одні люди від цього страждають, інші навпаки заряджаються позитивною енергією і стають від цього незламними. Нібито такі місцевості здатні зламати агресивність людини, поганий настрій, дати певний імпульс в житті. Ходять легенди, що за радянських часів сюди інкогніто приїжджали радянські функціонери з Москви, щоб загадати бажання. Вважалося, що таке бажання обов’язково збудеться.
В останнє твердження не важко повірити. Справа в тому, що про містичну силу Київських гір знали віддавна. Цікавим виглядає список сановитих людей, які у важкі періоди їхнього життя намагалися отримати тут магічне підкріплення. Говорять, що сюди навіть привозили хворого Брежнєва, щоб повернути йому сили.

Початок ХХІ століття: кінець чи початок?

Вже багато людей звернули увагу на те, що так звані «серйозні» і навіть дуже серйозні вчені, які в молодості займалися суто прикладними науковими дослідженнями, робили геніальні відкриття, з часом все більше уваги починають приділяти філософським проблемам науки і ізотериці. Скажімо в Радянському Союзі академік Сахаров винайшов водневу бомбу, а потім зайнявся космогонією і правами людини. Лауреат Нобелівської премії, один з винахідників атомної бомби американський фізик Фейнман, на схилі свого життя почав писати веселі романи. Таких прикладів безліч. Звичайно, що є цілком наукові спеціальності, скажімо історія, де самі наукові пошуки дають поживу досліднику подивитися на світ ширше. Одним з таких вчених є київський історик і археолог, професор Києво-Могилянської академії, доктор історичних наук Микола Чмихов. Він пішов з життя, залишивши нам свою надзвичайно цікаву і продуктивну теорію.
Свої дослідження вчений не обмежив лише історією і археологією. Він вирішив задіяти дуже ефективний комплексний підхід, додавши до історичних і археологічних джерел, ще й ретроспективні дослідження в галузі геології, географії, кліматології, ґрунтознавства, астрономії. Не забув він і про українську народну міфологію. Такий підхід дав зовсім неочікувані ніким результати. Вони полягають в тому, що в післяльодовиковий період, коли тут започаткувалося нове життя, в подальшому воно протікало у вигляді певних, доволі чітко окреслених циклів.
Закінчення одного циклу і настання іншого, наступного, не протікало гладко. На зламі епох неодмінно відбувалися дуже великі, кардинальні зміни. Ці зміни стосувалися практично всього. Змінювався клімат (посухи, потопи, бурі, незвичні морози або спека), зростала тектонічна активність, що проявлялося в землетрусах, виверженні вулканів, виникненні глибинних і поверхневих розломів земної кори тощо. Змінювався навіть радіаційних фон. В суспільстві такі радикальні зміни призводили до масового переселення народів, війн, створення і загибелі імперій тощо.
Чмихов підкреслював, що завжди існувала і існуватиме ієрархій природних і життєвих циклів. Менші за протяжністю і інтенсивністю подій цикли входять до складу більших. Ті ж, у свою чергу, є складовою ще протяжніших і інтенсивніших. За Чмиховим, найважливішим для людства є цикл протяжністю 7980 років. Його унікальність і важливість полягає в тому, що в ньому, починаючи з будь-якої умовної дати, повторюють небесні рухи Місяця і Сонця. Саме це впливає на всі процеси, що відбуваються на Землі, бо саме Сонце дає життя всьому сущому на нашій планеті.
Цікаво, що початок цього останнього «арійського» циклу, який був започаткований саме в Україні виникненням індоєвропейців або арійців і подальшим їх розселенням по території світу, приходиться на 5966 рік до нашої ери. Не важко підрахувати, що закінчення цього циклу припадає на початок ХХІ століття, десь на 2014 рік.
Ще в 90-ті роки ХХ століття Чмихов вважав, що криза, переходу від одного циклу до іншого вже почалася і буде в подальшому тільки поглиблюватися і загострюватися. Як показують події наступних 15 років після опублікування своїх розробок, вчений був абсолютно правий. Криза набула глобального характеру, а в Україні вона набула просто таки апокаліптичних рис. На поверхню української дійсності без будь-яких прикрас сплив увесь людський непотріб і майже моментально опинився при владі. Патологічні типи людей і людських відносин запанували в усіх сферах життя. Українська криза набула, на відміну від багатьох інших країн, тотального характеру. Про що це говорить?
Україна фактично однією з перших вступила до періоду кризи, а отже і переходу від одного циклу розвитку до іншого. Таким чином у нашої країни і нації з’явився цілком реальний шанс першими пройти період кризи і вступити до періоду стабільності. Очевидно, що в найближчі роки нас чекають дуже великі потрясіння. За відносно короткий період, життя більше не дає нам часу на роздуми, Україні і українській нації необхідно розробити і реалізувати проект «Україна в ХХІ» столітті».

Козак Мамай

Надзвичайно цікавим, унікальним і феноменальним явищем української історії і української суспільно психології є образ козака Мамая. Нічого подібного жодний народ світу більше не має. Ні ближні, ні далекі народи не змогли витворити такий дивовижний і містичний образ. Цікаво, що хоча б наближено подібного образу немає в жодного сусіднього з українцями народу – ні в поляків, ні в росіян, ні в білорусів, ні в словаків, ні в угорців, ні в румунів. Це чисто українське явище світової культури.
Здавалося б з якогось доброго дива в українській національній свідомості витворився абсолютно дивовижний містичний образ людини-воїна. Зараз ці народні картини поширюються в нашій державі у вигляді магнітних наклейок на холодильники. Через це багато хто може сам детальніше ознайомитися з цим містичним образом українця.
Давайте разом уважніше придивимося до відомого кожному українцю міфічного образу козака Мамая намальованому на народних картинах. З одного боку він типовий воїн-лицар. Ось шаблюка, як гадюка, ось спис, ось мушкет, ось і сагайдак зі стрілами. За ним, прив’язаний до дерева осідланий кінь. Заграла сурма, козак підхопився і ось він уже на коні в повних бойових обладунках, готовий до війни. Але це тільки перше враження. Якщо придивитися детальніше, побачимо, що народна картина, на якій змальовано козака Мамая дійсно набирає містичних рис. Даний образ зовсім не відповідає усталеному стереотипу про лицаря-воїна. Придивіться уважніше. Козак Мамай сидить на перший погляд у незвичній для українця позі. Фактично це поза медитації, нині відома багатьом людям в Україні, які займаються цією справою. Цікаві очі козака –характерника. Придивіться і до них уважніше. Очі його розфокусовані і ніби спрямовані вдалечінь. В багатьох людей, які споглядають цю картину складається враження, що перед ними лише якась тілесна оболонка. Душа ж Мамая знаходиться десь дуже далеко.
Тут відкривається великий простір для фантазії. Можливо козак Мамай живиться якоюсь космічною енергією чи заряджається від внутрішнього випромінювання Українського кристалічного масиву. Його мозок під час цієї медитації отримує імпульси від природних і надприродних сил і накопичує в собі божественну мудрість. Цю думку, що перед нами «надлюдина», одночасно воїн-лицар і філософ, посилює бандура в руках Мамая. Він озброєний, як то кажуть до зубів, але разом з тим людина в принципі добра і толерантна, яка в медитації шукає сенс власного життя.
Таким чином, в образі козака Мамая постає перед нами узагальнена картина українця, який за власною внутрішньою сутністю є людиною доброю, але вимушений, з усіх боків оточений ворогами, постійно воювати і захищати власну незалежність, свободу і гідність.
Багато хто вважає, що в образі козака Мамая пропонується міфологічне вирішення проблеми України. Козак-характерник Мамай вказує нам нинішнім українцям ідеальний шлях розвитку української нації в ХХІ столітті. Він полягає в синтезі і універсалізмі української людини і українського суспільства. Таким було наше суспільство і люди тоді, коли й виник образ козака Мамая, тобто в ХУІ-ХУІІ століттях. Тоді практично все населення України покозачилося і органічно поєднувало в собі риси високої духовності і бійцівські якості. Ситуація на початку ХХІ століття однозначно показує, що саме в цьому напрямку і буде розвиватися людство в майбутньому.

Український національний егрегор

Містики і езотерики вважають, що наші думки, молитви, бажання тощо не зникають безслідно, а виходять у загальнопсихічні поля нації і там перебувають у вигляді психоенергетичних хвиль. Ідентичні думки і устремління людей нібито резонансно вібрують і при цьому створюють єдине поле, яке зветься егрегор. Отже, в будь-якої нації існує національний егрегор, Люди, які мислять ідентично чи близько, постійно заряджають цей егрегор. Однак, це не є вулиця з однобічним рухом. Національний егрегор в свою чергу віддає свою енергію близькій йому людині.
Якщо людина стає провідником якогось егрегора, вона отримує його силу, а також місію цю силу застосовувати з тією або іншою метою і для досягнення тих чи інших національних цілей. Якщо ми не зустрічали, то в крайньому разі читали про людей, які відчували і гостро переживали власну причетність до національного егрегора. Ці переживання переростали в певні спонукання. Коли заряджена певною ідеєю людина ставала провідником мрій, устремлінь, бажань усієї нації.
З точки зору наукового системного підходу заряджена національним егрегором людина починає усвідомлювати або хоча б відчувати себе не окремим відрубним елементом, а невід’ємною складовою частиною єдиної системи. А так як підсистемі завдання виставляє система, посвячена людина стає національним героєм. Вона може йти на муки, віддати життя за національні інтереси, поступитися всім своїм задля загального блага. Звичайно, що люди, які відчувають себе частиною національного егрегора стають ніби захищені якоюсь невидимою бронею і нічого не бояться.
Національний егрегор можна розглядати і як своєрідний «Дух предків». Підключена до національного егрегора особа досить гостро відчуває як гордість за славні діяння своєї нації, так і сором за негідні її вчинки. Така людина завжди намагається вчиняти гідно, щоб не зганьбити не лише себе, але й свою націю. Щоб представники інших націй не думали про неї погано.
Прихильники езотеричних знань вважають, що національний егрегор формується на лише нинішнім поколінням людей певної нації. Його творці – представники багатьох поколінь, які думали, молилися, зверталися до Небес з тими ж проханнями, що й нинішні їхні нащадки. Справедливі, гарні думки мільйонів людей, які спільно резонують в національному егрегорі створюють відповідну поліпшену духовну атмосферу в тому чи іншому суспільстві.
Існування національних егрегорів пояснює діяння наших національних Героїв, Вчителів і Пророків. Підключені до духовної скарбниці предків вони терпіли неймовірні муки, злидні і знущання, але не зрадили ні себе, ні свою націю, ні свою справу. Це від нього заряджалися вояки УПА, воюючи на два фронти, розуміючи безперспективність власної боротьби, але відчуваючи великі перспективи розвитку власної нації.
Національний егрегор близький за етапами свого розвитку до життя людини. Він теж колись народжується, розвивається і мужніє, досягає повноліття, потім старіє і вмирає. Смерть національного егрегора, це і смерть нації. Він служить таким собі цементуючим розчином. Вмирає егрегор і колись об’єднані спільними думками люди, втрачаючи їх, моментально розсіюються і захоплюються полями інших національних егрегорів.

Магія українського слова

Колись наш Вчитель і Пророк Тарас Шевченко сказав про українську мову геніальні слова.
Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос – більш нічого.
А серце б’ється-ожива,
Як їх почує!... Знать, од Бога
І голос той, і ті слова
Ідуть між люди
Неймовірні за власною силою слова. Дуже добре особливості української мови і самий її вплив на душу людини, її думки і вчинки описав в своєму глибокому дослідженні «Нація золотих комірців»
Ігор Каганець. Він пише, що «ідея про глибинний зв'язок між мовою, мисленням і духом народу має значні історичні корені, проте чи не найкраще її сформулював німецький мовознавець і філософ Вільгельм фон Гумбольдт. Згідно з його поглядами, різні мови мають не просто одного і того самого предмету, а й різні його бачення.
Щоб переконатися в цьому, давайте простежимо етимологію деяких українських і російських слів:
ВИХОВАТИ – заховати від зла
ВОСПИТАТЬ – выкормить

ЛІКАРНЯ – лікувати, давати здоров’я
БОЛЬНИЦА – терпеть боль, страдать

ВЕСІЛЛЯ – веселитися, радіти
СВАДЬБА – свататься, предлагать породниться

ОСВІТА – світло, просвічення
ОБРАЗОВАНИЕ – формировать по образцу

ШАНУВАЛЬНИК – пошана, повага
ПОКЛОННИК – поклонение

ПОДРУЖЖЯ – дружба, приязнь
СУПРУГИ – сопряженная, запряження пара

ШЛЮБ – «злюб», кохання
БРАК – брать

ЗВИТЯЖЕЦЬ – витягнути, підняти вище
ПОБЕДИТЕЛЬ – «по-беда», тот, кто остался живым «по-бедах»
Далі Ігор Каганець цілком слушно зауважує, що «мова, будучи системою світобачення впливає на всю людську поведінку, людина здебільшого поводиться з предметами так, як їх подає їй мова. Для прикладу візьмемо російське слово «бесполезный» - в українській мові воно не має еквівалента. Тому українцеві (якщо не знає російської) не може навіть прийти на думку, що в природі є щось «бесполезное» - для нього все має свій сенс і призначення. З другого боку, українське слово «праця»,що означає радісну, приємну, осмислену роботу, не має еквівалента в російській мові».
Таким чином, мова виступає одним з найважливіших чинників формування психіки – як індивідуальної, так і колективної.