Підземна «Троя»
Мешкаючи в Феофанії, є такий район в Києві, у 1984 році, перед самим Новим роком я з собакою здійснив доволі протяжну прогулянку лісом до іншого району Києва Китаєва. Настала чергова відлига і сніг стрімко зійшов. Тримаючи собаку на повідку я вийшов на безлісу дніпровську кручу, звідки відкривався запаморочливий вид на замерзлий Дніпро і його лівий берег. В одному місці потоки талої види на схилі гори осунули грунт. Собака підбіг до цього місця і почав рити лапами землю. Не встиг я підійти до нього, як собака зник під землею. Звідти долинав його гавкіт. Я бігав сотні метрів по дніпровському схилу, орієнтуючись на майже безперервний лемент собаки у підземеллі. Потім повернувся до лазу і почав кликати пса. Підійшли й інші люди, яких зацікавила ця подія. Почали допомагати кликати тварину. Через деякий час собака виліз на поверхню. З того часу я і зацікавився підземними лабіринтами столиці України.
З часом стало зрозумілим, що в надрах правого, високого берега Дніпра, як мінімум від Вишгорода на північ від Києва до Канева, на віддаль понад 150 км простяглося найграндіозніше у світі підземне печерне місто. Про нього українці практично нічого не знають.
Наприкінці ХХ ст. у Туреччині відкрили невелике підземне місто. Зовсім випадково. Про це довідався весь світ. Місто стало національним історичним надбанням Туреччини і всього світу. У нас же відношення до історичних надбань нашої нації, на жаль, зовсім інше.
Вже значно пізніше я довідався, що грандіозне підземне печерне місто має підземні церкви з золотими іконостасами, опалення, житлові приміщення, комори і таке інше. Воно могло одночасно вмістити сотні тисяч людей. Які ж природні і сторичні передумови створення такої велетенської підземної галереї?
Східні відроги Придніпровської височини, які омивають води Дніпра, мають одну особливість, яку місцевий український винахідливий люд здавна використовував для будівництва підземних «схрон». Над Дніпровськими кручами пронеслися тисячоліття і зростання чисельності населення у світі супроводжувалося періодичними навалами армій нецивілізованих народів сходу і півночі. Частина українців тікала на захід до Карпат, частина ховалася під землю. Але чому саме дніпровські схили послужили природною базою для спорудження підземної «Трої»?
Справа в тому, що гідрологічний режим, склад гірських порід дніпровських круч дуже сприяв прокладанню підземних ходів. Тут залягають доволі пухкі, але водонепроникні породи лес і мергель. Перший і став основою створення найрозгалудженішої, найпротяжнішої у світі мережі штучних підземних печер.
На багато десятків кілометрів східні відроги Придніпровської височини, які спадають до Славути, як головка твердого сира пробиті підземними лабіринтами, виритими руками декількох поколінь українців. Це тут, під Києвом і далеко за його межами, під крутосхилами Дніпра у Придніпровській височині знаходяться найвеличніші у світі підземні міста, українська «Троя». Ця слава і велич України і донині майже зовсім не досліджена і мало кому відома. Підземні міста ще чекають свого Мозолевського, який знайшовши в нашій землі знамениту пектораль своїм відкриттям уславив себе і українську націю.
Найвідоміша і найдослідженіша частина української «Трої» знаходиться в Києві. Але й про київські печери мало хто знає, але якщо й знає, то не завжди правду. Багато і всіляких вигадок про час їх створення. Є люди, які вважають печери природними утворами. Насправді київські печери мають штучне походження і вони дуже давні. Одним тисяча років, вік інших перевищує декілька тисяч років. Так, Кирилівські печери датуються палеолітичною епохою. Їм 10-15 тис. років. Печери Києва ніколи не досліджувалися комплексно. Відомо лише, що вони є на всій території давнього Києва та на його околицях. Найвідоміші науковцям простяглися від Кирилівської церкви до урочища Церківщина. Вони викопані переважно в товщі лесу і мають глибину від 5 до 20 метрів. В сухому лесі цілорічно підтримується постійна температура 10-12 градусів Цельсія вище нуля.
В найбільш відомих і досліджених київських печерах, які мають штучне походження, природні особливості завжди відігравали одну з провідних ролей. У них є житло, багато підземних церков. Знайдено і опалення. Тут люди переховувалися, жили, працювали, молилися. На жаль, про це мало знають не лише у світі, але й кияни та українці в цілому. Та ми ж не варвари, не дикуни якісь. За нами тисячоліття на своїй землі. Ми не прийшли на неї з інших країв і не зайняли та вкрали чуже. Це все наше, українське – і храми тисячолітні, і знаменита пектораль, і Трипільські городища, і підземні міста. Все це збудували наші пращури, а не предки німців, французів, англійців чи росіян. Їх у той час «і в проекті не було». То хто ж їх тоді цивілізував? І чи знаємо про це ми, і чи знають про це вони? Чому ці підземні міста донині не досліджені і не відреставровані? Чому їх не відвідують наші діти і онуки, туристи з усього світу? Адже тут криється тисячолітня слава України. Бо ж не станемо ми багатими матеріально, поки не станемо багатими духовно. А тут цілі величезні пласти виховання патріотизму і національної свідомості. У нас під ногами…
Ландшафтно-етнічний притулок української нації
Ви вже знаєте, що, наприклад, киян рятували від чисельних зайд-загарбників, які приходили на квітучу українську землю, крутосхильний рельєф, підземні печери, грандіозні оборонні Змійові вали. Але людей ставало все більше і не тільки в Україні. Постійно зростала і кількість ворогів.
Однією з найбільших загадок європейської історії є: як поталанило українцям вижити в умовах найнестабільнішої у світі «коридорної» території. По ній, за декілька тисячоліть, пройшли зі сходу на захід і у зворотному напрямку майже всі народи Євразії. При цьому сотні з них зникли не залишивши по собі навіть сліду на землі. Від інших ці сліди і знаходять нині археологи. Українці ж не лише вижили, але й зберегли незалежним свій давній генетичний і антропологічний тип.
Де ж знаходило порятунок ядро української нації, коли здавалося б, що вижити на чудових, родючих і квітучих землях Поділля і Придніпров’я було практично неможливо. Де розміщується та досить значна за площею територія, на якій сама природа створила унікальну за своїми природними характеристиками «схрону». Вважаю, що нею є Українські або Східні Карпати.
Ідея ландшафтно-етнічного притулку української нації в Карпатах, базується на тому, що ця гірська система в ландшафтному відношенні значно відрізняється від інших гір Європи. У тому числі й від Західних і Південних Карпат. Українська Карпати є середньовисотними горами з виположеними схилами. Вони майже зовсім позбавлені скелястих масивів. У минулому тут панували суцільні непрохідні для чужинців лісові нетрі. Немає в цих горах і льодовиків та постійної снігової лінії. Українські Карпати в давнину були надзвичайно багаті на звірів і птахів, цінну деревину, живицю, гриби, ягоди, а річки – на рибу.
Напевно, наявність такого тилу в української нації й пояснює для декого незрозумілу її пасивність до геополітичної експансії на схід. На користь цієї теорії говорить і те, що навіть нині густота сільського населення України поступово зменшується від Карпат у східному напрямку. Це тим більш дивно, що комплекс природних умов для ведення сільського господарства якраз у цьому напрямку покращується, а не погіршується.
Періодично зростаючий тиск кочових народів призводив до неодноразової втечі українців до Карпат. Тому тут і утворилося декілька етнографічних груп української нації – бойків, лемків, гуцулів. Можливо найбільші проблеми виникли тоді, коли з’явилися в Карпатах гуцули. Не зрозуміло чому вони поселилися в таких лісових нетрях і так високо в горах, де і жити дуже важко. Є гіпотеза, що гуцули – нащадки ремісників зруйнованого татаро-монголами київського Подолу. Вони відступили на захід, сховалися в Карпатах. При цьому гуцули зберегли ремісничі навички, пронісши їх через віки.
Звідки взявся на Чернігівщині гуцульський Свидовець?
Географічні назви України сповнені багатьох загадок і таємниць, які донині не розкриті. Однак, з часом, завіса таємничості поступово зникає і ми розшифровуємо послання наших пращурів з далекого і недалекого минулого. Якщо подивитися на карту заселеності території нинішньої України 1400-1550 років, то ми побачимо, черговий відплив українців на захід до ландшафтно-етнічного притулку під час татаро-монгольської навали призвів до знелюднення східних і південних теренів України. Постійного населення там в той час не було. Але вже на карті, яка відображає географічне поширення української етнічної території в 1550-1640 році до того безлюдні простори південної Чернігівщини і Сумщини, а також вся Полтавщина вже повністю заселені. Звідки взялося населення? За теорією ландшафтно-етнічного притулку української нації воно повинно було прийти на ці землі з Карпат, Галичини, Закарпаття. Чи є наукове підтвердження цьому?
Так, є. Справа в тому, що для всіх народів характерним є, переселяючись на нові землі проживання, називати нові свої поселення іменами населених пунктів, звідки вони прийшли. Це притаманно не лише для українців. Переселенці з Великої Британії принесли в Північну Америку сотні назв міст і сіл своєї батьківщини. Іноді вони переносилися абсолютно без змін, іноді додавалося слово «новий». Теж саме робили голландці, німці, іспанці, португальці тощо. Звідси виник спочатку заснований голландцями Новий Амстердам, який потім британці перейменували на Нью-Йорк. Перше поселення в США, містечко Нью-Плімут, заснували переселенці з англійського Плімуту. А скільки Картахен, Барселон, Кордов, Гранад у Мексиці, Центральній і Південній Америці, які засновані вихідцями з Картахен, Барселон, Кордов і Гранад іспанських і перелічити важко. Точно так діяли й українці. Тому і нині в Канаді, Бразилії, Аргентині, Росії, Казахстані тощо багато українських назв.
Топонімічні свідки, назви населених пунктів, річок, озер, урочищ і таке інше Східної України вказують на те, що вони перенесені сюди переселенцями із Західної України. Скажімо, в нашій державі є чотири назви Самбір. Самбір і Старий Самбір знаходяться у Львівській області в Передкарпатті, майже на кордоні з Польщею, а села Великий і Малий Самбір розміщуються у Сумській області майже на кордоні з Росією. Місто Ходорів розташоване у Львівській області, а село Ходорів на півдні Київської області на Дніпрі. Місто Борщів локалізується на Тернопільщині, а село Борщів на лівобережжі Київщини. Місто Золочів у Харківській області засноване вихідцями з Золочева нинішньої Львівської області. Переселенці з Львівського Немирова заснували Немирів Вінницький. Ямполі Західної України дали назву Ямполю Сумської області. Таких прикладів безліч.
Переселення в середньовіччі з Правобережжя на Лівобережжя України й окреслило нинішню етнічну територію нашої країни. Крім того, воно обумовило генетичну єдність української нації. Понад 70% українців Центральної і Східної України генетично є галичанами з домішками закарпатців і волинян. Таким чином топонімічна складова напрямків середньовічних міграцій населення в Україні цілком органічно доповнюється генетичною складовою. Нинішній антропологічний тип населення Центральної і Східної України витворився на основі етнографічних галичан з включенням сюди переселенців з інших західних територій української етнічної території.
Звичайно, існують і прямі топонімічні свідки, які ведуть безпосередньо в високогірну область Українських Карпат, заселених гуцулами. Так, другий за висотою гірський масив Східних Карпат після Чорногори Свидовець, знайшов своє відображення в назві села в південній частині Чернігівської області. Тим більше, що в рельєфі ця назва тут цілком логічно проявляється. Майже на ідеально рівній місцевості біля села здіймається соляний купол. Зрозуміло, що для мігрантів-гуцулів, які раптом побачили за багато кілометрів рівнини одинокий горб він викликав асоціацію зі знайомим їм гірським масивом Карпат. Фактично по всій східній частині української етнічної території, навіть тій, яка нині знаходиться за межами нашої країни в Росії, топонімічні свідки Галичини і Карпат й донині проявляються доволі виразно.
Значно рідше такий прояв характерний для гідронімів, які, як правило є дуже давніми. Скажімо річка на якій стоїть Львів Полтва, знайшла відображення у Полтаві. Взагалі, в цьому сенсі Полтавщина доволі своєрідна. Тут і тюркська назва річки Сула, і хорватська Хорол (хрлити, значить швидко текти)і донині спірні за походження назви Псел і Ворскла.
Особливо багато на Сумщині і Полтавщині гуцульських назв «грунь». Їх уже не одиниці, а десятки. І всі вони відображають в рельєфі саме те, що називають грунями гуцули.
«Пуп Землі»
На території України знаходяться доволі таємничі об’єкти, які не знайдені в такому виді більше ніде в світі. Масштаб їх прояву, донині не зовсім зрозуміле походження і призначення вражають уяву не лише пересічних людей, але й учених. До них у повній мірі можна віднести знамените Більське городище. Вчені вважають, що це було укріплене місто скіфської доби УІІІ – ІІІ ст. до нашої ери. Дехто вже підрахував, що в той час у місті мешкало понад 200 тис. жителів. Зрозуміло, що для того періоду це було найбільше або одне з найбільших поселень нашої планети, своєрідний «пуп Землі». Вражає його площа (4400 га) і довжина подвійних оборонних валів, які оточували місто. Вона перевищує 34 км. Дослідники ототожнюють Більське городище з містом Гелоном, про яке писав «батько історії» Геродот.
Більське городище таке велике, що навіть не вмістилося на території однієї області. Нині воно знаходиться в районі сіл Більськ Полтавської області і Куземин Сумської. В межах однієї обвалованої території знаходилося три поселення (Куземинське, Західно-Більське і Східно-Більське). Більське городище перші дослідники прийняли за Змійові вали, які вже були відомі тоді в Україні. Лише пізніше було виявлено, що це величезна фортеця. Побудована вона була дійсно за типом Змійових валів. Грандіозний земляний вал, укріплений дерев’яною арматурою. Зверху були закопані величезні дубові колоди. Через певний проміжок височіли дерев’яні бастіони і вежі.
На прикладі Більського городище мабуть найяскравіше проявляється наступність і зв’язність різних часових етапів розвитку сучасної української нації. Тут знайдено сліди практично всіх донині відкритих в Україні культур, які переходячи одна в одну рухалися до нинішнього часу. Київська, черняхівська, пеньківська, салтівська, роменська. Виявлено предмети часів Київської Русі і козаччини.
Місцеві жителі займалися землеробством і тваринництвом, як і нинішні українці. Були добре розвинуті ремесла. Виявлено майстерні ковалів, гончарів, ювелірів, косторізів. Різні типи будівель включали навіть двоповерхові споруди. В цьому сенсі Більське городище нагадувало Трипільську культуру, яка більш поширена на Правобережжі.
Зникнення давнього Гелону і його жителів, містить в собі не менше загадок, ніж таємниче зникнення майя в Америці. Однак, про цю загадку давніх індіанців знає майже кожен у світі, а про існування не менш таємничого Гелону не знають навіть українці.
Ця таємниця ще чекає свого Шлімана. Зміна клімату, наскоки войовничих кочових племен, чергова міграція населення стародавнього «пупа Землі» до ландшафтно-етнічного притулку української нації в Карпатах, врешті-решт аж до екзотичних версій з інопланетянами донині не дають спокою нечисленним ентузіастам дослідження Гелону. Світ продовжує вивчати цивілізації майя і інків, таємничі зображення в пустелі Наска, сперечатися з приводу призначення Стоунгенджа тощо. І цей же світ у себе під боком у густозаселеній і цивілізованій Європі, «впритул» не бачить одну з найцікавіших загадок людської історії. І в цьому винен не світ, це вина нас – українців.
Київ і таємниці спецслужб
Ні для кого не секрет, не все те, що відбувається у нашому світі нині можна пояснити з суто наукових позицій. Особливо багато різноманітних фактів, які не піддаються поясненню накопичилося в інформаційних файлах найпотужніших спецслужб світу. Вони переважно засекречені, так як їх вивчають з метою можливого застосування на практиці в боротьбі найбільших країн за світові ресурси розвитку. Ось і в колишньому Радянському Союзі всесильний КДБ заснував секретну лабораторію «Інверсор». Лише одного разу з її надр вийшла несекретна стаття, яку опублікували в часописі «Техника молодежи».
В ній декілька вчених цієї лабораторії доволі переконливо обґрунтували гіпотезу, згідно якої ядро нашої планети має форму і властивості кристала, що постійно росте. Саме він і впливає на розвиток всіх природних процесів, які проходять на Землі. Не вдаватимуся в фізичні складності і тонкощі цієї гіпотези, лише зверну вашу увагу на те, що накривши глобус двадцятьма трикутниками, зв’язаними між собою так, що утворюють єдину мережу, автори отримали так звані «вузли» і «ребра» системи. Саме у «вузлах» і виявилися вогнища всіх давніх культур і цивілізацій. А вздовж «ребер» або паралельно ним, простяглися розломи земної кори і серединно-океанічні хребти. Крім того, «вузли» цієї системи, на думку вчених, є центрами світових аномалій магнітного поля Землі. Тут же містяться центри мінімумів і максимумів атмосферного тиску, а також постійні зони зародження ураганів. Цікаво, що всі троє вчених, які написали цю статтю не є письменниками-фантастами. Це відомі «серйозні» дослідники, які мають відповідний науковий авторитет у світі.
Яке відношення все це має до України і до її столиці, зокрема, запитає читач? Справа в тому, що один з «вузлів», про який йшла мова, і знаходиться в місці розташування Києва. Тому саме «під керівництвом» Києва, як столиці, на українських землях тисячоліттями зароджувалися і розцвітали різні цивілізації. А потім гинули, щоб звільнити місце для народження нових, більш розвинутих. Трипільська, Скіфська, Сарматська, Антська, Київська Русь… І ось в нинішній період, за логікою речей, саме в Києві у 1991 році закладено народження нової української цивілізації.
Цікаво споглядати нашу планету, покриту суцільною мережею трикутників лабораторії «Інверсор». На ній «вузол» 18 знаходиться біля Багамських островів у сумнозвісному Бермудському трикутнику, а «вузол» 14 - південніше Японії, у не менш нині відомому «Морі Диявола». Цікаво, що прагматичні японці, які ніколи не вірили у всілякі ненаукові фантазії, офіційно оголосили це море районом, небезпечним для плавання. На відповідних морських картах воно в цій країні обведено червоною лінією. І моряки обходять його десятою дорогою. До речі, в цьому морі не зустрічаються ні кити, ні дельфіни, ні навіть птахи. І це є ще одним фактом, який підтверджує аномальність цієї зони.
Вузлове розміщення Києва на краю славнозвісного Українського кристалічного щита і найглибшої у світі Донецько-Дніпровської тектонічної западини, між якими як рискою проведена водяна стрічка Дніпра, створює своєрідний психологічний клімат для його жителів. Є щось зловісне в самому повітрі Києва. Це місто Вія, де природні феномени в глибинах Землі переплітаються з міфами і легендами, витворюючи таємничий колорит столиці України. В Києві поховано десятки культурних шарів. Тут жила, раділа, страждала, кохала і ненавиділа, народжувалася і гинула, можливо, найбільша у світі кількість поколінь людей. Лише небагатьом із нас дано відчувати їх незнищенну ауру.
В місті постійно відбувається багато знакових таємничих подій. Десь в іншому місті, скажімо, в Харкові будь-яке незвичне явище вважали б чистою випадковістю, оптичним обманом, ілюзією. Але в теплому літньому повітрі київської ночі, на крутих схилах Дніпра, в мерехтінні його хвиль, на фоні тисячолітніх храмів воно для багатьох є свідченням ірраціональної сутності природи.
Здатність киян оточувати себе привидами, породженими їх уявою, надзвичайна. І досі поширюються чутки про якихось абсолютно нереальних людей, які вже давно померли, а їх бачили то на Сирці, то в Дарниці, то в Корчуватому. Щоб там не казали скептики, якби не висміювали вони всіляку «чортівню київських пагорбів», для певної частини киян всі їх науково обґрунтовані пояснення і заперечення – чистої води неправда. Вони хоч самі й не бачили, але впевнені, що містом вештаються привиди, які викрадають людей. І піймати їх неможливо тому, що вони добре ховаються, а міліція погано працює. Не даремно ж газети пишуть, що у місті щорічно безслідно зникають сотні людей.
Багато хто вважає, що у світі більше немає міста такого масштабу, як Київ, де за віки було б замордовано стільки безневинних людей. Бандформування Муравйова, послані з Москви, вбивали всіх підряд просто на вулицях міста, а загиблі юнаки Крутів, а Голодомор, а репресії 1937 року, і ще Биківня, Бабин Яр, Куренівка. А загублені душі киян московським князем Боголюбським чи ханом Батиєм… Цьому списку кінця немає. Ми в Києві буквально ходимо по кістках наших предків. І не тільки простих людей. А скільки в Києві поховано, тепер невідомо де, князів і княгинь, яких за багатотисячну історію міста було дуже багато.
Фактично в тій точці, де виник Київ чи нині на тій території, де він існує поєдналися в незбагненну ауру природні і історичні феномени. Саме це поєднання і перетворило столицю України на неординарне місто Європи і світу.
Як Київ згубив Російську імперію
Нерідко столицю України називають сюрреалістичним містом. Історики і мистецтвознавці стверджують, що сюрреалізм зародився у Франції і його родоначальником був французький поет Андре Бретон. Саме тоді, на початку ХХ століття, точніше в 1924 році, з’явився і сам термін «сюрреалізм». Сюрреалісти шокували як науковців, так і взагалі добропорядних громадян, заявляючи, що все реальне є нереальним, а все, що ми бачимо, насправді – повна нісенітниця. Реально ж існують лише наші відчуття.
Дійсно, якщо говорити про чуттєве сприйняття, то в цьому сенсі Києву притаманна саме сюрреалістичність. Він був і залишається незбагненним містом, яке сприймається «на відчуття». Для підживлення власної духовної сутності сюди завжди з’їжджалися, переважно інкогніто, монарші особи і люди, які визначали долю цілих імперій.
Київ – місто, звідки походять спадкові князі, яких не було в сусідніх і не лише сусідніх державах. Українські князі активно брали участь у формування французької, угорської, норвезької, польської, російської, німецької королівської і царської династій. Ні росіяни, ні поляки не мали власних князів рівня українських. Навіть сучасні прізвища російської знаті вказують на те, що все їхнє вище дворянство має або українське, або татарське, або німецьке походження. Всі ці князі Глинські і Волконські, графи Юсупови, Аракчеєви, Кутузови, Фонвізіни, Бенкендорфи… Їхні прізвища, на відміну від українських ніяк не відображають російських топонімів. Інша справа в Україні. Вишневецькі походять з тернопільського Вишнівця, Потоцькі з подільського Потоку, Чарторийські з Чорториї, Острозькі з Острога, Збаразькі зі Збаража, Зборовські зі Зборова. І жодного тобі князя Варшавського, Рязанського чи Берлінського. Однак, заради справедливості все ж треба зазначити, що в поляків був один суто польський рід князів Мазовецьких. Всі ж інші мають або українське, або німецьке походження.
Сюрреалізм криється в Києві скрізь: від неевклідової геометрії його старовинних вулиць, яку не змогли виправити ні ХІХ, ні ХХ століття, до просто неймовірної кількості юродивих міських правителів. Або хоча б взяти оті надлюдські секти, які тут й досі народжуються як гриби після дощу. Скажімо знамениті Посольство боже або Біле братство.
Саме в Києві відбулися містичні події, які реально і згубили Російську імперію. Тут у оперному театрі було вбито прем’єр-міністра Росії Столипіна. Столипін з 1906 року перебував на посадах міністра внутрішніх справ і прем’єр-міністра. Він був сильною за характером людиною. Крім того, Столипін мав розум і відповідну своїм посадам кваліфікацію. Придушив революцію 1905-1907 років, навів порядок залізною рукою. Цей час почали вважати золотим віком імперії. Але головна його заслуга полягала в сміливому запровадженні реформ, яких в Росії не було віками. Одна з основних – аграрна – в Російській імперії, селянській країні, мала вирішальне значення. Саме в Київському оперному театрі його і застрелив терорист-есер Богров. Після цього все в цій країні пішло шкереберть. Слабовольний цар не міг ефективно правити такою величезною імперією. Столипін однозначно не дозволив би Росії так по дурному встряти в Першу світову війну, яка і стала каталізатором загибелі імперії.
Постріл в Києві почав руйнувати імперію, але довершив її відомий російський містик і шарлатан Распутін. І знову Київ привів його на вершину влади. Цей малограмотний мужик фактично став правителем величезної держави, довершивши її повний моральний занепад. Саме на подвір’ї Михайлівського золотоверхого монастиря, усипальниці одразу п’ятьох київських князів, знищеного за наказом з Москви в 1935 році, дружина брата царя Анастасія і її сестра Милиця познайомилися з Распутіним, який пиляв там дрова. Ніби якась містична сила вивели велику княжну на немитого, брудного селянина і примусила їх перетнутися в реальному житті. Дві великі княжні, доньки чорногорського царя, мандрували на богомілля до святого Києва. Після знайомства з Распутіним ці дві ніби загіпнотизовані жінки ввели шарлатана до царської родини і він відіграв роль остаточного могильника не лише наскрізь прогнилої імперії, але й царської династії. Складається таке враження, що цим двом високоосвіченим, культурним і вихованим жінкам було щось «пороблено» в Києві. Немов сама містична атмосфера української столиці примусила їх діяти таким незрозумілим способом, який не можна пояснити з позиції формальної логіки.
Північний брат Нілу
Не думаю, що в нашій країні знайдеться багато людей, які хоча б щось чули про зв’язки України з Давнім Єгиптом. А цих зв’язків не так вже й мало. Єгипетські фараони, династія яких була заснована вихідцями з Давньої України. Втеча на північ до України єгиптян, які не захотіли переходити в іслам після того, як джихад з Аравійського півострова перекинувся на Північну Африку. Про це історики хоча б згадують у своїх монографіях. Відповідні географічні назви і прізвища нинішніх українців говорять про нині вже слабкий єгипетський слід в Україні. А хіба знали хоча б щось давні єгиптяни про існування України? Виявляється, знали.
В Давньому Єгипті людей хвилювало не лише будівництвом пірамід. Розвивалися тут і астрономія, математика, географія і картографія. Єгиптян дуже цікавили різні, на їх думку, не випадкові співпадіння і аналогії. Вони обожнювали річку Ніл, яка невідомим для них протиприродним чином, в найбільшу спеку, коли все висихало під безжальним сонцем несподівано розливалася, виходила з берегів, приносила в своїй воді родючий мул, давала животворну силу спраглим полям, пророкувала врожай і сите заможне життя. Тисячі кілометрів ця таємнича річка текла найспекотнішою і найпосушливішою у світі пустелею Сахарою і не тільки не висихала, але й щорічно в один і той же час розливалася. Тому все, що так чи інакше пов’язане з Нілом, було в цій країні сакралізоване.
Розвиток математики, географії і картографії в Давньому Єгипті супроводжувався створенням картосхем відомого на той час єгиптянам світу. Південь материка був перекритий для вивчення величезною пустелею, а ось північний напрямок, через Середземне і Чорне море був відкритий. І єгиптяни несподівано для себе виявили, що з півночі назустріч Нілу, по одній довготі з ним тече велика повноводна річка, яка за величиною йому нічим не поступається. Для єгиптян цей факт був абсолютно не випадковим. Лише боги могли зробити так, щоб у священного Нілу з’явився північний брат, який поспішав йому назустріч.
Особливо вражало єгиптян те, що Дніпро тік точно по тому ж меридіану, що й Ніл. Взагалі, Україна і її головна річка знаходяться на одних довготах з Єгиптом і Нілом. Українські туристи, які відпочивають в Єгипті знають, що нашим громадянам, на відміну, скажімо, від росіян і західних європейців в Єгипті не потрібно переводити годинники. В нас той же часовий пояс, що і в єгиптян. Що в Києві, що в Каїрі. Це, звичайно, зручно, але мало хто звертає увагу на те, що причина цього явища саме і криється в тому, що Україна на нашій планеті служить такою собі головою для Єгипту.
Давні єгиптяни не тільки називали Дніпро північним братом Нілу. Вони ще й переносили географічні назви населених пунктів, розташованих на берегах останнього на береги Дніпра. На давньоєгипетських географічних картах на Дніпрі відображені міста з тою ж назвою, що й на Нілі. Це дивовижний факт, який донині не має однозначного трактування. Ще одна загадка України, яка на цей раз пов’язує її з Давнім Єгиптом. Що хотіли цим сказати єгиптяни, не до кінця зрозуміло. Чи вони дійсно в значній мірі ототожнювали Ніл з Дніпром, чи вже тоді, тисячі років тому, на головній річці України дійсно існували поселення-двійники єгиптян?
Грандіозні споруди Змійових валів, співзмірні за затратами праці зі спорудженням єгипетських пірамід, скіфські кургани-піраміди, просто набиті золотими виробами і всілякими потрібними в потойбічному світі речами, нагадують нам єгипетські артефакти того давнього часу. Не так багато у світі народів, на землі яких існує священна ріка. Ніл, Ганг і Дніпро. І всі ці річки, як стало зрозумілим лише нині, так чи інакше пов’язані з Україною і давніми українцями. Індійці є вихідцями з України. Напевно саме звідти вони винесли ідею священної річки. Давні Єгиптяни теж мали зв’язок з Україною. З давніх-давен Дніпро-Славута для українців був набагато більшим, ніж просто річка. На ньому стояла священна столиця Київ, на Дніпрі була заснована Запорізька Січ, тут хрестили киян. «Як понесе в синє море кров ворожу», - писав про Дніпро наш Пророк і Вчитель Тарас Шевченко. В його творах Дніпро постає чимось на зразок річки Ганг для індусів.
Загадка Давнього Єгипту з дублюванням на карті на берегах Дніпра назв нільських поселень все ще не розгадана. Але перші кроки в цьому напрямку вже зроблені. Можливо, в недалекому майбутньому ми дізнаємося, що ж все таки значило це дивне перенесення.
Вісім столиць України
Особливу роль в усіх державах світу відіграють їх столиці. Вони є не лише головними містами, адміністративно-політичними центрами, але й певними символами держави і нації. Звідси походять і побутуючі в засобах масової інформації вирази «позиція Вашингтона», «рука Москви», «невдоволення Лондона» й таке інше.
Значення столиці в житті будь-якої країни дуже велике й у багатьох випадках постійно зростає. У переважній більшості держав столиця є не лише зосередженням органів державної влади та державного управляння, судових, військово-стратегічних та інших установ, а й основним економічним центром країни. Іноді ці функції аж занадто гіпертрофовані. Так, більше половини промислової продукції потужної країни Південної Америки Аргентини випускається у Великому Буенос-Айресі.
Столиця держави володіє і найбільшою кількістю функцій, які вона виконує. Тому вона відрізняється від інших міст держави великою притягальною силою для її громадян, які намагаються якнайповніше себе реалізувати. Звичайно, найважливішою функцією столиці є управління політичною діяльністю країни як внутрішньою, так і зовнішньою. З цією метою столиця має бути забезпечена найкращою інфраструктурою транспорту та зв’язку.
Історія становлення столиці – це історія утвердження державності. Тому кожна столиця має власну історію виникнення і подальшого розвитку. За походженням можна виділити такі столиці країн світу: родові, політичні, історичні міста, штучні столиці, ситуаційні столиці. Дуже давня, складна і трагічна історія України стала причиною того, що на території України впродовж лише останнього історичного відрізку існувала найбільша в Європі кількість практично всіх існуючих видів столиць. Не будемо заглиблюватися в тисячоліття аж до Гелона і столиць Босфорського царства, а звернемо увагу лише на останні століття.
Родові столиці пов’язані з володінням владною особою (князем, королем, гетьманом) певним укріпленим населеним пунктом, який через це ставав столицею. Якщо в Польщі чи Іспанії є лише по одній родовій столиці, відповідно Краків і Толедо, то в Україні їх як мінімум чотири – Львів, Батурин, Чигирин і Бахчисарай.
Найпоширеніші і найстійкіші столиці – історичні міста. Вони виникли як політичні і управлінські центри цілком об’єктивно, на основі найбільшого поєднання сприятливих для управління державою, що народжувалася, чинників. Серед них не останню роль відігравало вигідне географічне положення. В найбільшій мірі в Європі сказане раніше стосується Києва, який виник раніше, ніж навіть Вічне місто Рим.
Ситуаційні столиці виникають за умови створення екстремальної ситуації в державі, яка може бути викликана насамперед війною або масштабними природно-кліматичними катаклізмами. Наприклад, в період агресії російських військ на територію України і захоплення ними Києва на початку 20-х років ХХ століття столицю було перенесено до Кам’янця-Подільського. Окупація Парижа німецькими військами під час Другої світової війни спричинила перенесення столиці Франції до міста Віші. Такою ж столицею було й місто Чунцін у Китаї, коли японці захопили Пекін.
Штучні столиці переважно виникають як штучно створені колоніальною адміністрацією центри управління певними, захопленими метрополією володіннями інших держав і націй. Якщо згодом вони набувають незалежності, то штучні столиці можуть або назавжди піти в небуття, або ж перетворитися на повноцінні столиці нових незалежних держав. В Україні за часів російського імперського панування в різні століття штучно створеними столицями України були Глухів і Харків.
Політичні столиці створюються в тій чи іншій державі заради вирішення різноманітних політичних проблем, зокрема встановлення політичної рівноваги між окремими її регіонами. З цією метою столицю будують або на межі цих антагоністичних регіонів, або ж виносять її як форпост загальнодержавної політики в саме серце одного з проблемних регіонів. Політичних столиць у світі не так вже й мало. І їхня кількість продовжує зростати. Найвідомішими з них є Вашингтон, Оттава, Абуджа, Канберра, Астана, Анкара, Бразилія тощо. В Україні теж періодично виникали пропозиції побудови політичної столиці десь в географічному центрі країни.
Таємниця українських прізвищ
Одна з нерозгаданих донині таємниць України криється в прізвищах українців. Вони, тобто українські прізвища, є найрізноманітнішими у світі. Разом з тим, їх доволі легко систематизувати. Чим пояснюється цей парадокс? Чому українські прізвища нерідко такі співзвучні прізвищам близьких і дуже віддалених народів?
Добре росіянам. У них прізвища майже повністю уніфіковані. Розмаїття ніякого. Абсолютно переважають прізвища з закінченням –ов або – ін. Інколи трапляються й –их, скажімо, Рижих. Зовсім вже екзотичними для росіян є прізвища з закінченням –ово (Дурново). Ось і все. Будь-які інші прізвища серед росіян однозначно вказують на неросійське походження їх носіїв чи то їх предків. Теж саме у болгар. Іванов, Дженков, Стоянов. Інколи ще трапляються болгарські прізвища з закінченням –ський чи -зький. А у поляків навпаки такі прізвища домінують. У литовців теж прізвища уніфіковані. У грузинів переважають прізвища з закінченням –швілі (син) чи –дзе. Шотландські прізвища починаються на мак-(син), а ірландські на о’(внук).
В усьому світі українські прізвища асоціюються з закінченням –енко (Бондаренко, Коваленко, Тищенко). Закінчення -ко, це від давнього слова «дитина». Однак, мало хто знає, що стереотип переважання серед українців прізвищ на –енко не має під собою ніяких формальних підстав. Ні в цілому по Україні, ні в жодній області прізвища з закінченням на –енко не переважають. Серед корінних жителів їх питома вага коливається від 30% в Чернігівській області (найвищий показник) до 4% у Львівській області (найнижчий показник). В цілому по Україні такі прізвища не перевищують 15%. Однак, якщо брати всі українські прізвища в цілому, то прізвища на –енко дійсно мають найвищу питому вагу.
На другому місці серед українських прізвищ знаходяться прізвища з закінченням на –ук (Дмитрук, Кравчук, Марчук). До 30% носіїв таких прізвищ мешкає на Волині (Волинська, Рівненська, Житомирська області). Як і прізвища з закінченням на –енко, прізвища на –ук зустрічаються по всій території України.
Третє місце належить українським прізвищам на – ський, -цький, -зький. Стереотип відносить їх до польський прізвищ. Але це не так. Подібні прізвища притаманні багатьом слов’янським народам і відображають місце походження їх першого носія. Тут треба дивитися, який населений пункт чи місцевість вони відображають. Якщо він знаходиться на території Польщі, то це дійсно прізвище польського походження, якщо на території Македонії, а там таких прізвищ дуже багато, то це прізвище македонського походження, якщо на території Чехії, то це прізвище походить саме звідти. Мільйони українців мають прізвища на кшталт Хорольський (місто на Полтавщині), Уманський (місто на Черкащині), Шпольський (там же), Миргородський (перший носій цього прізвища походить з Полтавщини), Ніжинський (місто на Чернігівщині) тощо.
На четвертому місці серед українських прізвищ знаходяться так звані іменникові прізвища (Дуб, Колода, Осика, Куниця, Стріха тощо). Ці прізвища доволі рівномірно поширені по всій Україні, хоча переважають лише в Закарпатській області. Дуже висока їх питома вага й на Полтавщині. Взагалі Полтавщина в середньовіччі прийняла дуже багато переселенців з нинішньої Закарпатської області, тому і в вимові, і в прізвищах полтавців донині відчуваються закарпатські впливи.
З цими чотирма групами український прізвищ, найбільш поширених, майже все зрозуміло. Набагато більше проблем виникає тоді, коли подивитися на десятки, а може й сотні інших, які теж піддаються систематизації, але якійсь таємничій і не до кінця зрозумілій. Одні їх трактують так, інші інакше. Скажімо, візьмемо хоча б моє прізвище Масляк. Прізвище здається «прозоре» за походженням. Однак дехто виводить його він арабського воєначальника Масламака, сина халіфа і нащадка пророка Мухамеда, який воював в Україні в УІІІ столітті нашої ери. Однак, це легенди і міфи, а може й правда Давньої України. Але підемо далі - Масляк. Маслак, Маслюк, Маслик, Маслік. В основі лежить масл-, а далі чомусь чергуються всі голосні літери алфавіту. Візьмемо практично будь яку іншу основу, яка абсолютно «непрозора» і таким же чи іншим чином, підставляючи почергово всі голосні літери створимо українські прізвища. Як це? Чому так?
Або давайте візьмемо українські прізвища з закінченням –но. Дахно, Лахно, Кахно, Махно, Вахно, Тахно. Тут уже інший підхід. Спереду прізвища змінюється лише одна приголосна літера. Тобто, береш –ахно і додаєш до нього почергово всі приголосні українського алфавіту і отримуєш українські прізвища. Але що вони означають? Добре нам займатися такими вправами нині. А хто робив це 500-1000 років тому? І навіщо? Хіба це не загадка?
А українські прізвища з закінченням на ман. Германське ман – людина. Бритьман, Сурман, Котьман, Бікман, Бацман. Цілі села в Україні, особливо на Полтавщині, мають такі прізвища. Останнє з них з данської означає «човняр». Звідки взялися данці на Полтавщині? Чи може це нащадки вікінгів і цим прізвищам не менше 1500 років? А прізвища на Полтавщині і Київщині Демідіон, Завізіон, Аріон, Фаріон тощо. Вони теж очевидно класифікуються за закінченням –іон. А Полтавські прізвища Хавер, Івер і їм подібні. Всі вони зустрічаються серед реєстрових списків козацьких полків, а нині серед селян Полтавщини. А скільки років таким українським прізвищам як Передерій, Передрій? Дві-три тисячі років чи набагато більше, бо ж «передрая» на перській мові в давнину означало «скіф заморський». Ось вам і підтвердження в українських прізвищах логічної наступності між скіфами і українцями.
Кінця і краю немає загадкам українських прізвищ. Бандера, Петлюра. Гелевера, Терефера, Шандра. Таких прізвищ з закінченням на –ра багато по всій території України. Але що вони означають? А прізвища Шудра (Шудря), Рахман, Шатрий? Це ж назви каст в Індії! То якої історичної глибини досягають такі прізвища? Нічого подібного навіть уявити собі в Росії чи Румунії не можна. В цих і багатьох інших країнах прізвища вже з самого початку є похідними. Наприклад, Масляков – син Масляка, тобто первісним прізвищем є Масляк, а Масляков уже в історичній ретроспективі нащадок, а не патріарх-засновник.
Українські прізвища, якщо вони не є похідними, дуже давні. Вони настільки давні, що їх походження нерідко ховається в мороці тисячоліть. Якщо прізвище Бацман за 1500 років абсолютно не змінилося, то скільки років тим прізвищам, первісний сенс яких давно вже втрачений? Тисячі років? Українські прізвища однозначно належать до найдавніших у світі. Звідси й загадки та таємниці. Саме через це вони виявляються такими співзвучними прізвищам дуже віддалених від нас народів. Це призводило і донині призводить до комічних непорозумінь.
В Сполучених Штатах Америки переселенців з України з прізвищами Маковецький, Макогон, Макосій, Маковій нерідко записували ірландцями. Макогон ставав Мак-Магоном (сином могутнього), а Макосій Мак-О’Сі. А ось українець з прізвищем Маковій. І знову шотландське мак- і ірландське о-. Сотні українських прізвищ стали співзвучними англійським, німецьким, польським, французьким тощо. Українець Білий став французом Белью, Береговий – колишній прем’єр-міністр Франції, - Береговуа. Особливо багато таких трансформацій серед українських прізвищ в Росії. Мільйони росіян носять трансформовані українські прізвища на кшталт Бондаренков, Коваленков, Тарасенков, Ткачуков, Глушков тощо. Таких прикладів безліч. Саме така всезагальна адаптивність українських прізвищ і вказує на їх велику давнину. Звідси і ті таємниці українських прізвищ, які ще чекають своїх дослідників.
Ікони України, які стали святинями інших націй
Давність України, її тисячолітня заглибленість в історію підтверджується не лише відповідними археологічними знахідками, не тільки особливостями української мови, не лише величезною глибиною національних вірувань, звичаїв і обрядів українців, але й тим, що сусідні нації взяли за власні релігійні святині українські регалії.
Головною святинею Росії є Володимирська (Вишгородська) ікона Божої Матері. Це головна регалія Російської православної церкви. За переказами вона написана євангелістом Лукою на дошці стола, за яким їв Ісус Христос з Йосипом і Марією. Ця ікона спочатку знаходилася в жіночому монастирі у Вишгороді під Києвом. Московський князь Боголюбський, сплюндрувавши і спаливши Київ ще до Хана Батия вкрав Вишгородську ікону, святиню українців і вивіз її до Володимира. Там вона зберігалася в Успенському соборі.
Точно така ж історія з головною святинею Польщі і поляків Ченстоховською або Белзькою іконою Божою Матері. За переказами, вона теж була написана євангелістом Лукою на кришці стола, за яким їла родина Ісуса Христа. Нині ікона знаходиться в монастирі паулінів Ясна Гора, що розташований у місті Ченстохові (Польща). В минулому ця ікона була святинею українського народу і знаходилася в Белзькому замку у власності пращурів відомого короля Данила Галицького. Після завоювання цієї частини України поляками ікона була вкрадена польським князем Владиславом Опольським і вивезена на Ясну Гору Ченстоховську.
Дійсно, ці дві ікони були вкрадені в української нації, так як ні росіяни, ні поляки таких святинь у себе не мали. Треба називати речі і події своїми іменами. Досить лукавити. Якби я поїхав до Москви чи Варшави і поцупив там ікону, вивіз до Києва і про це стало всім відомо, мене б судили не за те, що я вивіз ікони до Києва, а за те, що я їх украв. При цьому і перша і друга крадіжка відбувалася на фоні вбивства тисяч українців. Не будуть приносити щастя нації її святині, які вкрадені в іншого народу.
В чому тут загадка, запитаєте ви? Загадка криється в тому, що абсолютна маса населення всіх трьох сусідніх народів нічого про ці історії з головними святинями росіян і поляків нічого не відає. Я провів відповідне опитування киян і довідався, що із ста чоловік з вищою освітою, вибраних випадково, про історії з Володимирською Божою Матір’ю і Маткою Боскою Ченстоховською не знає абсолютно нічого жоден. Люди, які не знають власної історії приречені постійно наступати на одні і ті ж граблі. І питання про те, що ми втратимо наступним із власних святинь, це лише питання часу.