Хто сказав, що Крим вичерпав свої рекреаційні ресурси?

Нерідко можна почути твердження від туристів і відпочиваючих, що, бачте, Крим уже вичерпав свої можливості для розширення рекреаційно-туристичного господарства і там на пляжах стільки людей, що й до моря підійти не можна. Так, дійсно, в розпал сезону таке нерідко трапляється. Але це говорить лише про те, що в Україні і за її межами знають в основному лише про декілька, так би мовити, класичних пляжних міст і туди всі й їдуть. Про те, що цілі частини півострова практично не освоєні, що там чудові піщані, а не галькові пляжі, як на Південному узбережжі, мало хто відає. Та й відповідна інфраструктура відсутня. Тому й маємо, як у тій українській примовці – де густо, а де й пусто.
Кримський півострів у рекреаційно-туристичному відношенні можна чітко поділити на три рекреаційні зони: південнобережну, західну і східну. Південнобережна зона з її унікальним кліматом середземноморського типу тягнеться вузькою смугою вздовж південного узбережжя Криму. Це так звані сухі субтропіки. Вони мають одні з кращих природних умов для відпочинку, лікування і взагалі для життя і господарської діяльності людини. Недаремно великі цивілізації Давньої Греції і Риму виникли у близьких природних умовах.
У найширшій частині південнобережна зона не перевищує 8 кілометрів, а місцями вона звужується лише до 2 кілометрів. Від мису Айя на заході до Семидвір’я на сході простяглася майже суцільна смуга курортів і санаторіїв, яка переривається лише скелястими мисами і заповідними територіями. Влітку, коли найбільша кількість відпочиваючих, тут сухо і тепло (плюс 24 градуси Цельсія у липні). Взимку, у січні ( найхолодніший місяць), температури скрізь додатні (до плюс 4 градусів). Якщо взимку і випадає сніг, то відразу тане.
Найвідомішими об’єктами південнобережної рекреаційної зони (із заходу на схід) є: Батилиман – Ласпі, Форос – Мелас, Оливи, Кастрополь, Блакитна затока, Симеїз, Алупка, Мисхор, Лівадія, Масандра, Ялта, Гурзуф, Фрунзенське, Карабах, Алушта, Семидвір’я. Понад 7 місяців середньодобова температура тут перевищує плюс 10 градусів.
Основними в цій зоні є кліматичні та пляжні рекреаційні ресурси. Поєднання «вітру з гір» з морськими бризами і наповнених фітонцидами хвойних дерев завезених сюди з усього світу повітряних мас, створює умови для лікування хворих із неспецифічними захворюваннями нервової та дихальної систем.
Найбільшими курортами південнобережної зони є Ялта і Алушта.
В Ялті гори відступають від моря, створюючи своєрідний природний амфітеатр, який належить до найгарніших у світі. Гори тут вкриті дуже фітонцидною протягом всього року кримською сосною, віком понад 100 років. Ближче до моря багато виноградників. Практично кожен санаторій міста має власний парк або сквер із субтропічною рослинністю, є безліч квітників. З гір стікають річки і потічки. В Ялті випадає найбільша кількість опадів в усій південнобережній зоні. Велика Ялта включає курорт Лівадію зі знаменитими палацом і парком. Є також парк на курорті Мисхор, поряд з яким знаходиться мис із відомим об’єктом туризму Ластівчиним гніздом. Це теж унікальний об’єкт у світі. Велика Ялта ідеальне місце для проведення міжнародних конгресів.
Курорт Алушта знаходиться на березі моря, в тому місці, де Кримські гори перетинає перевал. Унаслідок такого зниження з півночі іноді проривається холодніше повітря, що створює певні мікрокліматичні особливості. Влітку тут не так спекотно, як у Ялті, але відповідно зима є холоднішою. Алушта, завдяки перевалу має добре транспортне сполучення із Сімферополем. Тут чудові галькові пляжі.
Західна рекреаційна зона має запаси мінеральних сульфідних вод без специфічних компонентів . Тут зосереджено понад 26 % розвіданих запасів мулових сульфідних грязей України, з яких нині використовується лише три родовища.
Найбільшими рекреаційними об’єктами зони є курорти Євпаторія і Саки. Тут здійснюють лікування захворювань опорно-рухового апарату, периферійної нервової системи, гінекологічних захворювань. Крім того, в Саках лікують захворювання органів травлення. Західна рекреаційна зона може збільшити кількість відпочиваючих у декілька разів.
Надзвичайно перспективними є східна і гірська рекреаційні зони. Східна зона має єдине в Україні Булганакське родовище сопкових грязей. У майбутньому тут можливе використання рекреаційних ресурсів Сивашу, особливо його південної частини. Гірська рекреаційна зона придатна для спортивного туризму міжнародного масштабу (альпінізм, лижний туризм, спелеотуризм). Дуже перспективними тут є оздоровчо-прогулянковий, природничо-пізнавальний, історичний та інші види туризму.

15. Асканія-Нова

Асканія-Нова відомий далеко за межами України туристичний об’єкт і степовий біосферний заповідник, який входить до світової мережі біосферних заповідників, що охоплюють всю планету. Він знаходиться на території Херсонської області. Унікальність заповідника у світі полягає в тому, що в ньому єдиному на всю Європу збереглися ніколи не орані сухостепові ландшафти.
Історія виникнення і дальшого існування заповідника така. Офіційно заповідник був заснований у 1895 році багатим німецьким колоністом Ф. Фальц-Фейном. Для цього із господарського обігу було вилучено недоторкані ділянки степу, призначені для випасу худоби. Заслуга Ф. Фальц-Фейна полягала в тому, що він зрозумів значення для всього людства цієї останньої в Європі ділянки землі, яка ніколи і ніким не оброблялася. Ця людина пішла на усвідомлені збитки і таким чином врятувала для людства унікальний еталонний зразок південного степу. З 1919 року Асканія-Нова оголошена народним заповідним парком. У 1921 році тут було організовано перший в Україні державний заповідник. З 1984 року він отримав міжнародний статус біосферного заповідника. Цим актом було підтверджено його світове значення для науки.
Загальна площа біосферного заповідника в його нинішніх межах становить 33307,6 гектара. Структурно він складається з природного ядра (11054 гектара), буферної або охоронної зони (4800 гектарів) і господарської зони (17453,6 гектара). В цій зоні дозволено ведення типової для цієї природної зони господарської діяльності.
Основою Асканії-Нова є її природне ядро. Воно є цілинним степом і складається з трьох ділянок: Північної, Південної і Великого Чапельського поду. Це такий собі єдиний в Європі, що зберігся, еталон ковило-типчакового степу. Тут панують різні види ковили, зокрема української, волосистої, Лессінга та ін. Звичайно, що є і типчак (костриця борозниста), кипець (келерія струнка), а також чудові квіти, які прикрашають природний степ – тюльпан Шренка, грудниця волохата, півники тощо. Все це різнотрав’я гармонійно доповнюється бобовими рослинами - викою тонколистою, люцерною румунською. Всього тут зафіксовано 450 видів квіткових рослин.
Доволі багатий і розмаїтий тут і тваринний світ. Звичайними є заєць-русак, ховрах, полівка, їжак, лисиця, тхір, ласка. Трапляється асканійський благородний олень і косуля. Немало в Асканії-Нова і птахів: перепели, жайворонки, сірі куріпки, просянки, кам’янки. Представлені хижаки і перелітні птахи – соколи, луні, сови, журавлі і дрофи.
Територія до кінця не розгаданого природного дива – Великого Чапельського поду, який являє собою велике кругле зниження в рельєфі, ніби проведене циркулем рукою якогось верховного творця, використовується як природний акліматизаційний зоопарк. Тут уже понад 100 років здійснюються роботи по акліматизації, гібридизації і одомашненню диких тварин. Сюди з усіх куточків землі звезені тварини, переважно копитні. У вільному або напіввільному стані тут утримуються бізони, зубри, коні Пржевальського, зебри, зебу, антилопи, зокрема найбільша серед них канна, муфлони, олені, косулі, лані тощо. Є тут також птахи – страуси, лебеді, фазани, фламінго.
В заповіднику створено декілька ставків. На їх базі діє орнітопарк. В ньому утримується понад 60 видів промислово-мисливських і декоративних птахів. Асканія-Нова спеціалізується на цілеспрямованому виведенні нових районованих форм і порід тварин. Частина парку відкрита для відвідування туристів, яких за рік тут буває кілька сотень тисяч.
Господарська та охоронна зони є важливою складовою частиною цього біосферного заповідника. Вони створені для забезпечення досліджень природних процесів, які відбуваються в умовах заповідного режиму та їх трансформації під впливом різних напрямків характерних для цієї природної зони видів господарської діяльності людини.
В Асканії-Нова працює велика група вчених різних спеціальностей, які в основному зайняті розробкою науково обґрунтованого режиму збереження унікального в Європі природного комплексу степу. При цьому вони досліджують як змінюються природні комплекси в часі, а також характер впливу на них антропогенної, тобто людської діяльності. Дуже важливим напрямком їхньої роботи є акліматизація, інтродукція й гібридизація рослин та тварин, а також розробка рекомендацій щодо господарського освоєння акліматизованих у заповіднику рослин і тварин.

Соколині гори

Навряд чи знайдеться в Україні і за її межами багато людей, які хоча б чули про це диво природи. Фактично, крім місцевих жителів, про Соколині гори не чув ніхто. А вони гідні того, щоб про них не лише знали, але й приїжджали сюди численні групи туристів, українських і зарубіжних. Справа в тому, що ці не позначені на жодній карті гори володіють якоюсь дивною притягальною силою. Саме вона примушує людей, які хоча б раз тут побували, вертатися сюди знову і знову. Якась містика, скажете ви. Ніякої містики тут немає. Просто невимовна краса цієї місцевості зафіксовуються в пам’яті туристів і час від часу відновлюючись у свідомості як наркотик викликає певну залежність у людини.
Соколині гори, які деякі журналісти в наш час охрестили Надслучанською Швейцарією, знаходяться в районі селища міського типу Соснове та села Губкова на правому березі річки Случ. Це Рівненська область. В цьому місці річка Случ тече між стрімкими берегами, які то тут, то там прориваються кам’яними скелями. Це виходи на денну поверхню Українського кристалічного масиву. Береги річки густо порослі мальовничим лісом. Доповнює привабливий для очей пейзаж руїни давнього замку, який колись височів на скелях, а нині його залишки створюють романтичну ідилію в цьому куточку дикої природи.
На думку нечисленних туристів найгарнішою тут є скеля Князь-гора. Вона має висоту 70 метрів і прямовисно обривається до русла річки. Біля підніжжя скелі знаходиться Губківський кар’єр. Тут видобувають цінні сірі гнейси. Вони містять графіт й кристалічні сланці. Ці гірські породи належать до найдавніших на нашій планеті і утворилися в період її молодості.
Красу і незвичність місцевості надає і дуже складна геологічна будова цієї місцевості. Вона цікава не лише для туристів, але й для спеціалістів-геологів. Справа в тому, що тут на поверхню землі виходять різноманітні дайки. Останні являють собою пластоподібні магматичні тіла з крутим падінням, які обмежені з боків паралельними площинами. Таких місць у світі не багато. Характерною особливістю місцевої знаменитої дайки є її величина. Вона досягає 100 метрів і має дуже характерну кулеподібну окремість. Вона складається з гірських порід вік яких перевищує два мільярди років. Тут же можна побачити невелику (1-2 метри) дайку базальтів, яка перетинає давнішу жилу пегматиту. В цій місцевості не лише можна і потрібно проводити екскурсії, але й возити геологів для ознайомлення з цікавими природними феноменами.
Строга і романтична краса Князь-гори з давніх-давен приваблювала сюди людей. Саме на цій горі знаходяться романтичні руїни середньовічного замку. Однак, люди тут поселилися набагато раніше. Цьому підтвердженням є залишки городища древлян на цій же Князь-горі.
Соколині гори цікаві не лише для геологів. Біологам тут теж є робота. На Соколиних горах спостерігається рідкісне поєднання флори Полісся зі степовими рослинами. Зокрема, дуже пахучий під час цвітіння рододендрон жовтий знаходиться поруч зі степовою флорою, перловиком трансільванським, косатиком угорським та ін.
Не обійшлося таке гарне й романтичне місце і без легенд. Тут розповідають, що в середньовічному замку жив дуже багатий і сановитий князь. Остерігаючись нападу ворогів, які врешті-решт і зруйнували замок, він сховав у спеціально облаштованих у скелях підземеллях свої незліченні скарби. Можливо ця легенда і має під собою якісь історичні підстави. В крайньому разі тут завжди вистачало людей, які намагалися ці скарби віднайти. Однак нині, цими скарбами є цінне облицювальне каміння, яке тут видобувають.

Гайдамацький Яр і Буша

На Вінничині, де протікає річка Бушинка, ліва притока Мурафи в районі сіл Гамулівки і Буші знаходиться надзвичайно цікавий природно-історичний об’єкт туризму Гайдамацький Яр. Він являє собою частину долини річки Бушинки нижче від села Гамулівки. Численні скелі, складені твердими пісковиками знаходяться у вузькій затіненій долині. Вони за мільйони років оброблені вітром і мають чудернацькі обриси, які вражають уяву. В окремих місцях у вигляді горбів ми помічаємо виходи на денну поверхню давніх гранітів. Група скель, що тут звуться Євстафієвими, піднімається у вигляді величезних стовпів. Ці природні утвори схожі на рукотворні мури, здіймаються на декілька поверхів у небо. Зустрічаються тут і схожі на гриби скелі. Вони нерідко притуляються одна до одної.
На деяких скелях лежать оброблені вітром величезні брили, які коливаються. В цілому по нашій планеті це дуже рідкісне природне явище. На поверхні скель помітні глибокі борозни і виїмки. Зустрічаються і округлі камені, які здаються кимось відполірованими. Окремі скелі й камені мають власні назви: Гриб, Баран, Весела. В скелі Гайдамацька існує печера і підземний хід до села буша завдовжки 4 кілометри. Невимовну мальовничість місцевого ландшафту доповнюють 80-річні граби і вікові дуби.
Гайдамацький Яр не єдине цікаве місце цього району Поділля. Величезну історико-природну цінність має сусіднє село Буша. Тут існує історико-культурний заповідник «Буша». Ця благодатна земля, яка розміщена за 20 кілометрів від Вінницького Ямполя на березі Дністра здавна притягувала до себе людей. Археологи знайшли тут сліди людей, які мешкали в цій місцевості понад 40 тисяч років тому. На початку нашої ери тут було поселення Антаварія. Потім ця земля входила до Галицько-Волинського князівства. Найбільше слави Буші принесла козацька доба і особливо визвольна війна під проводом Богдана-Зіновія Хмельницького.
Саме в районі укріпленої фортеці Буші в цей час відбувалися постійні сутички між українцями і поляками. Під Бушею в 1954 році був вщент розбитий трьохтисячний польський загін. Через півроку в Буші відбулися події, які вкрили це село вічною славою. Польські війська оточили фортецю, яка височіла на скелі і була оточена ровом. Її охороняв невеликий козацький загін, який увесь і поліг головою, захищаючи Бушу. На той час це був значний населений пункт, де жило 16 тисяч чоловік. Навіть кількість церков (7), відмічена тут літописцями, вказувала на те, що це був потужний оборонний бастіон, який прикривав Поділля і Галичину з півдня. Полякам він був як кістка в горлі.
Коли польські війська увірвалися на територію фортеці, вцілілі її захисники на чолі з сотником Завісним сховалися в її вежі-донжоні. Тут зберігалися великі запаси пороху. Коли до донжону підтяглася якнайбільша кількість польських жовнірів дружина бушанського сотника Олена вбила свого чоловіка і підірвала себе і нападників, підпаливши бочку з порохом. Вцілілі захисники Буші сховалися в печері поблизу фортеці і вперто її захищали. Поляки перегородили струмок і пустили воду в печеру. Ніхто не врятувався.
Нині історико-культурний заповідник «Буша» включає: археологічні пам’ятки від ІІІ тисячоліття до нашої ери до ХІІ століття нашої ери; залишки фортеці і підземних ходів ХУІ-ХУІІ століть; міську ратушу ХУІ століття; скельний храм У-ХУІ століть з унікальним у світі кам’яним барельєфом; цвинтар ХУІІІ-ХІХ століть.
Як на мене, то найважливішим пам’ятником нашої історії у Буші, дуже промовистим і славним є козацький цвинтар. За одними хрестами і надписами на них можна читати європейську історію України. Там немає жодного хреста, які прийняті в Російській православній церкві і нагадують своїми обрисами не хрест, а драбину. Коли потрапите сюди, подивіться на ці унікальні козацькі хрести. Вони промовляють до нас-українців крізь століття. Тут сотні могил, які є справжнім нашим національним надбанням. Одні надписи стерлися, на інших старовинними літерами написані імена і дати життя і смерті. Але не це головне. Вражає форма хрестів. Тут і так звані прямі хрести, які дійсно є хрестами, а не драбинами. Однак найбільше вражають знамениті мальтійські хрести на могилах українських козаків. Невже вони були лицарями мальтійського ордена? Ось де нерозгадана таємниця України і української нації. Ще більш таємничі інші надмогильні хрести. Ось кам’яні рівнобедрені трикутники з раменами, а ось круглі хрести вставлені в основу монументу. Що вони означають? Чіткої відповіді на це запитання ми не отримуємо. Це ще одна загадка України, яка чекає своїх дослідників і інтерпретаторів.

Печери Криму

Ви вже знаєте, що в Україні знаходиться велика кількість найрізноманітніших карстових порожнин-печер, які належать до найбільших і найгарніших у світі. Їх дуже люблять туристи, хоча вони донині не підготовлені належним чином для рекреаційно-туристичного використання. Є такі печери не лише на Поділлі, але й у Криму. Головне для системного використання печер України і перетворення їх на світовий спелеологічний музей є їхня різноманітність.
Наприклад, унікальними для спелеотуризму є печери Криму. На яйлах і гірських масивах багато чудових вертикальних і комбінованих печер. Серед них виокремлюються печери Карабі-Яйли, найбільшою серед яких є комбінована печера «Солдатська» (глибиною 508 метрів і довжиною 2100 метри). На цьому ж масиві знаходиться відома «Нахімівська» печера (глибиною 338 метрів і довжиною 440 метрів). Є тут і чисто вертикальні печери , зокрема «Дружба» (глибиною 270 метрів), «Молодіжна» (глибиною 260 метрів).
Унікальною пам’яткою природи є багатоярусна печера Кизил-Коба. Її довжина сягає 14 кілометрів. Вона знаходиться на Довгоруківській яйлі. Автор цих рядків, ще будучи студентом Київського державного університету імені Тараса Шевченка разом з друзями пройшов одним із маршрутів цієї печери і отримав на все життя незабутні враження. Краса неймовірна, її не могли затьмарити ні вузькі переходи, не завжди зручні для мого зросту і комплекції, ні підземні озера, ні мокрі ноги і брудний одяг. Всі негаразди того походу забулися, а в пам’яті залишилися лише величні зали зі сталактитами і сталагмітами і відчуття свята.
Ай-Петрівська яйла відома своїми вертикальними печерами «Каскадною» і Удовиченка. Перша з них має глибину 1500 метрів і довжину 630 метрів, друга – відповідно 196 і 250 метрів.
На навчальний полігон спелеотуризму загальноєвропейського і світового значення повинні перетворитися неперевершені печери Чатир-Дагу, наприклад, вапнякова «Бездонний колодязь» (глибиною 195 метрів і довжиною 410 метрів), а також знаменита печера «Хід конем» (глибина 213 метрів), яка зі своїми широкими і глибокими колодязями , сполученими горизонтальними вузькими переходами, ніби самою природою створена для оволодіння різною технікою спелеотуризму. Задля замилування незвичайною красою підземних «храмів» на цьому масиві підійдуть прості для новачків печери «Мармурова» й Еміле-Баїр.
Можна з великою долею ймовірності передбачити відкриття в Криму нових вражаючих підземних печер. Тут донині залишається немало дуже перспективних для пошуку місцевостей.

Таємниці і загадки Чатир-Дагу

В перекладі з кримсько-татарської Чатир-Даг, один з відомих масивів Кримських гір, означає Намет-Гора. Ця назва доволі точно відображає дійсність. Він дійсно нагадує шатро. Однак, такий вигляд Чатир-Даг має лише з одного північного боку. З інших ракурсів гірський масив має форму класичного плато. Греки, які дивилися на нього не з півночі, як кримські татари, а з півдня, тобто з боку Чорного моря, називали Чатир-Даг Трапезусом, тобто столом.
Найвищою вершиною даного гірського масиву є гора Еклізі-Бурун. Це одна з найвищих вершин Гірського Криму (1525 метрів). Вона посідає п’яте місце за висотою серед вершин Криму. Цікавим є переклад назви цієї вершини. Вона скомпонована зі слів двох народів. Екліз грецькою означає «церква», а «бурун» кримсько-татарською – мис.
Чатир-Даг з давніх-давен окутаний легендами і міфами. Об’єктивною основою для їх виникнення послужили деякі загадкові явища, пов’язані з цим гірським масивом.
Першою загадкою, яка донині не відгадана вченими є знайдені в карстових воронках північно-західної частини масиву червонувато-бурі відклади гальки. Як вона могла потрапити в вапнякові відклади, з яких складений масив галька, та ще й такого незвичного кольору, донині ніхто однозначно пояснити не може. Версій існує декілька, але жодна з них не є абсолютно вірогідною і викликає критичні стріли з боку геологів.
Друга загадка романтичніше за першу. Тут уже відчувається прихована містика, яку так люблять туристи. На масиві знаходиться одна з найгарніших печер світу Еміне Баір Хосар. Це північний схил Чатир-Дагу. Дивним чином ця печера похилена не на північ, до Аякського джерела, яке є ніби випускним клапаном для води, що там накопичується, а на південь. Як так може бути? Виходить, що в минулому води, які розмили розчинний вапняк і утворили печеру, текли на південь. Але це вступає в протиріччя з мільйони раз підтвердженими законами фізики і гідравліки. Не відповідають ці факти «з життя» печери і відомим подіям геологічної історії Криму. Чи може й вона, як і людська історія Криму теж сфальсифікована?
Але на цьому загадки Чатир-Дагу не вичерпуються. Наступна з них пов’язана з материковим зледенінням. Відомо, що протягом останніх двох мільйонів років в Україні було декілька зледенінь. Льодовик то наступав, то знову відступав. Він ніби бульдозером сунув перед собою різні продукти руйнування гірських порід. Коли льодовик відступав вони залишалися у вигляді такого собі валу, який називається мореною. Сліди зледеніння виявлено і на Чатир-Дазі. Яке їх походження, донині до кінця не з’ясовано і це ще одна загадка цього гірського масиву Криму.
А ось ще одна загадка. Будучи студентом я стояв на Чатир-Дазі і ми-студенти серед жаркого липня, стоячи в шортах ласували витягнутими з карстових воронок кригою і снігом. Хтось зробив у глибини карстової воронки стаціонарну металічну драбину і ми з глибини десь метрів 20, а може й більше піднімали на поверхню чисту блакитну кригу. Всього в Криму виявлено 39 таких карстових воронок, де в найбільшу спеку зберігаються шари блакитної криги.
Як же утворилася крига і чому вона не тане? До речі, кригу виявлено і в деяких горизонтальних печерах, де вона вкриває навіть підлогу. Підрахований вченими обсяг криги в печері «Бездонній» досягає 25 кубічних метрів, а в печері Хабазі аж 60 кубічних метрів. Ще цікавішим є той факт, що в печерах Криму зустрічаються крижані сталактити і сталагміти надзвичайної краси. Виявлено навіть крижану колону висотою 9 метрів. Є декілька гіпотез походження і збереження цієї криги. Але жодна з них не може повністю задовольнити вчених.
І нарешті, п’ята загадка Чатир-Дагу. Неподалік від знаменитої печери «Хід конем» знайдено потужну жилу кварциту. Тут таких жил виявлено немало. Найпотужніша зі знайдених має ширину 12 метрів. Як могла утворитися ця магматична гірська порода серед м’яких і розчинних у воді осадових порід, з яких складається гірський масив, донині не відомо. Знову ж таки існують декілька гіпотез походження кварциту. Жодна з них не є такою, яка б пояснювала цю п’яту загадку.
Таким чином, гірський масив Чатир-Даг продовжує бути лідером серед гірських масиві Криму за кількістю таємниць і загадок. Подальше вивчення його природи дозволить вченим їх розгадати, або ж відкрити нові.


Загадковий Словечансько-Овруцький кряж

На півночі Житомирської області, де закінчується Український кристалічний масив височить цікавий і загадковий Словечансько-Овруцький кряж. Найвища його точка ледве досягає 316 метрів над рівнем моря. Однак на плоскій і заболоченій рівнині українського Полісся він здіймається вгору як справжній гірський масив.
Для цього кряжа характерними є декілька феноменальних особливостей, які вирізняють його серед подібних піднять рельєфу, яких на правобережжі України є декілька. В чому ж полягають ці феном анальні особливості і характеристики «Поліської Швейцарії»? Так іноді журналісти називають північний виступ Українського щита.
Візьмемо для прикладу північно-західну частину Словечансько-Овруцького кряжу. Мандрівник, приїхавши сюди не знає, що йому й думати. Куди він потрапив? Дійсно, біля сіл Кованка, Червонка, Усове, на підвищенні рельєфу, вся земля вкрита величезними шматками каміння, яке ніби виростає з землі. Людина стоїть приголомшена і придавлена до землі незвичною величчю і силою природи. Дивує також і червоний та рожевий колір цього незвичного каміння. Це знамениті овруцькі кварцити. В недалекому минулому вся ця земля протягом 10 кілометрів була суцільно вкрита густими дубовими і дубово-грабовими лісами. Донині невідомо з яких причин у 1952 році ці дерева вирубали. Чудовий ліс тут складався з дубів, яким було 500 і більше років.
Однією з загадок Словечансько-Овруцького кряжа є дуб скельний. Досі не зрозуміло, як ця південна рослина потрапила на північ України. Не готові до однозначної відповіді вчені і на запитання: як вдалося вижити цій рослині протягом останніх сотень тисяч років при всіх змінах клімату в даній місцевості. Більшість вчених пов’язують таємниці Словечансько-Овруцького кряжу з його геологічною історією. Точно встановлено, що ця частина України протягом багатьох мільйонів років не вкривалася морем. Внаслідок цього тут, як мінімум з далекого третинного періоду, сформувався такий собі своєрідний природний «Ноїв ковчег». На ньому і збереглися рослини і тварини, які в інших місцях були знищені морем. Залиті водою ліси зникли, а дуб скельний вижив на острові суходолу і дожив до наших днів. Потім клімат сильно похолодав і абсолютна більшість теплолюбних рослин зникли, а скельний дуб вижив і навіть процвітає. Однак, вчені вияснили, що свої «теплолюбні звички» ця рослина зберегла і дуже страждає, коли температура повітря знижується до мінус 25 градусів.
За мільйони років дубові скельному вдалося пристосуватися для незвично холодних для нього умов. Його жолуді у вересні-жовтні падають на землю уже з невеликим корінцем, який розвинувся ще на дереві. В це важко повірити, але за холодну зиму, вкриті товстим шаром опалого листя жолуді скельного дуба пускають корінь довжиною до півметра. Навесні жолудь проростає в маленький дубок. Деревина дуба скельного набагато м’якша, ніж дуба звичайного.
Переживши мільйони років дуб скельний може зникнути в наші для через бездумне господарювання людини. Особливо болісним для цієї рослини був радянський період. В 1981-1982 році було вирубано цілий реліктовий гай дуба скельного в Кованському лісництві. Для чого це було зроблено ніхто не знає донині. Зрубані дерева декілька років гнили на землі, а потім їх пустили на дрова.
Не зважаючи на таке відношення до себе дуб скельний все ще зберігся на Словечансько-Овруцькому кряжі. Особливо гарний дубовий гай в урочищі Кам’яна гірка. Зустрічаються величні дерева-патріархи і в інших місцях. Скельному дубові в Україні потрібен державний захист.
Однак, на цьому таємниці незвичного геологічного утворення на півночі Житомирської області не закінчуються. Не менш таємничим є тут і субтропічний жовтий рододендрон. Це високий кущ, який цвіте яскравими жовтими і жовто-гарячими квітами з дуже сильним приємним запахом. Таємниця цієї рослини в даній місцевості полягає в тому, що це південна рослина і зустрічається вони лише в субтропічних районах, наприклад в Закавказзі. Як сюди потрапив рододендрон, чи як він тут зберігся, однозначної відповіді дати ніхто не може.
Жовтий рододендрон, коли він цвіте, виділяє таку кількість приємної на запах ефірної олії, що людина, яка забрела на цю територію може вчадіти. За колючі гілки місцеві жителі здавна називали цей кущ «дряпоштан». В минулі часи звідси возами квіти «дряпоштану» везли до найближчої залізничної станції возами. Звідти їх відправляли до парфюмерно-косметичної столиці світу Парижу. Там з його квіток робили чудові духи, які дуже цінилися за свій сильний природний аромат.
Є на Словечансько-Овруцькому кряжі ще одна феноменальна особливість. Нею є родовища знаменитого мінералу пірофіліту. Це один з кращих вогнетривів у світі. Крім того, пірофіліт характеризується дуже великою хімічною стійкістю до дії різних кислот. Він незамінний в металургії і хімічній промисловості. В той же час родовищ його у світі дуже мало. Навіть на дотик цей камінь незвичний. Здається, що пальці від контакту з ним стають вкриті жиром.
Але й на цьому рідкісні і феноменальні особливості Словечансько-Овруцького кряжу не закінчуються. Ще з ХІХ століття вважалося, що саме тут знаходиться найглибший яр в Європі. Він має промовисту назву Безодня. Поряд знаходиться село з такою ж назвою. З ХІХ століття тут існувала спеціальна наукова станція, яка займалася вивченням цього незвичного явища природи.
Словечансько-Овруцький кряж, оповитий таємницями і легендами, повинен стати важливим об’єктом туризму не лише в Україні, але й у всій Європі.

Чому китайці обрали Карпати?

Наприкінці 2012 року в зарубіжній і українській пресі промайнуло повідомлення, що китайські інвестори дуже зацікавилися Українськими Карпатами. Після ретельного вивчення рекреаційно-туристичної ситуації з зимовими видами спорту у світі, вони зробили свій вибір і вирішили вкладати грошу, сотні мільйонів доларів, в розвиток гірськолижного туризму саме в Карпатському регіоні України. Чим же спокусилися китайські інвестори? Які природні особливості Українських Карпат для розвитку гірськолижного туризму вони вважають найкращими у світі?
Поступово гірськолижний туризм у світі починає перетворюватися на один з найпопулярніших видів активного відпочинку. Україна не є винятком. Гірські лижі стають ознакою престижу і навіть життєвого успіху. Серед газетних і журнальних заголовків, присвячених гірськолижному туризму, з’явилися слова на кшталт «гірськолижний бум», «гірськолижна мода» і навіть «гірськолижна революція» і «гірськолижна пандемія».
Гірськолижний туризм великою мірою відповідає сучасним соціально-економічним реаліям. Він є не лише престижним, а й дає змогу цікаво, винахідливо і корисно для здоров’я проводити вільний час. Крім того, віковий і соціальний діапазон цього виду активного відпочинку дуже широкий. Він доступний малим дітям і пенсіонерам, студентам і олігархам, політикам і домогосподаркам.
Нині багато хто вважає, що найкращі і в майбутньому найпопулярніші у світі місцевості для розвитку гірськолижного туризму знаходяться в Українських Карпатах: Буковель, Яблуниця, Славське, Драгобрат, Боржавські полонини, гори Квасія, Вишків та ін.
В наш час не на повну силу функціонують лише чотири основні гірськолижні курорти: Буковель, Яблуниця, Славське та Драгобрат. Найпопулярніший з них Буковель. Він знаходиться в селі Поляниця Закарпатської області на висоті 900 метрів над рівнем моря. Назва цього гірськолижного курорту походить від назви гори (1129 метрів), на схилах якої він розташований.
Це найкраще технічно облаштований гірськолижний курорт країни. Загальна довжина його трас досягає 20 кілометрів, з них близько 95% забезпечені снігогенеруючим обладнанням. Загальний перепад висот до 500 метрів. Важливою особливістю Буковеля є те, що всі лижні траси пов’язані між собою.
Буковель добре обладнаний бугельними і крісельними підйомниками. На схилах встановлені веб-камери, які забезпечують лижників інформацією в режимі он-лайн про стан погоди і особливості снігового покриву безпосередньо на трасах.
Важливою складовою сервісу є пункти прокату гірськолижного спорядження, дорослі і дитячі лижні школи, група інструкторів зі сноубордингу, бригада професійних рятувальників, забезпечених усім необхідним устаткуванням, аж до вертольотів.
Сніг, як правило, у Буковелі випадає рано і в значній кількості. Це один з найбільш природно збережених куточків Карпат з чудовим лікувальним кліматом, фітонцидною рослинністю, прозорим повітрям, дивовижними краєвидами, які позитивно впливають як на практично здорових, так і на хворих людей в усі пори року.
На межі Івано-Франківської і Закарпатської областей, неподалік від відомого Яблуницького перевалу із залізничним і автомобільним сполученням, знаходиться гірськолижний центр Івано-Франківщини – Яблуниця. Тут побудовано 10 бугельних підйомників довжиною від 100 до 1100 метрів. Характерною особливістю цього курорту є розмаїття трас різного рівня складності і , мабуть, найзручніший під’їзд до них.
Гірськолижний курорт Славське бере початок ще з ХУІІІ століття, коли Галичина належала Австро-Угорщині. Тут будувалися готелі, трамплін, кліматотерапевтична станція. Нині Славське відновлює славу гірськолижного курорту європейського значення. Тут на чотирьох горах прокладені гірськолижні траси, які не поступаються, а багато в чому й перевершують відповідні траси в Австрії і Швейцарії. Працюють крісельні і бугельні підйомники. Славське – місце як для професіоналів, так і для аматорів. Зручний цей гірськолижний курорт також і для проведення змагань.
Інтенсивно розвивається гірськолижний курорт Драгобрат. Він знаходиться в Рахівському районі Закарпатської області біля селище Ясиня. Це найвисокогірніша лижна база країни (1400 метрів над рівнем моря). Така висота, а також підковоподібна експозиція схилів гірського масиву Свидовець дає змогу мати з листопада до травня стабільний сніговий покрив, потужність якого місцями досягає 5 метрів. Це створює просто ідеальні умови для сноубордистів. Є дитяча траса і три підйомники. Драгобрат - єдине місце в Україні, де можливе катання на сніжниках аж в червні та першій половині липня. Їх довжина досягає 500 метрів.
Як і Буковель, Драгобрат має добре розвинуте сервісне забезпечення: прокат гірськолижного спорядження і сноубордів, ресторани і колиби, дискотека, кінозал тощо. Діє група інструкторів, траси освітлюються, планується будівництво сучасного готельно-рекреаційного комплексу.

Мінеральні та термальні води Закарпаття

Одним з найбільших бальнеологічних ресурсів України є мінеральні лікувальні води Закарпаття. Станом на 2012 рік в обласні виявлено їх аж 62 родовища. Перспективи їх освоєння і відкриття та експлуатації нових практично необмежені. Тут нині зосереджено близько 20% всіх родовищ цілющих вод нашої країни. Ще одна характерна особливість мінеральних вод Закарпаття полягає в тому, що в цілому по Україні переважають сульфатні і натрієво-хлоридні лікувальні води. На Закарпатті картина інша. Тут домінують вуглекислі гідрокарбонатно-натрієві води.
Типи мінеральних лікувальних вод виділяються за назвами їх найвідоміших і найхарактерніших представників у світі. Це ніби фірмовий бренд води, її база для порівняння. Є води типу Боржомі, Віші, Диліжану тощо. Своєрідність і світова унікальність мінеральних вод Закарпаття полягають у тому, що їх важко віднести до якихось відомих світових брендів і тому вони виділяються в окремі самостійні групи. Це Поляно-Квасівська, Сойминська, Келечинська, Ужгородська та інші групи мінеральних вод.
Автор цих рядків, за перемогу в Республіканській олімпіаді юних-географів-краєзнавців отримав путівку до туристичного табору, який знаходився на перевалі Уклін в Закарпатській області. Ми пройшли понад 170 кілометрів пішки по Карпатах і мали змогу пити воду з різних копанок. Копанка являла собою викопану кимось яму, біля якої стояла лавочка. Яма закривалася лядою. Відкривши останню ми зачерпували кухлями воду і пили її. Після виснажливого підйому в гори ця вода здавалася якимось неземним напоєм. Дійсно, вода «з ями» була схожа на чудовий газований квас. Потім ми йшли далі і зупинялися біля іншої копанки. Вода там теж була дуже смачна, але вже інша. Наступний привал, і знову інша мінеральна і природно газована вода. Тоді ми не думали над тим, яке величезне природне лікувальне багатство приховане в надрах Карпатських гір. Нині його використання може дати нашій країні мільярдні прибутки.
В наш час в Закарпатті виявлено 11 мінеральних лікувальних вод 11 міжнародних типів і 4 національних типів. Перші і другі по своєму привабливі для відпочиваючих. Міжнародні вже мають відповідну цілющу славу. Національні є унікальними у світі, а все унікальне і рідкісне, як магніт притягає до себе туристів.
На цей час в області відомі 12 родовищ мінеральних термальних вод. Їх температура коливається в межах 18 - 80 градусів Цельсія. Це теж величезний ресурс розвитку рекреаційно-туристичного комплексу Закарпаття. Але не лише його. Високотемпературні води цього району цілком придатні для опалення міст і сіл Закарпаття.

Унікальний курорт Моршин

Нічим не примітне прикарпатське селище Моршин все більше перетворюється на відомий у світі курорт. Причина цього криється в унікальних місцевих мінеральних водах. Тут, у передгірному прогині Українських або Східних Карпат зосереджуються дуже сильно мінералізовані розсоли. Механізм Їх формування не складає жодної таємниці. В цьому місці зосереджуються товщі солей. Просочуючись з поверхні землі прісні води омивають ці соляні відклади і утворюють дуже сильно насичені солями мінеральні лікувальні води.
Характерною особливістю місцевих розсолів є доволі різноманітний їх склад. Переважають хлоридно-натрієві і хлоридно-натрієво-магнієво-калійні типи. Так же сильно різниться і загальний рівень мінералізації. Приміром, від «терпимих» хоча і дуже солоних вод з вмістом солей 16 грамів на літр до надзвичайно концентрованих розсолів – 400 грамів на літр.
Про високомінералізовані місцеві води було відомо давно. Перші письмові свідчення про них відносяться до ХУІ століття. Мешканці ближніх і дальніх сіл віддавна видобували з цих розсолів кухонну сіль як для власного споживання, так і на продаж. З лікувальною метою дані розсоли майже не використовувалися. Десь з 80-х років ХІХ століття цими водами зацікавилися вчені. Вони стали досліджувати хімічний склад розсолів Моршина.
Світові перспективи Моршина не є якоюсь легендою. Людей завжди притягає все унікальне, яке більше ніде в світі не зустрічається. Такою унікальною річчю є місцева мінеральна вода, наприклад, найвідоміше і найдавніше джерело №1 презентоване шахтною криницею глибиною 50 метрів. На його дні зосереджена справжня ропа. Нічого навіть близького більше ніде у світі немає. Це джерело Моршина переважає за якістю і лікувальними властивостями навіть такі найвідоміші у світі курорти як Марієнбад і Карлові Вари.
Ще одна унікальна властивість цієї криниці полягає в тому, що на різних товщах води не лише різна мінералізація води - від 16 грам на літр у поверхневому шарі до 400 грамів на літр в придонному, але й різний її хімічний склад. Вчені виділяють тут три різних шари води. Поверхневий шар води хлоридно-сульфатно-натрієвий з мінералізацією 16 грамів на літр. Наступний шар представлений хлоридно-натрієвою водою з мінералізацією 336 грамів на літр. Придонний шар – хлоридно-сульфатно-натрієво-магнієвий. Насиченість його солями найбільша – 400 грамів на літр.
Рівень мінералізації води в залежності від виділених шарів, а також в цілому доволі суттєво коливається впродовж року, в залежності від погодних умов, наприклад випадіння рясних дощів, а також інтенсивності використання мінеральної води.
До інших унікальних властивостей моршинської води належить незвично високий рівень її насиченості мікроелементами – йодом, бромом, залізом, марганцем. Ці елементи відіграють надзвичайно важливу роль в лікуванні.
Звичайно, курортні ресурси Моршина не обмежуються одним джерелом № 1. Тут експлуатується декілька різних свердловин. Всі вони мають значну мінералізацію води. І ось сенсація. Здавалося, б мінеральні води цього типу тут абсолютно домінують і інших геть і шукати. Всі ці стереотипи руйнує джерело № 4. Вода цього джерела настільки прісна (0,17 грамів на літр), що за цим показником ідентична з дощовою. Це дуже рідкісне явище, коли підземні води мають таку незначну мінералізацію. Це гідрокарбонатно-кальцієва вода. До її складу також входять залізо, магній, калій, натрій, сульфати. Але й це ще не все. Ця вода містить в собі радіоактивний газ радон. Вона також насичена киснем.
Всі ці, а також деякі інші властивості мінеральних вод Моршина висувають його в потенційні лідери світових бальнеологічних курортів.

Ставка Гітлера «Вервольф»

Ставка Гітлера під Вінницею «Вервольф» або українською «Вовкулака» була підірвана німецькими військами, коли вже стало зрозуміло, що прийдеться відступати далі на захід. З того часу це місце обросло багатьма легендами і міфами і донині вражає уяву багатьох людей не лише в Україні. В чому ж тут справа? В містичній назві ставки, в особі самого Гітлера, в схильності останнього і його соратників до окультних наук? Чи може це одне з тих місць в Україні, яке народ споконвіку вважав містичним місцем, на кшталт знаменитих у нас Лисих гір, яких по нашій державі розкидано багато сотень.
Що нам відомо про це місце на Вінничині? Чому саме воно було обрано для ставки містичної особи, якою був Гітлер, життя і смерть якого таять в собі багато таємниць і загадок. Здавалося б і в Україні, і в Білорусі, і в Росії, і в Прибалтиці можна було б відшукати набагато зручніші місця для ставки. Чому ж тоді була обрана Вінниця?
Відомо про цілі експедиції, які посилав Гітлер і його підручні до таємничого Тібету. Німці там шукали прабатьківщину арійців, стародавні езотеричні знання, які сучасна людина вже втратила. Їх цікавило, що таки реально дає тій чи іншій нації нездоланну силу в її цивілізаційних потугах. Чому одні нації нібито безпричинно і раптово починають бурхливо розвиватися, а інші в той же час занепадають? Шукали вони там і місце походження прийнятого ними державного символу свастики. Одним словом, нацисти намагалися знайти ту територію, яка на їх думку була місцем, де розгадуються всі загадки, де існує незбагненний зв'язок між цим світом і світом прийдешнім.
Про те, що німецькі вчені виїжджали в експедиції в різні частини світу на пошуки міфічного Граалю, мабуть відомо всім. Однак була територія світу, куди їм шлях був заказаний. Нею була Україна, яка входила тоді до складу Радянського Союзу. Така можливість з’явилася в них лише в період з 1941 по 1944 року, коли вона окупували Україну.
Що нам відомо про цей період? Практично нічого. Які дослідження проводили німці на території України і чи проводили взагалі? Виявляється не тільки проводили, але й надзвичайно інтенсивно. Це просто історичні факти. Особливу увагу німецьких геологів, географів, археологів притягувала до себе Правобережна Україна і та її частина, яка знаходиться над Українським кристалічним масивом. На відміну від нас тодішніх, та й нинішніх, німецькі історики знали справжню історію України. Відомо було їм і про те, що саме тут послідовно зароджувалися великі цивілізації минулого Трипільська, Скіфська, Сарматська. Антська, Київська Русь. Українська княжна стала імператрицею Священної римської імперії, яку вони вважали попередницею Третього рейху. Саме тут, на Черкащині німецькі археологи відкопали багатотисячолітню кам’яну свастику. Те, що вони шукали, але не знайшли в Тібеті, німецькі вчені виявили в Україні.
Нацисти зрозуміли той зв'язок, який існував і існує між Українським щитом з його підвищеною радіацією і виникненням тут великих цивілізацій. Гітлер сам захотів мутувати в лідера всього світу. Тому він і віддав наказ будувати свою ставку в самому серці Українського кристалічного масиву з його законсервованою містичною силою молодої Землі.