– Куме, що мені робити? Жінці все гірше і гірше.
– А ті п’явки не допомогли, що я вам дав?
– Ні. Три з’їла через силу, а більше не хоче.
– Куме, що мені робити? Жінці все гірше і гірше.
– А ті п’явки не допомогли, що я вам дав?
– Ні. Три з’їла через силу, а більше не хоче.
– Уявляєш, куме, приходжу я додому, а жінка з якимось чоловіком у ліжку лежить, і в обох очі хитрі-хитрі! Я одразу щось запідозрив. Швиденько відчиняю холодильник, а пляшки нема.
– За що б’єте свого сина, куме?
– Та завтра кінець чверті і він має принести табель про успішність.
– Ну і що?
– А завтра мене не буде вдома.
– Куме, я вчора впав з тридцятиметрової драбини.
– І залишився живим?
– Так. Правда, я зірвався з третього щабля.
– Куме, то не ваш хлопчик закопує в пісок мій одяг?
– Ні, куме, то сестрин. Мій – он той, що набирає воду вашим капелюхом.
– А що з вами, куме? Обличчя в синцях і зуби вибиті.
– Та знаєте, вчора ми ділили спадок, і я одержав свою частку.
Дівчина дорікає знайомій молодиці:
– Я ж просила, щоб ви нікому не говорили, що я засватана.
– Я й не казала. Я тільки спитала куму, чи вона знає про це.
– Куме, перегорнув оце днями синів щоденник і ледь не знепритомнів.
– Що – багато двійок нахапав?
– Та ні! Виявляється, він уже в четвертому класі.
– Більше я нізащо до кума в гості не піду. Від його слів і досі голова тріщить.
– Цікаво, що ж він базікав?
– Раз за разом повторював: «Вип’ємо ще по одній!».
– Куме, а чому ти щоденно на роботі? Ти ж вже на пенсії, міг би хоч трохи вдома посидіти біля дружини.
– Іди сам біля неї посидь, куме. Побачу, чи ти висидиш.