Анекдоти, бувальщини, усмішки, байки, гуморески та різні кумедні історії. Гарний настрій з веселим телефоном - гарантовано.

Як воно так сталося, що кум Іван став прем’єр-міністром, ніхто розумно пояснити не може. Поки партії за своїх кандидатів билися, хтось Президентові щось про кума Івана сказав. Просто так. А вже хто тільки не був на посаді прем’єра! Мабуть, вирішив Президент, що проста людина має попробувати. Ніким не знана. Неза-ангажована. Може посуне справи. На удачу.

Прийшов день, коли прем’єр за традицією мав звернутися до народних депутатів. Попросив кум Іван, щоб кум Петро в залі його підтримував. «Я, – каже, – тільки на тебе буду дивитися. Підсоби, куме!». Вийшов рішучим кроком кум Іван на трибуну. Рішучим поглядом оглянув зал. Зупинив погляд на спітнілому обличчі кума Петра. А той крізь зціплені вуса шепоче: «Вперед, куме, вперед!». Рішуче мовив кум Іван:

– Вельмишановні пани-депутати! Наша країна і, що дуже болюче, ми з вами стоїмо на краю прірви!

А кум Петро гіпнотизує з місця: «Вперед, куме, вперед!»

– Я прийшов на цю посаду, щоб зробити рішучий крок вперед!

– Куме Петре!

– Га?

– Оце сиджу та й думаю: хто сьогодні найщасливіший в Україні?

– То що ж ви, куме Йване, придумали? Хто?

– Пенсіонери!

– Овва?

– Вони ж пили до антиалкогольних законів, закусювали до Продовольчої програми, кохалися до СНІДу, а працювали до госпрозрахунку.

Розумієш, старий, я на день раніше приїхав із відрядження …

Кума Петра обрали депутатом. Кум Петро влаштував на прощання вечірку і запросив до столу свого начальника кума Івана. Пили добре, їли гарно, співали – заслухатися…

– Ой жаль, куме Петре, що ви їдете. Ой, жаль, що ви мене залишаєте…

– То чому ж? – усміхається кум-депутат.

– Ви ж мені були як син рідний, такий же лінивий, нахабний та брехливий… Ой жаль, – каже кум Іван та й додає: – Може, б ви, куме, з собою сина мого взяли?

– Та куди ж? Він же лінивий, нахабний та брехливий? – заникується кум Петро.

– Ой жаль, куме.

– То чому ж?

– Ви ж мені були як син рідний…

Кум Петро купив «мерседес». Покликав кума Йвана. Приливають придбане.

Аж заходять до хати донька Ганя з кумовим Миколою. Усміхаються ніяково, за руки тримаються, очі додолу опустили. Кум Петро глипнув на них, ковтнув вареника та врізав рішуче:

– Якщо женитися зібралися – хоч зараз, а якщо хочете машину взяти покататися – чорта лисого!

Закінчилася перша сесія. Новообраний депутат кум Петро повернувся додому. Першим ділом засіли вони з кумом Іваном в садочку під вишнями. А як череда пройшла, зібралося в садочку чи не півсела.

– Кажіть, куме Петре, для всіх, що ви там чули-бачили?

– О-о-о! Там, люди, багато цікавого я узнав! Головне, затямте, виборці мої шановні, сьогодні в нашій молодій країні все робиться для людини, все заради людини, все в ім’я людини. І уявіть собі, я цю людину бачив, як оце вас!

Дістався кум Петро високої посади. Кум Іван якось був у місті в неділю, базарував, мав трохи часу, тож зайшов до давнього приятеля. Посиділи, позгадували.

– Куме, – каже кум Іван, – читав я про вас в газеті, ви там проти приватної власності виступаєте. Чому б то?

– Я ж, куме, на власному досвіді переконався, що краще жити без тієї приватної власності. Ось у мене квартира державна, і автомобіль державний, і дача державна, і постачання державне… Уявіть, куме, що за все це треба платити самому… Тоді треба ставати експлуататором!

Кум Іван і кум Петро організували партію. Кум Іван подався її зареєструвати, а кума Петра поставив на перехресті листівки роздавати. Повертається кум Іван і для прикладу, щоб народ підбити, бере в кума Петра листівку. Випадково дивиться на неї, аж то чистий папір, чистісінький.

– Куме, а що ж тут нічого не написано?!

– А що писати, куме? І так все ясно!

Приходить на прийом до депутата кума Петра старенька.

– Я вже й допомоги не прошу, – тільки признайтеся, хто придумав отаку демократію: вчені чи політики?

– Звичайно, що політики.

– Отож воно й погано. Вчені – ті спочатку на мишах випробовували…

Кум Петро та кум Іван добряче випили в честь святої неділі. Кум Петро вже розтулити рота не може, а кум Іван викладає йому свою філософію:

– Чим більше я п’ю, тим більше в мене трясуться руки. Чим більше в мене трясуться руки, тим більше я розливаю горілки, тим менше я п’ю. Кінець-кінцем, чим більше я п’ю, тим менше я п’ю…

Купили кум Іван і кум Петро автомобілі. Наступного дня виїхали обидва і не змогли розминутися – сплюснулися авто передками. Вийшли куми, хитають головами. Біда. Кум Іван дістає з машини пляшку, відкорковує:

– Випийте, куме Петре, з горя…

Кум Петро випив, дає пляшку кумові.

– Тепер ви.

– Е, ні, куме, я вип’ю після того, як даішники протокол напишуть…