Кум Іван причалапав додому п’янісінький. А жінка так розійшлася:
– А щоб ти сказився, п’яна твоя пика! Краще б я за чорта заміж пішла!
Кум Іван заледве розтулив писок:
– Нічого б не вийшло! Шлюби між близькими родичами заборонені.
Анекдоти, бувальщини, усмішки, байки, гуморески та різні кумедні історії. Гарний настрій з веселим телефоном - гарантовано.
– Куме Петре, а коли йде швидкий потяг до Києва?
– О дев’ятнадцятій, куме Йване. Тільки я б тобі радив їхати пасажирським.
– Чому?
– Бо швидкий на нашій станції не зупиняється.
Кум Петро приїхав додому. Мав намір відпочити від депутатських справ після сесії. Аж тут запросили його виступити в клубі, розказати про поточний момент, про перспективи. Довго розказував кум Петро. В кінці промови виголосив:
– Шановні земляки! Депутати не дарма хліб їдять! Скоро ми будемо жити краще!
– А ми? – запитав з місця кум Іван.
Приїхали кум Петро та кум Іван до столиці. Цілий день ходили, дивилися. Зголодніли. Купили два калачі. З’їли. Мало. Купили ще два калачі. З’їли. Мало. Голодні. Купили в’язку бубликів. З’їли по одному – наїлися.
– Ото недогадливі! – каже кум Іван. – Навіщо було купувати ті калачі. Треба було відразу бубликів купити.
– Куме Петре! У вас чесна дружина?
– Не знаю. Скільки років живемо, наче нічого не вкрала…
– Куме Петре, от слон – такий величезний і потужний… А чи може він надірватися?
– Може, куме Йване, може. Якщо буде піднімати нашу економіку.
Подався кум Петро в міліціонери. Ходить собі сержант Петро вздовж базару, збирає «мито». Аж назустріч простує кум Іван.
– Куме Петре, товаришу сержант, он поруч вас грають в наперстки, а ви ніби не бачите, йдете мимо…
– Еге, куме Йване, шукайте дурнів. Я вчора вже програв п’ятдесят баксів!
Вечір. Кум Іван і кум Петро дивляться телевізор. До хати заходить Ганна з важкою сумкою. Ледве переводить дух.
– Треба з цим кінчати, Ганно. Тобі ж важко. Жінка у твоєму віці не повинна носити такий вантаж.
– А що ти пропонуєш, Іване?
– Краще сходити двічі.
Приходить кум Петро додому. Дуже голодний. А двері зачинені. Стукає. Відчиняє кум Іван.
– Я додому прийшов! Їсти хочу!
– Вчорашній борщ їсти будеш?
– Буду!
– Тоді приходь завтра.
Приходить кум Петро з Верховної Ради – з роботи, значить, своєї – додому. Втомлений, зачумле-ний. Язика в роті не відчуває. А дружина до нього:
– Скажи, Петре, от ви там сьогодні про підвищені зобов’язання перед народом вели мову. Це як зрозуміти?
– От, жінко, приміром, приходжу я додому, а ти мені пропонуєш: «Чоловіче, давай сьогодні два рази!». А я беру підвищені зобов’язання: «Жінко, давай краще чотири рази…» – І це при тому, що ледве один раз можемо… Та чи й можемо взагалі…