– Кумо, мій чоловік найкращий у світі! І це не тільки моя думка.
– А ще чия?
– Його.
Анекдоти, бувальщини, усмішки, байки, гуморески та різні кумедні історії. Гарний настрій з веселим телефоном - гарантовано.
– Чому, куме, задумався?
– Ото, скільки живу, не знав, що мої діти так люблять вареники! Учора жінка три десятки наліпила, так я лише двадцять встиг зачепити…
Кум, виходячи з клубу, наступив кумові на ногу.
– Вибачте, куме.
– І ви, куме, пробачте.
– З чого б то?
– Та я вам вже на спину плюнув.
Кум нагостювався у кума, зібрався додому, хитнувся у прихожій, скинув з підставки китайську вазу – на черепки.
– Куме! Що ви наробили! То тій вазі двісті років!
– Але, куме, я вже було налякався! Думав, що вона нова!
– Куме Іване, ви любите свою жінку?
– Якби ж тільки я…
Жонатий кум турбується про кума-холостяка:
– Що ти все перебираєш? Хай Ганна не така. А Василина? Он вона з подругою іде. Глянь, як тобі? – Ой ні, куме! Я стільки не вип’ю!..
– Куме, як лазня згоріла, де ти миєшся?
– В річці.
– А взимку?
– А скільки тієї зими!
Західна Україна. Кінець сорокових років ХХ ст.
– Куме Василю! Ховайте обріз, бо москалі йдуть селом і зброю відбирають!
Отут кум Василь і задумався, куди заховати.
«Заховаю в стрісі, москалі запитають:
– В тебе обріз є?
– Нема!
– А в стрісі?…
Знайдуть у стрісі! Закопаю в гною, москалі запитають:
– Є обріз?
– Нема!
– А в стрісі?
– Нема!
– А в гною?…
Знайдуть в гною! Спущу в криницю, москалі запитають:
– Є обріз?
– Нема!
– А в стрісі?
– Нема в стрісі!
– А в гною?…
– Нема в гною!
– А в криниці?…
Знайдуть в криниці!"
Ходив, ходив кум Василь з тим обрізом та й закопав у садку під грушкою. Аж тут москалі у двір і відразу:
– Є обріз?
– Ні, нема!
– А в стрісі?
– Нема!
– А в гною?
– Нема!
– А в криниці?
– Нема в криниці!
– А де?
– Під грушкою…
– Куме, ви вже вирішили задачки синові?
– Вже.
– Дайте списати.
– Від мого сина одні клопоти. Вчора знову його викликав директор школи.
– Що, куме, накоїв?
– Цього разу нічого. Питав директор, чи є у нього молодші брати і сестри.
– Та нема ж наче…
– Так син і сказав. А директор йому: «Слава Богу!»