Прислів’я. Приказки
- Найду куму, аби було к чому.
- З неохочу кум у кума порося з’їв.
- Кум не свиня, аби яйце в борщі з’їв.
- Не бивши кума, не пити пива.
- Дурний куме! За сім миль ідеш киселю їсти.
- «Павле, кобила плавле!» – «Брешеш, Антоне, то ж вона тоне».
- Що кум, то й ум.
- Нашій кумі все просо на умі.
- Голодній кумі хліб на умі.
- Кого люди за люди мають, з тим ся кумають.
- Добрий кум, де коровай.
- Кумай не кумай, а своє думай.
- Не хочеш страти – не сунься ні в куми, ні у свати.
- Нам кум і робили б, та в нього рукава болять.
- Наш кум би й косив, якби хтось косу носив. «Куме, розбудіть рано» – «Торкнете мене, куме, – то я вас і збудю».
- Хоч так, куме, сядь, хоч сяк сядь, та все сядь.
- Багатий шепче з кумою, а убогий із сумою.
- Якби знаття, що в кума пиття, то б і дітей забрав.
- Ніхто того не відає, коли кума обідає.
- То чудо, кум, а не раки: одного рака повна торба і клешня висить!
- Ніхто не зна – тільки кум та кума, та людей півсела.
- Нащо мені куми – були б пироги.
- У нелюбої куми не смачні й пироги.
- Не було в куми запаски, аж гляди – кума в плахті походжає.
- На весіллі всі свати, на хрестинах всі куми.
- Жінка суджена, а кума люблена.
- Кому яке діло, що кума з кумом сиділа.
- Пий до кума, а до куми завтра вип’єш.
- Кум не скотина – більше відра не вип’є.
- Прийде кумець на обідець, а ложки не буде.
- Уміла, кумо, варити, та не вміла давати.
- Годі, куме, їсти, бо не буде на пироги місця.
- «Їж, кумасю, хліб, хоч позичений!» – «Та дарма, кумочко, мені його не віддавати!».
- Кума з кумою ти-ри-ри – свині моркву порили.
- До кума тра розума.
- Куми та й кумки, то вип’ємо по румки: а як підем на той світ, там румок ніт.
- На безголов’я тому, хто говорить про куму, і на здоров’я тому, хто любить куму! Вам на зависть, а їй на користь.