Анекдоти, бувальщини, усмішки, байки, гуморески та різні кумедні історії. Гарний настрій з веселим телефоном - гарантовано.

Прислів’я. Приказки

- Найду куму, аби було к чому.

- З неохочу кум у кума порося з’їв.

- Кум не свиня, аби яйце в борщі з’їв.

- Не бивши кума, не пити пива.

- Дурний куме! За сім миль ідеш киселю їсти.

- «Павле, кобила плавле!» – «Брешеш, Антоне, то ж вона тоне».

- Що кум, то й ум.

- Нашій кумі все просо на умі.

- Голодній кумі хліб на умі.

- Кого люди за люди мають, з тим ся кумають.

- Добрий кум, де коровай.

- Кумай не кумай, а своє думай.

- Не хочеш страти – не сунься ні в куми, ні у свати.

- Нам кум і робили б, та в нього рукава болять.

- Наш кум би й косив, якби хтось косу носив. «Куме, розбудіть рано» – «Торкнете мене, куме, – то я вас і збудю».

- Хоч так, куме, сядь, хоч сяк сядь, та все сядь.

- Багатий шепче з кумою, а убогий із сумою.

- Якби знаття, що в кума пиття, то б і дітей забрав.

- Ніхто того не відає, коли кума обідає.

- То чудо, кум, а не раки: одного рака повна торба і клешня висить!

- Ніхто не зна – тільки кум та кума, та людей півсела.

- Нащо мені куми – були б пироги.

- У нелюбої куми не смачні й пироги.

- Не було в куми запаски, аж гляди – кума в плахті походжає.

- На весіллі всі свати, на хрестинах всі куми.

- Жінка суджена, а кума люблена.

- Кому яке діло, що кума з кумом сиділа.

- Пий до кума, а до куми завтра вип’єш.

- Кум не скотина – більше відра не вип’є.

- Прийде кумець на обідець, а ложки не буде.

- Уміла, кумо, варити, та не вміла давати.

- Годі, куме, їсти, бо не буде на пироги місця.

- «Їж, кумасю, хліб, хоч позичений!» – «Та дарма, кумочко, мені його не віддавати!».

- Кума з кумою ти-ри-ри – свині моркву порили.

- До кума тра розума.

- Куми та й кумки, то вип’ємо по румки: а як підем на той світ, там румок ніт.

- На безголов’я тому, хто говорить про куму, і на здоров’я тому, хто любить куму! Вам на зависть, а їй на користь.



Ніхто не зна – тільки кум та кума, та людей півсела.



Кумівство

Один із видів духовної спорідненості, звичай обрання народженій дитині «других батьків» – її опікунів та покровителів. Корені кумівства сягають часів первіснообщинного ладу, коли роль батька не була ще вирішальною і рідний брат матері брав на себе обов’язки захисту і виховання дитини своєї сестри.

Пізніше християнська церква використала цей звичай і виробила обряд хрещення дитини, тобто прилучення її до віри за допомогою кумів, або хрещених батьків. Хрещення відбувалося в церкві, інколи (в разі хвороби дитини) у батьківській хаті. Рідні та обрані батьки називали одне одного кумом, кумою, а по відношенню до дитини (хресника) вживалися церковні терміни – хрещений батько, хрещена мати.

На Україні ХІХ – початку ХХ ст. побутували дві форми кумівства – індивідуальна і колективна. Перша, типова для більшої частини України, передбачала одну пару кумів; для другої (побутувала переважно на Правобережжі, особливо на Поділлі, у Карпатах) було характерно до трьох, п’яти і більше пар. Серед кумів існувала певна ієрархічність – головними вважались перші (старші) куми, а інші – молодшими. Осіб, які брали участь в обряді та обіді на честь хресника, називали прикумами, підкумами. У куми запрошували різних людей – від близьких родичів до осіб побічної кревності, а також сусідів чи приятелів. Залежно від порядку обрання кумів серед них виділялися кликані, одкупні та стрічені. Кликані (прохані) куми обиралися звичайним порядком: батько новонародженого приходив до заздалегідь намічених людей і, віддаючи їм хліб-сіль, просив бути кумом чи кумою. Відмовлятися в народі не було прийнято. Одкупних кумів брали на заміну кликаних у тому випадку, коли дитина тяжко й довго хворіє, аби запобігти таким чином її смерті. Заміна відбувалася за певним обрядом: новому кумові, в обмін на отримувані від нього гроші, через поріг або вікно подавали хворе дитя. Його тут же вбирали у принесену кумом нову білизну. Стрічені куми (стрітенні, здибані, куми з дороги) – це перші зустрічні люди, яких запрошували у куми. Як правило, так робили в тих родинах, де часто вмирали діти. Стрічені куми вважалися ріднішими за кликаних, одкупних же у народі шанували найбільше.

Народна свідомість менш за все пов’язувала кумівство з церковними догмами. Воно сприймалося як певний прояв колективної сімейної спільності, взаємодопомоги. Між рідними й обраними батьками встановлювалися особливо дружні стосунки. Куми, як правило, вступали в супряжні спілки, приходили на толоки, запрошувалися у свідки (могоричники) при укладанні різних угод. За головування кума чи куми над хрещениками здійснювали обряди вікового (пострижини) та соціального (прилучення до сім’ї, громади, одруження тощо) характеру. Коли в сім’ї не було когось із рідних батьків, хрещені батьки сприяли трудовому вихованню дітей, брали на себе не тільки моральні, а й матеріальні обов’язки. А згодом і хресники повинні були виявляти всілякі знаки поваги та вдячності хрещеним батькам (відвідувати їх на свята, надавати необхідну допомогу тощо).

Українська минувшина: ілюстрований етнографічний довідник. – К.: Либідь, 1993.



Для охрещення дитини треба двох кумів і їх запрошує батько дитини, прийшовши з хлібом. Відмовитися від кумівства не вільно. Якщо діти в батьків скоро вмирають, то проти цього в куми запрошують перших стрічних з вулиці, але тільки не дітей, – такі куми, вернувшись від Хрещення, вносять дитину не через двері, а подають через вікно. Але перед тим, як несуть дитину до Хреста, на роздоріжжі кидають нечистому жертву – відкупне, промовляючи: «На тобі, чорте, плату!»

На Холмщині ще й досі існує звичай пошанування першого кумівства, – такого кума садовлять на солому на санях і везуть від його хати до батьків дитини з пошаною. При кінці обряду такий кум повинен викупитися.

Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: іст. реліг. моногр. – К.: АТ «Обереги», 1991.



Анекдоти давні і сучасні

– Куме, а то вам руку на війні відірвало?

– Та ні, куме, то як до військкомату тягнули!



– Куме, не покидай свою жінку з дитям. Подивися, як вона бідна плаче.

– Куме, хіба то плач. Ти би видів, як та плакала, що я з п’ятьма дітьми лишив.



– Куме, оце тільки зараз зрозумів, що є два періоди, коли чоловік жінку не розуміє.

– Які?

– Перший: поки не одружиться, другий – після одруження.



– Куме, маєте розміняти сто доларів?

– Не маю, куме, але дякую за комплімент.



Куми наколядувалися – ледве ноги несуть.

– Куме, давай до мене навідаємося, світло горить, може хто є.

Дійшли до вікон, «домашній» кум хукає на шибку, зазирає.

– Куме, глянь ти, чи то я з жінкою забавляюся, чи мороз такий візерунок намалював…



– Кумо, скільки літрів молока дає ваша корова?

– Дванадцять.

– А скільки здаєте до молочарні?

– Дванадцять. Більше не можу, бо ж дітям хоч кілька літрів мушу залишити.