...Хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Не так тії вороги,

Як добрії люди –

І окрадуть жалкуючи,

Плачучи, осудять...


Для людини-матеріаліста, якому Бог відмовив у святому, радісному почутті розуміння його благодаті, його нетлінної краси, для такої напівлюдини будь-яка теорія прекрасного є не більше, ніж порожня балаканина.


Вільний художник настільки ж обмежений оточуючою його природою, наскільки природа обмежена своїми вічними, сталими законами.


Дружба без достатніх доказів – порожнє, лукаве слово.


Як швидко і гаряче виконується наказ арештувати, так, навпаки, в’яло і холодно виконується наказ звільнити.


Світ, бачся, широкий,

Та нема де прихилитись

В світі одиноким.


Блаженний муж на лукаву

Не вступає раду...


Високії ті могили, де лягло спочити козацьке біле тіло, в китайку повите.


Погано дуже, страх погано!

В оцій пустині пропадать.

А ще поганше на Украйні

Дивитись, плакать – і мовчать.


Історія мого життя складає частину історії моєї Батьківщини.