...Хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Не так тії вороги,
Як добрії люди –
І окрадуть жалкуючи,
Плачучи, осудять...
Для людини-матеріаліста, якому Бог відмовив у святому, радісному почутті розуміння його благодаті, його нетлінної краси, для такої напівлюдини будь-яка теорія прекрасного є не більше, ніж порожня балаканина.
Вільний художник настільки ж обмежений оточуючою його природою, наскільки природа обмежена своїми вічними, сталими законами.
Дружба без достатніх доказів – порожнє, лукаве слово.
Як швидко і гаряче виконується наказ арештувати, так, навпаки, в’яло і холодно виконується наказ звільнити.
Світ, бачся, широкий,
Та нема де прихилитись
В світі одиноким.
Блаженний муж на лукаву
Не вступає раду...
Високії ті могили, де лягло спочити козацьке біле тіло, в китайку повите.
Погано дуже, страх погано!
В оцій пустині пропадать.
А ще поганше на Украйні
Дивитись, плакать – і мовчать.
Історія мого життя складає частину історії моєї Батьківщини.