Менделєєв і великий князь

У 1892 році великий учений Д. І. Менделєєв прийняв запропоновану йому посаду вченого охоронця Депо зразкових мір та ваги. Для Депо потрібне було дороге обладнання, а Міністерство фінансів не давало коштів.

Якось Менделєєв дізнався, що його Депо хоче відвідати великий князь Михайло. І без того тісні лабораторії керівник Депо наказав завалити різним мотлохом.

- Під ноги! Під ноги! - командував Дмитро Іванович. - Треба, щоб спотикались.

Зустрівши великого князя, Менделєєв повів його по лабораторіях, весь час кажучи:

- Не туди, будь ласка! Прошу, ліворуч! Не спіткніться часом! Тісно у нас.

Тільки так зумів він переконати високого гостя, що асигнування потрібні. Гроші було одержано.

Учений майстер

Менделєєв любив в дозвіллі робите чемодани та оправляти книжки.

Одного разу, коли він купував у крамниці матеріали, потрібні для витотовлення чемоданів, хтось запитав продавця:

- Що це за чоловік?

- Невже ви не знаєте? - здивувався продавець. - Це ж відомий чемоданних справ майстер Менделєєв.

Дмитрові Івановичу, що чув цю розмову, дуже сподобалась характеристика, яку дав йому продавець.

Перший заробіток

Видатний американський письменник Марк Твен згадував про те, як у школі вирізав па парті своє ім'я. За це мав платити штраф п'ять доларів або скуштувати ремінця. Батько, дізнавшись про цей випадок, сказав:

- Я не можу допустити, щоб наше ім'я знеславили, прилюдно караючи тебе. Дам тобі п'ять доларів, але відшмагати тебе все ж доведеться.

Після домашньої екзекуції Семюел подумав, що учитель навряд чи так битиме, як це зробив батько, й відмовився платити штраф. Пізніше розповідав: "я витримав удари, але мав п'ять доларів. Це був мій перший заробіток".

Родичі письменника

1881 року в Філадельфії відбувся банкет Товариства Нової Англії, присвячений річниці висадки предків-пуритан, "батьків-пілігримів" біля Плімутського каменя в грудні 1620 року.

На цьому банкеті молодий письменник Марк Твен виголосив промову, відому під назвою "Плімутський камінь і батьки-пілігрими". Гумористично містифікуючи слухачів, оратор примусив їх непомітно для себе проковтнути гірку пілюлю. Після дотепних каламбурів він згадав про те, що пілігрими вчинили страшні злочини: знищили індійців, поневолили негрів, вбивали беззахисних жінок. З великою силою промовець доводив: "Першим моїм предком, джентльмени, був індієць, древній індієць! А ваші предки зідрали з нього живого шкіру, і я залишився сиротою. Перший раб, привезений вашими предками з Африки до Нової Англії, теж був моїм родичем!"

Шкода злочинців

Марк Твен, дізнавшись, що спіймали злодіїв, які пограбували його дачу, сказав:

- Мені дуже шкода цих злочинців. Якщо вони не перестануть займатись грабіжництвом, їх, безперечно, виберуть у члени конгресу. Важко навіть сказати, як низько вони можуть упасти.

Заради компанії

На одному з вечорів у присутності Марка Твена точилися розмови про загробне життя, про рай і пекло.

- Пане Твен, куди б ви хотіли потрапити - до раю чи до пекла? - спитала письменника елегантна дама.

- Ваше запитання збило мене з пантелику, - відповів Марк Твен. - Я, може, віддав би перевагу раю заради клімату А взагалі мені краще було б у пеклі Заради компанії.

Чому я живий

Працюючи редактором газети, Марк Твен одержав поштою досить погані вірші під заголовком "Чому я живий?".

Повертаючи рукопис, Марк Твен відповів авторові:

"Тому, що вірші послали поштою, а не пішли до редакції самі".

Краватка й мотузка

У товаристві, де був Марк Твен, один земельний спекулянт, який розбагатів, грабуючи індійців, вихвалявся тим, що він носить тільки найдорожчий одяг. І, як на доказ, попросив звернути увагу присутніх на його краватку:

- Ось погляньте, ця річ коштує двадцять п'ять доларів.

Марк Твен люто поглянув на нього і промовив:

- Це вірно, в Сполучених Штатах уже так повелося, що найдорожчі краватки носять ті, кому досить було б звичайної мотузки.

Спростування

Якось Марк Твен у редагованій ним газеті вмістив досить гостру статтю на відомого шахрая і спекулянта.

Стаття закінчувалася словами: "Містер Н. не заслуговує й того, щоб йому плюнути в обличчя".

Містер Н., звичайно, образився і подав на Марка Твена в суд, який постановив, щоб газета дала відповідне спростування. Виконуючи рішення суду, Марк Твен надрукував таку заяву: "Щодо статті про містера Н., вміщеній у нашій газеті, то ми змінили наше твердження і заявляємо: "Неправда, що містер Н. не заслуговує того, щоб плюнути йому в обличчя, навпаки, містер Н. заслуговує того, щоб йому плюнути в обличчя".

Перший чемпіон світу з шахів

Першим офіційним чемпіоном світу з шахів був уродженець Праги Вільгельм Стейніц. Існує версія, що Стейніц став шахістом випадково. Одного разу у віденському кафе "Куріпка" він спостерігав, як двоє відвідувачів грали в шахи. У розпалі гри Стейніц зробив критичне зауваження. Виникла суперечка. Майбутній чемпіон запропонував зіграти з обома шахістами, не дивлячись на дошку, і швидко примусив їх скласти зброю.

Після такого вдалого дебюту Стейніц захопився шахами.