Кошовий отаман

На малого Михайла Старицького велике враження справила одна подія, яку він згадував протягом усього життя.

Їх сусідом і другом сім'ї був капітан Гайдовський, добра, щира людина, народолюбець. У нього було чотири родини кріпаків, яких він звав "підсусідками", а себе "отаманом".

Його обурювало знущання з селян-кріпаків іншого сусіда - багатого поміщика Закаловського, якого за це називали "паршивим генералом".

Зрештою на чолі свого "коша" капітан виступив на відкриту збройну боротьбу проти Закаловського. Але несила йому було перемогти всевладного генерала. Гайдовський був розбитий, зганьблений, засуджений. Умираючи, повчав хлопчика Михайла:

- Люби простий народ У тебе, я знаю, козацька душа То не запаскудь її в панському болоті.

Уже в похилому віці Старицький згадував: "Я ще не все розумів у розмовах капітана, але слова його пронизували мене вогнем, збуджували в моєму молодому серці і першу громадську любов, і першу ненависть".

"Французькі" пісні

Гурток аматорів, яким керували Старицький і Лисенко, влаштував у київському театрі концерт, де мали виконуватися пісні різних народів.

Цензура дозволила виконувати пісні усіма мовами, за винятком української, бо ж, мовляв, такої мови "не було, нема й бути не може". Знайшли вихід - переклали українські пісні на французьку мову. Але як тільки зі сцени залунала по-французьки відома українська пісня "Дощик, дощик", в театрі зчинилася така буча, що "блюстителі порядку" заборонили й французькі пісні, а організаторам концерту довелося давати пояснення.

Небезпечна роль

У великому репертуарі М. Л. Кропивницького окреме місце посідала роль куркуля Бичка в п'єсі "Глитай, або ж Павук". За цю роль артист не раз мав неприємності з боку експансивних глядачів. Один з таких, наприклад, серед вистави вигукнув:

"Бий його, бузувіра!" А якийсь нервовий чоловік в антракті побіг за куліси шукати "паскуду". Довго не міг збагнути, що бачив тільки актора.

Кропивницький йому сказав:

- Спасибі за ваш великодушний порив. Для мене, як для виконавця, це втіха, - я, виходить, зумів передати істотні риси цієї, як ви кажете, "паскуди".

Надзвичайна обдарованість

М. Л. Кропивницький вражав усіх своєю різносторонньою обдарованістю. Він був драматургом, режисером, артистом, співаком і композитором.

Маючи тонкий слух, чудово грав на різних музичних інструментах, у тому числі на роялі, скрипці, віолончелі, бандурі. Знав величезну кількість українських народних пісень і дум, багато вокальних творів класичної музики. До ряду своїх п'єс сам написав музику, а деякі його вокальні твори, як, наприклад, "Соловейко", дует "Де ти бродиш, моя доле", "За сонцем хмаронька пливе", завоювали широку популярність і досі входять до репертуару багатьох співаків.

Карась танцює

У липні 1909 року М. Л. Кропивницький востаннє виступав як артист у Києві - грав у виставах літнього театру Купецького зібрання. Славетний артист був уже похилого віку. Але на сцені залишався бадьорим, енергійним, як у молоді роки. З великим нетерпінням ждали глядачі фіналу третьої дії "Запорожця за Дунаєм", де Карась мав танцювати.

Кропивницький-Карась довго дивився, трохи посміхаючись, на молодих танцюристів, ніби думав: "Нехай танцюють, куди вже нам" Та от глянув на Оксану, що притулилася до Андрія, потім на свою веселу Одарку, підморгнув їй, повагом, спокійно вийшов на середину сцени, став. Оркестр замовк. Карась під загальний сміх вигукнув: "Грай, хлопці!" - й почав хвацько танцювати.

Останній виступ

Зовсім несподіваним подарунком для киян був виступ М. Л. Кропивницького на Шевченковому вечорі 13 березня 1910 року в Троїцькому народному домі. З величезною проникливістю прочитав він геніальні рядки Шевченкових роздумів "Думи мої". В інтонаціях його голосу бринів прихований сум, наче Марко Лукич передбачав, що йому не довго залишилося жити. І справді, через місяць і два тижні його не стало.

Востаннє він зіграв старшину в своєму класичному водевілі "По ревізії" за п'ять днів до смерті, зіграв у далекому Акермані. Мав виступити і на другий день, та хвороба на цей раз перемогла. Все ж над силу Кропивницький до початку вийшов на авансцену і прохав вибачити, що через хворість сьогодні грати не може.

Дорога з того світу

Знайомий інженер жартома сказав Церетелі, який видужував після хвороби:

- Ви надто швидко повернулися з того світу.

- Слава богу, що дорогу з того світу прокладали не інженери, інакше б я й досі їхав.

Чому поети не заробляють

Акакію якось дорікали:

- Своїм пером і словом ти собі нічого не заробив - лізеш кудись за хмари, а от адвокати набивають собі кишені.

- Справа в тому, - відповів поет, - що моє перо з гусячого крила, а їхнє - із собачого ікла.

Поет і злодій

Якось до Церетелі нишком підійшов злодій і поліз до його кишені, де, крім рукописів, нічого не було. Це побачив поліцейський і схопив злодія за руку. Поетові стало жаль наляканого хлопця, і він, сміючись, промовив:

- Знову ти за своє! Скільки разів я тобі казав - прочитаєш, коли надрукують, а тобі тільки рукопис подавай!

Поліцейський вирішив, що спійманий - близький приятель поета, і перепросив його за помилку.

Через кілька років Акакій одержав такого листа:

"Я давно читаю всі Ваші друковані твори. З того часу, як я вперше побачив Вас і Ви мене врятували, я відмовився од своєї паскудної професії і вивчив палітурну справу.

Тепер я до ваших послуг - приносьте твори, зроблю палітурки за півціни".

Поквиталися

Церетелі одержав запрошення на обід. Пихатий і самовдоволений тамада передав йому ріг вина. Поет пригубив ріг і повернув його тамаді.

- Вибачте, пити я не можу.

На подив усіх присутніх, тамада підійшов до Акакія і вилив йому за комір усе вино з рога.

- Маєш те, що не випив. Не вмієш пити - не сідай за наш стіл. Через тебе ми не можемо порушувати звичай.

Поет не хотів заводити сварку й, посміхнувшись, спокійно відповів тамаді:

- Я не знав цього звичаю, тепер нічого не поробиш, треба коритися.

Минуло кілька місяців, на цей раз гості зібралися в Церетелі. Серед присутніх був і той самий тамада - великий прихильник "традицій". Поет підсів до столу і написав кілька рядків, потім передав своє перо кривдникові і запропонував йому закінчити початий вірш.

- Але ж я не вмію писати віршів,- здивувався гість.

- Як це не вмієш? Так чого ж ти сів за мій робочий стіл? Тепер, за звичаєм, одержуй! - І він вилив йому за комір чорнило.