Два артисти

Російський скульптор Антокольський проїжджав якось через Берлін, зайшов у перукарню, підстригся й потім запитав, скільки це коштує.

Саме перед його приїздом у Берліні була організована виставка творів скульптора. Портрети Антокольського з'являлись у багатьох газетах і журналах.

Перукар впізнав його й шанобливо відповів:

- Що ви, пане Антокольський, які рахунки можуть бути між артистами?

Антокольський посміхнувся і вийшов. А за кілька днів перукар одержав чудово виліплений бюст скульптора й записку: "Артистові ножиць від артиста різця".

Подяка за орден

Едвард Гріг не любив будь-яких представників влади. Всесвітньовідомий композитор, він був гордістю своєї батьківщини. Норвезький король вирішив нагородити його орденом. Гріга запросили до королівського палацу. Композитор надів фрак, як того вимагав етикет, і пішов на прийом. Коли один з великих князів за дорученням короля вручив Грігу орден, той відповів:

- Прошу передати його величності подяку за увагу до моєї скромної персони, - і сховав орден у кишеню.

Придворні почували себе ніяково, такого вони ще в житті не бачили - адже кишеня у фраках пришита ззаду

Несподівана відповідь

До славетного бактеріолога Коха зайшов у лабораторію молодий лікар і застав його за столом, на якому кипіла каструля.

- Відгадайте, що в мене тут,- звернувся до лікаря Кох.

- Стрептококи, - уклінно відповів той.

- Ні.

- Холерний вібріон?

- Ні.

- Туберкульозні палички?

- Теж ні.

І, піднімаючи кришку кастрюлі, Кох, посміхаючись, сказав:

- Сосиски, юначе, сосиски.

Винятки можливі

Римський-Корсаков пояснював якось своїм учням, чому остання частина симфонії або сонати повинна бути обов'язково написана в темпі алегро.

- А чому ж у Чайковського четверта частина Шостої симфонії написана в темпі адажіо ламентозо? - запитав М. Ф. Гнєсін (М. Ф. Гнєсін (1883-1957) - відомий радянський педагог і композитор).

Римський-Корсаков помовчав, потім урочисто промовив:

- Так, винятки можливі, коли вони геніальні.

Наслідування

Римському-Корсакову сказали, що один з його учнів надто одверто наслідує його. Микола Андрійович на це відповів:

- Коли кажуть про музику, що вона схожа на щось, це ще не біда. От коли ця музика ні на що не схожа, тоді справа кепська.

Невтомний працівник

Геніальний російський художник Ілля Юхимович Рєпін був дуже працьовитий. З ранку й до пізньої ночі він не виходив з майстерні. Друзі, які бували у нього в гостях і жили на першому поверсі, згадують, що цілими днями чули над головою, як тупотів ногами Рєпін. Це він покладе мазок на холст, швидко відбігає від картини, щоб подивитись на неї віддалік, потім так само швидко йде до холста, робить ще один мазок і знову відбігає. Іноді Ілля Юхимович навіть не йшов обідати. Крім великої

майстерні, в нього була ще маленька, як звав її художник, "секретна". Тут він писав найдорожчі його серцю картини, які не хотів нікому показувати раніше, ніж закінчить зовсім працю. В такі дні Рєпін ні на хвилину не дозволяв собі відриватись від роботи. У дверях його "секретної" майстерні було прорубано маленьке віконце, крізь яке художникові давали обід і вечерю.

Зовсім просто

І. Ю. Рєпін приїхав до Парижа, де саме захоплювалися фотографією. Зацікавився нею і Рєпін. Накрив голову чорним сукном і намагався зняти одного знайомого. Та швидко покинув це заняття.

- Тут задихнутися можна! - вигукнув художник. - І хто це вигадав такий страшний апарат, коли зовсім просто можна намалювати чудовий портрет!

Тост

Один з гостей Рєпіна, адвокат, профан у живопису, виголосив на обіді тост, закінчивши його такими словами:

- Хай живе Ілля Юхимович Рєпін, автор геніальної картини "Бояриня Морозова"!

Ілля Юхимович одразу ж почаркувався з ним.

- Щиро приєднуюсь до вашого тосту! Я теж вважаю "Морозову" геніальною картиною і був би гордий, коли б намалював її я, а не Суриков!

Картина "Запорожці"

Влітку 1878 року Ілля Рєпін, перебуваючи в маєтку Абрамцево під Москвою, вперше ознайомився з текстом листа запорожців турецькому султанові. Твір справив на художника велике враження.

У 1880 році Рєпін мандрує по запорозьких землях, збирає етнографічні, фольклорні, історичні матеріали, перекази про запорожців.

Щасливі обставини звели його в 1887 році з відомим уже тоді професором Д. І. Яворницьким - прекрасним знавцем України, зокрема Запорожжя. Після того як було детально опрацьовано композиційне розміщення постатей на картині, лишалося вільне місце біля столу якраз навпроти писаря. Тут треба було садовити постать обличчям до писаря, а спиною і потилицею до глядачів. Для натури потрібна була "неабияка шия". Рєпін подумав і звернувся до Яворницького:

- Ви знаєте, хто може підійти для цього місця?

- Хто?

- Георгій Петрович Алексеєв. Він був у вас, пам'ятаєте? Я добре до нього придивився. Низенький, товстий, голова велика,лиса, а потилиця така, що потрібні століття, щоб її створити. Попросіть його, щоб дозволив мені змалювати його спину й потилицю.

Алексеєв - колишній катеринославський предводитель дворянства, великий аматор нумізматики і взагалі старовини. Коли йому передали прохання Репіна, він образився:

- Що це, на сміх майбутньому поколінню? Ні!

Тоді вирішили схитрувати. Яворницький покликав його до себе в гості, посадив біля столу і розклав перед ним старі монети. Доки він уважно їх розглядав, Рєпін змалював його "неабияку потилицю".

Який же ви футурист?

До свого друга Чуковського Рєпін зайшов саме тоді, коли Маяковський читав уривки з поеми "Хмарина в штанах". Несподівано для присутніх Рєпін зааплодував від захоплення. Він порівняв Маяковського з Мусоргським і Гоголем, додавши відому репліку:

- Ви вже на мене не ображайтесь, слово честі, який же ви, до біса, футурист?