На обіді у Суворіна

На обід, влаштований на честь Заньковецької видавцем-редактором газети "Новое время", консервативним публіцистом Суворіним, з акторів були запрошені, крім Марії Костянтинівни, лише Кропивницький і Садовський.

Після розкішного, але нудного і втомлюючого обіду із штампованими тостами Суворін покликав трьох українських артистів до себе в кабінет для інтимної розмови.

Розмову почав хазяїн:

- Скажу по щирості: люди ви обдаровані, ваша гра справляє велике враження, але шкода, що ви закопуєте свій талант у землю. Ви обмежились надто одноманітним репертуаром, вам бракує простору. Я від щирого серця раджу вам облишити вашу вузьку національну річку і виплисти в безмежне море загальноросійського театру

- В широкому морі ми можемо на підводний камінь наткнутись, - перебив його Садовський,- а рідна річка не зрадить, ми знаємо і береги, де пристати, і мілини, які слід обминати, і течію, за якою пливти доводиться

Причепливий комендант

Під час війни 1914 року київський комендант полковник Медер звернув увагу на театр Миколи Садовського. Довідався, що п'ять чи шість артистів, як він їх звав, "малоросів", влаштувалися писарями, а ввечері грають у театрі. Послав свого ад'ютанта перевірити ці відомості. Той нічого не дізнався. Тоді сердитий Медер сам поїхав увечері до Садовського. Не знав, що цей відомий артист був георгіївським кавалером, героєм російсько-турецької війни 1877 року. Про всяк випадок Садовський держав у театрі свою стару військову форму з орденом "георгія". У цій формі й зустрів прибулого Медера. За існуючим законом, кожний військовий, хоча б найвищого чину, мав при зустрічі з георгіївським кавалерам віддавати йому честь. Це змушений був зробити і Медер. На ввічливе запитання Медера, чи нема серед артистів військових, Садовський відповів:

- Я знаю закони Російської імперіі, не збираюсь їх ламати. В мене артисти - самі білобілетчики.

Проти маси не попреш

В антракті під час прем'єри однієї з своїх п'єс Бернард Шоу, вийшовши на сцену, звернувся до валу:

- Ну, як вам подобається п'єса? Вражені глядачі одразу не знайшлися, що відповісти, і тільки один з них вигукнув:

- Нісенітниця!

Шоу ввічливо йому вклонився і з чарівною посмішкою відповів, вказуючи на публіку:

- І я дотримуюсь цієї думки, але що ми вдвох можемо вдіяти проти маси?

Шоу розгубився

Бернард Шоу розповідав, що пам'ятає лише один випадок у своєму житті, коли він розгубився і не знав, що відповісти. Це трапилось, коли до Шоу прийшов кур'єр однієї з лондонських газет.

Шоу саме сідав за обідній стіл з вегетаріанськими стравами, бо, як відомо, він був вегетаріанцем. Хлопець глянув на тарілки і спитав:

- Ви що, збираєтесь обідати чи вже пообідали?

Чи залишиться другом

Коли Шоу виїжджав з Москви, на вокзалі один письменник запитав його:

- Товаришу Шоу, сподіваюсь, ви і надалі залишитесь другом Радянського Союзу?

- Принаймні до смерті. Що буде потім, не знаю. Наскільки я розбираюся в європейській пресі, може трапитись таке, що після смерті я стану ворогом усього радянського.

Запорука успіху

Один початкуючий поет запитав Бернарда Шоу, що йому зробити, щоб його поезія дійшла до читачів.

- Віддайте рукопис на конфетті, - відповів Шоу.

Коротка відповідь

Бернард Шоу якось одержав запрошення в гості до скнари-лорда. "Лорд Честмер буде вдома з п'ятої до сьомої години". Шоу повернув це запрошення власникові з написом: "Бернард Шоу - теж".

Добрий актор

Актор-початківець настирливо просив Бернарда Шоу дати йому рекомендацію в театр. Шоу погодився і написав для нього такого листа:

"Щиро рекомендую Вам молодого актора. Він грає Гамлета, Шейлока, Цезаря, на флейті і на більярді. Найкраще він грає на більярді".

Корисна порада

Одна дама спитала Бернарда Шоу, чи не порадить він їй, як стати високомудрою. На це Шоу відповів:

- Треба тільки старанно ховати свої дурні думки.

Не так зрозуміли

Якось художник приніс Бернардові Шоу Ілюстрації до п'єси "Свята Іоанна", що мала великий успіх. Вони були виконані в стилі кубізму з ознаками Інших модних впливів. Шоу відхилив ілюстрації, зауваживши, що вони варті того ж, що заслужила "Свята Іоанна". Зраділий художник подбав, щоб про цю думку видатного письменника знали всі. Незабаром один видавець запитав Шоу, чи справді вій так високо оцінює кубістичні малюнки до п'єси.

- Мене не так зрозуміли, - відповів Шоу. - Я хотів сказати, що малюнки варті не успіху моєї п'єси, а долі самої Орлеанської діви - як відомо, її було спалено на вогнищі.