Геть самодержавство!

Хіба можна викреслити з її життя день 18 жовтня 1905 року в Ніжині, коли вона з відкритим лицем виступила перед озвірілою бандою погромників і голосно кинула їм виклик:

- Кого ви збираєтесь убивати? Убивайте мене - ось я стою перед вами беззбройна і кричу: "Геть самодержавство, хай живе справжня народна конституція!.." Чого ж ви зупинились?.. Робіть свою чорну справу.

П'яна банда заціпеніла перед відвагою маленької жінки. Студенти, які саме нагодилися, розігнали погромників.

Взаємна шана

Композитор П. І. Чайковський приїхав до Одеси, коли там уперше було поставлено його оперу "Пікова дама".

В цей же час у театрі драми виступали українські артисти, серед них М. К. Заньковецька, давнім прихильником якої був композитор. Тепер вони зустрілися. Коли закінчилася прем'єра "Пікової дами", Заньковецька піднесла Чайковському лавровий вінок з написом: "Безсмертному від смертної". Другого дня Петро Ілліч відвідав виставу за участю Заньковецької. Після вистави підніс їй теж лавровий вінок з написом: "Безсмертній від смертного".

"Учениця Падеревського"

Відомий польський піаніст Ігнац Падеревський приїхав якось у невеличке американське місто. Гуляючи, побачив на одному непоказному будинку скромну табличку: "Міс Джонс вчить грі на роялі. Урок - один долар". Сама вчителька у цей час виконувала з великими помилками ноктюрн Шопена. Падеревський завітав до неї, мовчки сів за рояль, почав грати ноктюрн.

Коли другого дня Падеревський ще раз зупинився біля знайомого будинку, то побачив велику вивіску: "Міс Джонс. Учениця великого Падеревського. Урок - п'ять доларів".

Добре бути відомим

Герхард Гауптман, перебуваючи у Венеції, зайшов до антикварного магазину.

- Скільки коштує цей глек? - запитав він хазяїна.

- Шість тисяч лір,- відповів той. - Але для вас, високошановний маестро, ми готові продати цей глек за чотири тисячі. Тільки тому, що це ви.

Розчулений Гауптман заплатив гроші й подумав: "А все ж непогано бути відомим".

- А куди вам доставити глек? - запитав антиквар.

- До готелю "Національ".

- А кому?

"Блюзнірська" п'єса

У Московському Художньому театрі в перші роки його існування з успіхом ішла п'єса Г. Гауптмана "Ганнеле". Та недовго вона втрималась у репертуарі. Якась стара побожна пані побачила уві сні "видіння", ніби у згаданій п'єсі в Художньому театрі ганьблять господа бога та примушують ангелів танцювати.

Про це вона написала лист на ім'я митрополита Володимира. Той умовив генерал-губернатора негайно заборонити "блюзнірську" п'єсу.

Подвійна платня за фізіономію

Під час антракту якийсь чванливий глядач підходить до В. Л. Дурова і питає з глузливою посмішкою:

- Маєш успіх, пане клоун?

- Як бачиш

- Чи не правда, щоб з успіхом виступати у цирку, клоунові треба мати придуркувате обличчя?

- Суща правда,- відповів Дуров. - Коли б у мене була така фізіономія, як у тебе, мені обов'язково видавали б подвійну платню.

Доля Каштанки

В основу сюжету чеховської "Каштанки" покладено факт, з яким зіткнувся В. Л. Дуров. Артист сам розповідав про це письменникові. Проте А. П. Чехов закінчив свій твір не так, як було в житті. Насправді столяр, господар Каштанки, все ж таки не забрав її назад. Питання про те, кому належить собака, вирішував суд. Дурову вдалося домовитись, що Каштанка залишиться в нього і виступатиме на арені й далі.

За біографію не подбав

1933 року у Львові виникла думка нагадати громадянству, що в Галичині живе забутий письменник Тимофій Бордуляк, автор цілої низки оповідань з народного життя. Звернулися до письменника з проханням, щоб він прислав свою біографію. Бордуляк відповідає: "Я знаю, що кожний ювіляр повинен мати якусь імпозантну біографію. На жаль, я не передбачив цього і за таку біографію не подбав. Будьте добрі, коли вона вам конче потрібна, напишіть її самі, я буду вам дуже вдячний і з приємністю прочитаю, якщо вона буде цікава".

Час для підготовки спектаклю

Під час перебування Станіславського за кордоном хтось запитав його:

- Скільки потрібно часу, щоб поставити спектакль?

- Рік,- відповів Костянтин Сергійович не задумуючись.

- О, це занадто багато.

- Ну, тоді - тиждень,- посміхнувся Станіславський.

Невдалий комплімент

Редактор "Буковини", завзятий гуморист, гострий на язик, Ярослав Весоловський, сказав Кобилянській такий комплімент:

- Ви - справжня письменниця. Ви не поміняли б свою професію навіть на вроду.

- Духовної краси не треба міняти на вроду. А сказати жінці, що вона тільки письменниця, - це майже те саме, що заявити мужчині: ви тільки мужчина.