Про поетичний талант
Йде суперечка про те, що таке талант і як його пізнати. Самійленко не бере участі в розмові.
- А ви, Володимире Івановичу, коли вперше усвідомили, що у вас поетичний талант? - питають його.
- Коли надрукували те, що я написав.
- А не траплялось вам, що на вас находили сумніви щодо вашого таланту?
- Находили: тоді, коли мені друкували все, що я писав.
Зручна парасолька
- Володимире Івановичу,- кажуть Самійленкові,- ви могли б, нарешті, купити собі нову парасольку. Погляньте, яка ваша дірява.
- А коли в ній не буде дірок, як я знатиму, що дощ ущух?
Стороння людина
1926 року діячі кінематографії зібралися в Парижі на всесвітній конгрес. Чимало було виголошено промов про значення кіно та шляхи розвитку цього великого винаходу братів Люм'єр.
Увагу організаторів конгресу привернув бідно зодягнений старий, що мовчки сидів у куточку зали.
- Що вам тут треба? - суворо запитали його. - І яке ви маєте відношення до конгресу?
Незнайомець, знітившись, підвівся й відповів:
- Бачите, я Люм'єр. Великого винахідника у підготовчій метушні забули запросити на конгрес.
Як вони подружили
В юності Етель-Ліліан захоплювалась слов'янськими мовами, перекладала на англійську Лєрмонтова, Пушкіна, Шевченка, взялася за переклад
Міцкевича і, щоб вдосконалити польську мову, приїхала у Варшаву.
Якось у неділю, йдучи вулицями Варшави, вона помітила, що люди кудись поспішають.
- Партію кайданників на Сибір ведуть! - кинула якась жінка.
Арештантів уже вивели з тюрми
В натовпі дівчина помітила високого юнака в окулярах. Темні вусики, негуста борідка Юний арештант теж дивився на неї. Так вони і простояли один проти одного, поки колона вирушила в далеку дорогу.
Сталося так, що сім'я народовольця, з якою Ліліан дружила в Петербурзі, була заслана в Сибір і там познайомилася з молодим вигнанцем-поляком М. Войничем. Він готувався до втечі. Петербуржці знали, що Ліліан уже повернулась на батьківщину, і дали втікачеві листа до неї, прохаючи на перших порах допомогти йому влаштуватися у чужому місті. Втікач дістався до Лондона. Ліліан впізнала в ньому бородатого юнака в тюремному халаті. Вражені, дивилися вони одне на одного. З цієї зустрічі почалася їхня дружба. Потім Ліліан Будь стала Ліліан Войнич, дружиною народовольця.
Непідходящий будинок
Художник В. О. Сєров швидко набув великої слави як портретист. Його закликали до царського двору писати портрети членів царської сім'ї.
Відмовитись не можна було. Спочатку він написав портрет Миколи II у формі шотландського полку - в червоному мундирі, в хутряній шапці.
Цариця побажала подивитись на закінчений портрет. Вона попросила царя стати у звичайну його позу, взяла пензель з ящика, де були фарби, почала уважно порівнювати риси царя на портреті з рисами в натурі й порадила митцеві:
- Тут надто широко, а там треба підняти
Сєров витяг з ящика палітру, протягнув її цариці, кажучи:
- То ви, ваша величність, краще самі вже й пишіть, коли так добре вмієте малювати, а з мене досить.
У травні 1905 року цар через Дягілєва, приятеля художника, звернувся до Сєрова з проханням написати новий портрет. Сєров відповів Дягілєву телеграмою: "В цьому будинку я більше не працюю".
Чи будуть свині
Одного разу якийсь пихатий сановник прийшов до петербурзького цирку разом із своєю опасистою жінкою. Він зневажливо запитав Анатолія Дурова, що стояв біля каси:
- Ска-а-жіть, а свині будуть?
- Як візьмете квитки, то будуть.
Зелена свиня
Виступаючи в Одесі, Анатолій Дуров дізнався, що увечері до цирку прийде градоначальник Зелений. Тоді Дуров одну із своїх артисток-свиней пофарбував у зелений колір. Під час вистави Дуров змушував тварин вклонятися їй, а сам примовляв:
- Вклоняйтеся цьому свинтусові, бо він зелений.
Несмачний кисіль
Ще за життя відомий клоун Анатолій Дуров став легендарною особою, тому що не боявся царської адміністрації і при нагоді висміював її.
Своєю грубістю й дивацтвами уславився одеський градоначальник адмірал Зелений. Одного разу він побачив Дурова у цирковому буфеті і голосно наказав йому встати. Артист сидить. Начальник сердиться, каже своєму чиновникові:
- Скажіть цьому опухові, що я - Зелений.
Тоді Дуров підвівся й чітким голосом проказав:
- От коли ти достигнеш, я буду з тобою розмовляти.
У Миколаєві був схожий на Зеленого градоначальник Кіссіль. Не терпів Дурова за його дотепність. Якось клоун вийшов на арену з свинею, поставив кілька тарілок з їжею і серед них тарілку киселю. Свиня з'їла, що було в тарілках, але, понюхавши кисіль, захрюкала й пішла геть від нього. Дуров пояснив глядачам:
- Навіть свині гидкий кисіль. Цирк шалено аплодував. А справа була в тому, що Дуров налив у кисіль трохи нашатирного спирту.
Сила земного тяжіння
Відомий учений, більшовик ІПтернберг завідував кафедрою описової астрономії у Московському університеті. Якось на наукових зборах він здивував усіх своєю пропозицією "вивчити аномалії сили тяжіння в Москві за допомогою рельєфної зйомки нівелір-теодолітами". Вчені ніяк не могли зрозуміти, в чому ж полягає наукове значення запропонованої роботи. Але авторитет Штернберга був такий великий, що виступити проти ніхто не наважився. Ніхто не звернув уваги, що на ці збори вчений запросив представника міського градоначальства. Той, нічого не тямлячи в наукових справах, пихато заявив, що сам буде просити його високопревосходительство дати потрібні гроші "для найкращого завершення дорогоцінної роботи".
Царський генерал-губернатор дав наказ підтримувати заходи астронома. Та Штернберга аж ніяк не цікавила "сила земного тяжіння". Протягом двох років його бригада наносила на карту тільки те, що могло мати значення на випадок, коли на вулицях Москви відбуватимуться барикадні бої. Особливо уважно вивчались поліцейські участки, військові об'єкти, залізничні коли, телеграфні лінії.
Коли почалися жовтневі бої у Москві, карта Штернберга допомогла швидко подолати ворожий опір. Сам він керував ревкомом у Замоскворіччі.
Ображені та "ображений"
Іде розмова про збірку сатиричних віршів, автор яких обурив деяких своїх знайомих, зобразивши їх карикатурно. Питають Маковея:
- А вам ніколи не траплялось, щоб особи, яких ви осміяли у творі, образились?
- Траплялось.
- А що ж ви їм сказали?
- Я вдавав ображеного.
