Найвидатніші
Палка дискусія про письменників та їхні твори. Питають Маковея:
- А кого ви вважаєте найвидатнішим сучасним галицьким письменником?
- Чому ви не спитали мене про це за життя Франка? А тепер ви хотіли б пересварити мене з усіма найвидатнішими галицькими письменниками?
Ходити пішки не варто
П'єса "На дні", поставлена в Московському Художньому театрі, принесла Максимові Горькому загальне визнання й гучну славу. Його фото в Москві та інших містах продавалося в книгарнях і кіосках. Бували випадки, коли з Горьким віталися незнайомі йому люди. Якось на Тверській Горький подав милостиню жебракові. Той подивився й вигукнув:
- Та це ж Максим Горький! Щиро вітаю вас!
Одразу ж біля письменника зібралася юрба прихильників. Поліція розігнала "порушників" порядку. Поліцейський, дізнавшись у чому справа, звернувся до Горького:
- Дуже прошу вас не ходити пішки по Москві. Беріть візника, це буде краще для вас і для нас.
Перейменування міста
У жовтні 1932 року Нижній Новгород було перейменовано на місто Горький. У листі з Сорренто письменник повідомляв: "Сьогодні вперше написав на конверті замість Н. Новгород - Горький. Це дуже незручно і неприємно".
Штраф
Одного разу Роберт Вуд - він уже був на той час відомим фізиком - проскочив машиною червоний сигнал світлофора. Полісмен хотів його оштрафувати. Вуд почав йому доводити, що під час руху червоне світло може сприйматися як зелене, довжина хвилі стає коротшою. Полісмен задумався, потім запитав, при якій швидкості це буває. Він назвав швидкість - величезну цифру. Тоді полісмен узяв під козирок і сказав:
- У такому випадку, сер, я вас оштрафую за недозволену швидкість.
Печеня
Роберт Вуд у студентські роки жив у приватному пансіоні. У постояльців виникла підозра, що печеню, яку хазяйка подавала на сніданок, вона готує з залишків учорашнього обіду.
Вуд вирішив це перевірити. За обідом він посипав шматки м'яса хлористим літієм, речовиною нешкідливою і в цьому випадку навіть корисною: хлористий літій дає при згоранні червону спектральну лінію. Після обіду Вуд залишив кілька шматків на тарілці.
Наступного ранку залишки сніданку він спалив у лабораторії перед щілиною спектрографа. І зрадницька червона лінія, хоч і слабенька, з'явилася.
Сам сатана
Якось Вуд вирішив пожартувати з неуків свого міста. Він узяв з собою шматочок металевого кальцію. Проходячи повз компанію балакучих сусідів, Вуд удав, що плює, а сам непомітно кинув у калюжу шматочок кальцію. Розітнувся вибух, над калюжею з'явилося полум'я.
- Це сам сатана! - заволали городяни. - Він плює вогнем! - і кинулися врозтіч.
Уявна мангуста
Американський письменник-гуморист Стівен Лікок мандрував по західних штатах Америки. Якось поруч нього в диліжансі сидів один дуже цікавий до всього і балакучий пасажир. Побачивши футляр, у якому була друкарська машинка Лікока, пасажир довго косував на нього очима і чи не всоте казав:
- Я вперше бачу такий дивний саквояж. Чи не будете ви такі ласкаві сказати мені, що в ньому?
- Коли вам це треба знати, - відповів Лікок, щоб здихатися докучливого супутника, - то скажу. В цьому ящику мангуста.
- Який жах! Навіщо ж ви її возите з собою?
- Справа в тому, - неохоче пояснював Лікок, - що я їду до приятеля, у якого бувають галюцинації, і йому часто ввижаються змії. Мангуста, як вам відомо, знищує змій, тому я й везу її для нього.
- Але ж змії вашого друга, так би мовити, уявні?
- Безумовно, - відповів Лікок, - а це уявна мангуста.
Пригоди "Коника-стрибунця"
1906 року з'явилася невеличка книжка С. Басова-Верхоянцева "Коник-стрибунець". В ній у вигляді казки розповідалося, як народ вигнав свого царя Берендея, відібрав у поміщиків і куркулів їхні маєтки, вирішив сам вести своє господарство.
Поліція не звернула уваги на книжку, вважаючи, що це переспів відомої казки Єршова "Горбоконик". Пізніше автор згадував; "Стрибунець поскакав по фабриках, заводах, по містах і селах, потрапив навіть у жандармські казарми. Єршовського "Горбоконика" селяни не купували, вимагаючи дати їм справжнього".
Кілька видавців, побачивши, що "Стрибунець" дає добрий прибуток, за короткий час видали казку півмільйонним тиражем, а коли дізналися про заборону, друкували під іншими назвами, наприклад, "Шапка-невидимка". Чорносотенці у відповідь випустили свою казку "Новий Коник-стрибунець" і цим тільки роздратували поліцію, бо не можна було швидко розібрати, де нова, а де стара. В Омську до суду було віддано двох солдатів, які читали книжку Басова. Адвокат С. Анісімов (пізніше відомий географ та етнограф), захищаючи підсудних, довів, що в книзі дія відбувається не в Росії, а в царстві якогось царя Берендея, котрого не можна порівнювати з його величністю Миколою II. Солдатів виправдали.
Хто потерпілий?
У Відні в одному з судів слухалася справа двох молодих композиторів, авторів модних пісень. Кожний з них стверджував, що другий украв у нього мелодію. Запросили експерта - відомого композитора Ференца Легара.
Коли той ознайомився з обома рукописами, суддя запитав:
- Отже, пане експерт, хто все ж таки потерпілий?
- Жак Оффенбах,- відповів Легар.
Мужицька нова й мужицький хліб
Колись багата волинська поміщиця, графиня Колонно-Чосновська спитала:
- Чому ж це ви, Ларисо Петрівно, вживаєте майже завжди мужицьку мову?
- А чому ви, графине,- усміхнувшись, відповіла Леся Українка, - вживаєте мужицький хліб та все інше, придбане мужицьким трудом?
