Живий Шерлок Холмс
Як згадується в багатьох повістях та оповіданнях Конан-Дойля, сищик Шерлок Холмс жив у Лондоні на Беккер-стріт, 221-б, На цю адресу на ім'я Шерлока Холмса і досі надходить багато листів. Пожилець, що мешкає в будинку, відповідає кореспондентам, що містер Шерлок Холмс подорожує і, коли повернеться, листа буде йому передано.
Зустріч артистів-народолюбців
Саксаганський часто згадував відомого актора П. М. Орленєва, який одмовився від лаврів імператорської сцени і поніс своє мистецтво народним масам по всій Росії. Мандруючи, артисти-народолюбці зустрілися недалеко від Катеринослава (тепер Дніпропетровськ), на станції Ерастівка. Театрального приміщення тут не було, за нього правив пожежний сарай. Орленєв надав йому, по можливості, вигляд театру і грав Раскольникова в Інсценізації улюбленого роману Достоєвського "Злочин і кара". В день вистави Саксаганський приїхав із своїм невеликим колективом на станцію Ерастівка, де мав наступного дня виступати. Він дивився "Злочин і кару". Не поворухнувшись, сидів під час сцени допиту Раскольникова слідчим Порфирієм Петровичем.
В антракті Панас Карпович, не приховуючи свого захоплення, розцілував Орленєва. Вони майже цілу ніч просиділи за дружньою розмовою. Вранці Орленєв поїхав, а ввечері у цьому ж сараї Саксаганський грав Шельменка у комедії "ІПельменко-денщик", і грав так, що глядачі не хотіли виходити з приміщення, яке мало вельми непривабливий вигляд.
Візит гетьманських офіцерів
Якось під час гетьманщини Саксаганський з притаманною йому майстерністю і великим піднесенням грав дурноверхого доїжджачого Харька в комедії "Паливода XVIII століття". Після третьої дії до нього в акторську вдерлася компанія п'яних гетьманських офіцерів, щоб висловити своє захоплення. Вони сказали, що розповідатимуть про виставу самому "ясновельможному панові гетьману".
Саксаганський з почуттям вимовив:
- Дякую, панове офіцерні Передайте ясновельможному, що його образ дав мені натхнення сьогодні і своїм успіхом я зобов'язаний лише йому, єдиному, неповторному.
Останні два слова були виголошені з типовим псевдокласичним пафосом. Офіцери сприйняли серйозно відповідь Харька-Саксаганського і з радістю тиснули йому руки.
Коли вони пішли, Панас Карпович пропитував, дещо змінивши, слова Шельменка з третьої дії:
- Ну й офіцери! Чи бачив хто коли таких дурнів?
"Приємна" людина
- Вам, Антоне Павловичу, подобається НН?
- Так дуже. Приємна людина, - покашлюючи, погоджується Чехов. - Все знає. Читає багато. У мене три книги зачитав. Неуважний він, сьогодні скаже вам, що ви чудова людина, а завтра розповість кому-небудь, що ви у чоловіка вашої полюбовниці шовкові шкарпетки украли, чорні, в синю смужку.
Становище зобов'язує
Одав московський поет запитав Чехова, який щойно одержав Пушкінську премію:
- Що поробляєте, Антоне Павловичу?
- Та ось, учуся говорити генеральським басом.
Жінка і полюбовниця
А. П. Чехов писав О. Суворіну 11 вересня 1888 року:
"Ви радите мені не ганятися за двома зайцями й не думати про заняття медициною. Я не знаю, чому не можна ганятися за двома зайцями.
Я почуваю себе більш бадьорим і задоволеним із себе, коли знаю, що в мене два діла, а не одне. Медицина - моя законна жінка, а література - полюбовниця. Коли набридне одна, ночую в іншої. Це хоч і непорядно, а проте не так нудно, та й до того ж від мого віроломства обидві зовсім нічого не втрачають".
Народна артистка
Разом з Карпенком-Карим Заньковецька побувала у Толстого. Він показав їй свій кабінет, свої позацензурні надруковані за кордоном твори.
Знаючи, що Марії Костянтинівні пропонують перейти на російську сцену, Толстой не радив їй цього робити.
На відміну від Толстого більшість видатних діячів російської культури завжди радила Заньковецькій перейти на російську сцену. Артистку навіть офіційно запрошували вступити до трупи імператорського драматичного Александрінського театру з великою платнею і всілякими привілеями. Однак Марію Костянтинівну це не спокусило, вона продовжувала йти своєю хоч і тернистою, але рідною стежкою. Підтримувала її безмежна любов до своєї батьківщини, до свого знедоленого народу. Минули роки, настала нова епоха, і звільнений від кайданів народ справедливо назвав Марію Заньковецьку першою народною артисткою Радянської України.
Гастролі в Олександрівську
Після вистави "Глитай, або ж Павук" на сцену піднялася під командою боцмана група матросів і солдатів. Боцман звернувся до Заньковецької:
- Уклінно дякуємо вам, всім товаришам акторам за прекрасну виставу.
З Олександрівська вирішили плисти у Херсон. Подали пароплав "Імператриця Марія". Моряки, що прийшли на пристань проводжати акторів, обурились:
- Яка така може бути імператриця на Дніпрі?
І тут же замазали слово "імператриця" чорною фарбою, а білою написали: "Заньковецька".
( Олександрівськ - тепер м. Запоріжжя.)
Заручини зі сценою
У Полтаві трупа почала готувати "Невольника" - п'єсу, написану Кропивницьким за мотивами поеми Т. Г. Шевченка. Заньковецька виконувала роль Ярини з непідробним драматизмом. Кропивницький був вражений. Він зняв із руки перстень і, надіваючи його Марії Костянтинівні на палець, урочисто сказав:
- Заручаю тебе, Марусю, навіки зі сценою
Хустина Олени
В Москві на гастролях театру Кропивницького йшла п'єса "Глитай, або ж Павук". Роль Олени виконувала Заньковецька. На виставі був Л. М. Толстой. Вражений її грою, він послав свого сина Левка за куліси з проханням подарувати йому ту хустину, яку Олена - Заньковецька зриває з голови в сцені божевілля. Дуже радів, коли одержав цей подарунок. Хустина й зараз зберігається в музеї Л. Толстого.
