Збагачення словника

Записна книжка Дмитра Івановича вся заповнена. Він поспішає додому, сідає за стіл і старанно переписує, звіряє з словниками і доповнює свій багатющий український словник та фольклорну збірку.

Одного разу вченого запитали:

- Як ви збирали ці слова?

- По-різному. Є добрі люди, які записували й присилали мені слова, пісні, приказки. А найбільше я сам їх збирав.

- Цікаво, як саме?

- Можу вам розповісти один випадок. Влітку я частенько виїжджав у глухі, віддалені від міста села, і там хоч пригорщею збирай ці скарби народні. Тільки слова ці від людей не так легко взяти: як підмітять, що записую або щось перепитую, зараз же одсахнуться, насторожаться. Тоді з їх уст нічого не витягнеш: що попові можна, то дякові зась!.. Так от, якось був я у селі Нехворощі. Проходячи біля річки, я примітив гурт селянок, що полоскали білизну й завзято сварилися між собою. Як же, думаю, до їх підійти, як послухати, щоб не сполохнути! Тоді я обійшов річку з другого боку, заліз в очерет, підліз до них ближче, витяг з кишені книжечку і майже весь день просидів там, як чорт у болоті. І все ж недарма сидів. Я записав такі слова, такі вирази, яких ні в словниках, ні в художній літературі не знайдете. От як інколи доводиться діяти, коли хочеш збагатити свій словник живий народним лексиконом.

Ефектні заголовки

Зайшла суперечка про заголовки творів. Хтось із присутніх зауважив, що ефектний заголовок вирішує успіх книжки, а Франко не надає цьому значення.

- Ефектні заголовки справді допомагають багатьом письменникам, - відповів він. - Заголовок - єдина річ, яка залишається в пам'яті читачів від їхніх творів.

Розуміння і вміння

М. Грушевський, щоб вколоти Франка, сказав якось у присутності Гнатюка та членів редакції "Літературно-наукового вісника":

- Я просто не розумію, як ви можете писати твори по-польськи.

- Можу тому, що вмію,- відповів коротко Франко.

Арабські ночі

А. Кримський умовляв Франка вивчати арабську мову:

- При вашому великому інтересі до арабських казок і при ваших філологічних здібностях вам піде це не тяжко. У нас немає нікого, хто міг би перекласти з оригіналу "Тисяча й одну ніч".

- Мій дорогий друже! - відповів Франко. - Я не можу дати собі ради з моїми власними ночами, а ви хочете дати мені ще тисячу арабських.

Чи слід писати

- Як на вашу думку, - спитали Франка,- той, хто не може нічого нового додати до творів Гомера, Гете або Шевченка, повинен писати чи ні?

- Мало хто з письменників, справжніх дозрілих письменників,- відповів Франко, - настільки самовпевнений, що хотів би своїми творами перевершити "Іліаду", "Фауста" або "Гайдамаків".

Правопис і кохання

- Хіба ви не мали ніколи нагоди, - спитали ми Уляну Кравченко в похилому віці, - сказати виразно Франкові, що ви його кохаєте?

- Мала, і не одну. Лише він не мав часу мене слухати.

- Чому ж ви йому не написали листа?

- Я боялася, що він почне виправляти в ньому мову та правопис.

Як читати книжки

Перегортаючи різні книжки в публічних бібліотеках, Франко запам'ятовував не тільки те, що йому було потрібне в даний момент його праці; він дивував своїх знайомих посиланням на джерела до того чи іншого наукового питання, яке розроблялось авторами різних досліджень.

- Коли ви маєте час читати книжки? Ви ж так багато самі пишете! - питали його.

- А я не кажу, що маю час. Мені його завжди не вистачає Добре, що деякі книжки мають свій запах: тільки піднесеш їх до носа, одразу чуєш, що це за зілля. Я часто не читаю,

а нюхаю.

Солдатський "георгій"

Своїм солдатським "георгієм" Садовський по праву гордився і часто розповідав історію цього ордена.

- Не абиякий хрест, а солдатський, в бою завойований! - казав він. - Було то під Шипкою. Хоч з "вольноопределяющихся", а солдат (не діло себе хвалити, а скажу) вийшов з мене справжній. У бою з рук здоровенного турка прапор вирвав. Що-то подіялось! З усіх боків кинулись на мене турки кляті. Стрілянина знялась страшенна! Не знаю, не відаю, як і до своїх добрався. А прапор таки доніс. Так я і став георгіївським кавалером.

На оборону слов'ян-братів

Коли вибухнула війна 1877 року проти Туреччини, Микола Садовський пішов добровольцем. Чула його душа не могла залишатись у затишку родинного гнізда і не відгукнутися на заклик братів-слов'ян, яким загрожувала загибель і неволя. Він пішов на бойове поле, де смерть косила свої жертви, і сам тільки чудом якимсь залишився живим серед того пекла.

На Україну він повернувся тяжко знесилений тілом і душею.

На прийомі у князя Михайла Миколайовича

Заньковецька, Кропивницький і Садовський були запрошені через фрейліну її високості до князя Михайла Миколайовича.

- У Петербурзі ви користуєтесь заслуженою славою. Але у нас мало хто розуміє вашу мову. А як же вас, напевне, цінують і люблять у Малоросії, де кожне слово ваше зрозуміле й дохідливе? От, наприклад, у Києві? Уявляю, який ви маєте там успіх.

- У Києві нам заборонено грати, ваша високість,- тихо промовила Марія Костянтинівна.

- Невже? Чому?-здивувався князь.

- Очевидно, тільки тому,- сказав Садовський,- що там публіка нас дуже любить і влаштовує нам овації.

- Ну й що? - не зрозумів князь. - Артистів, справжніх художників, скрізь люблять. І в Петербурзі їм влаштовують овації Хто там, у Києві, губернатор?

- Генерал Дрентельн, ваша високість,- зітхнув Кропивницькии.

- А, знаю, - скривився князь. - Старий дурень!

- Так точно, ваша високість! - згодився Садовський.

Але князь, схаменувшись, що розмовляв не з сановниками, а тільки з артистами провінціальної трупи, поспішив закінчити слизьку розмову.