Про пам'ятник Олександрові III

У червні 1909 року в Петербурзі відбулося відкриття пам'ятника Олександрові III. Пам'ятник зробив видатний скульптор Павло Трубецькой, якого Рєпін високо цінив.

Скульптор ненавидів самодержавство і показав царя тупим і закостенілим. Обличчя сплющене, на голові кругла низенька шапочка, яку носили городові. Кожний бачив перед собою російського імператора, в якому був втілений поліцейський. Глянувши на скульптуру, Рєпін щиросерде вигукнув:

- Вірно, вірно! Товстомордий солдафон! Тут він увесь, тут усе його царювання!.

Анекдотична забудькуватість

Якось до Анатоля Франса прийшов його приятель і прочитав на дверях записку: "Буду об одинадцятій годині. Анатоль". У цей час сходами піднімався сам господар - Анатоль Франс. Письменник саме про щось напружено думав. Зупинився біля дверей, прочитав записку і сказав уголос: "Анатоля ще нема, буде об одинадцятій", і пішов назад.

Любов до театру

Молодий Іван Тобілевич, скінчивши чотирикласну школу в місті Бобринці, заради шматка хліба мусив поступити до губернської канцелярії як урядовець. Але справа українського театру не переставала хвилювати серце молодого чиновника. З Бобринця Іван Тобілевич ішов до Єлисаветграда пішки шістдесят верст, щоб побачити видатного англійського трагіка Олдріджа, який грав того вечора в трагедії Шекспіра "Отелло". Так само не боявся він ні труднощів дороги, ні інших невигод, коли в Єлисаветграді гастролювали столичні російські трупи за участю першорядних артистів.

Та начальникам і співробітникам не подобалась його любов до українського театру, викликала обурення. Кінець кінцем за "підрив державних устоїв" Івана Тобілевича звільняють з посади.

На честь Шевченка

Іван Карпович, як і вся сім'я Тобілевичів, дуже любив Шевченка. Коли з ініціативи Марка Кропивницького було організовано аматорський гурток, однією з перших вистав була п'єса Шевченка "Назар Стодоля", в якій Іван Тобілевич грав Назара, його дружина - Софія Тобілевич - Галю.

У пам'ять великого поета дітям своїм він дав імена героїв п'єси - Назар і Галя, а другу дочку назвав Ориною - іменем героїні з поеми "Невольник". Для псевдоніма Іван Тобілевич теж взяв ім'я одного з головних персонажів "Назара Стодолі" - Карого, роль якого, після Кропивницького, він виконував з великою майстерністю.

Добрий палітурник

Якось на одній з репетицій, коли театр перебував у Ростові, прийшов жандарм і запропонував Іванові Карповичу негайно виїхати з Ростова, додавши, що за участь у революційному русі він позбавляється права жити на Україні, з великими труднощами Карпенко-Карий здобув дозвіл відбувати семирічне заслання в Новочеркаську. Грошей не було, не було й заробітку. Допомогли Івану Карповичу спершу ковалі, а потім палітурники, до яких він упросився на роботу.

Через два місяці науки на воротах подвір'я, де жив Тобілевич, з'явилася вивіска: "Палітурник Іван Тобілевич. Робота виконується чисто й охайно". І робота розпочалась. Один по одному приносили люди книжки у нову палітурню. Іван Тобілевич заробляв від двадцяти до тридцяти карбованців на місяць. Піcля обов'язкової вдень палітурної роботи він цілими ночами віддавався своїй праці письменника.

Щедрий дарунок

Якось до російського біолога Мечникова, що жив тоді у Парижі, прийшов незвичайний відвідувач. Від імені паризьких комерсантів він просив ученого, запропонувавши йому участь у прибутках, дозволити виготовляти кефір за допомогою палички Мечникова. Вчений категорично відмовив. Незважаючи на це, торговці й промисловці і далі набридали вченому. Тоді Мечников викликав до себе швейцара інституту, розпитав його про сім'ю, про ціни на продовольство і, подаючи йому папірець, сказав:

- Тут написано, що всі свої права на виготовлення кефіру за допомогою моєї палички я передаю безкоштовно у повне ваше розпорядження. Якщо ваше починання матиме успіх, будете доставляти мені щоденно дві склянки кефіру.

Радіти нема чого

Мечников кілька разів приїздив у Київ, востаннє був у 1911 році. Його радо зустріла київська громадськість.

Міський голова Ф. С. Бурчак попросив у Мечникова дозволу організувати публічне вшанування його. Вчений нахмурився і сказав:

- Вважаю це зайвим і шкідливим.

Рано ще нам радіти й обмінюватись компліментами. Ми тільки на початку нашого походу проти пошестей, які завдають величезної шкоди людству.

Лікування на відстані

Якось до відомого вченого В. Рентгена надійшов курйозний лист. Один громадянин просив вислати кілька рентгенівських променів, пояснивши, як ними користуватися. Виявилось, що у нього в грудній клітці застрягла револьверна куля, але приїхати до Рентгена автор листа не може за браком часу.

Вчений відповів:

- На жаль, ікс-променів у мене зараз немає. До того пересилати їх - досить складна штука. Зробимо простіше: пришліть мені вашу грудну клітку.

Стосунки з богом

Видатного американського винахідника Едісона близькі його знайомі вважали людиною релігійною. Коли про це сказали Едісону, той посміхнувся:

- Справді, замолоду я часто ходив у церкву. Бачите, вона була на півдорозі між майстернею, де я провадив досліди, і житлом. Взимку я заходив до церкви, щоб погрітися, а в спеку - щоб побути в прохолоді.

Якось на запитання, чи ставити громовідвід на повий будинок храму, Едісон відповів:

- Обов'язково. Провидіння бував іноді дуже неуважне.

А коли його запитали, що для нього означає бог, то почули відповідь:

- Абсолютно нічого. Я не можу зрозуміти таку річ, що не має ваги, матеріальної форми й маси.

Лікування голодом

Відомий артист Александрінського театру в Петербурзі Костянтин Олександрович Варламов був дуже гладкий. Він не міг бігати, навіть ходити по сцені, тому всю увагу приділяв мові. Мистецтво слова цілком замінило рухи, мізансцени, переходи.

Варламов пробував лікуватися за кордоном. У санаторію Ламана лікували голодом. Усіх хворих примушували робити довгі прогулянки. Це дуже сподобалось Костянтину Олександровичу. Минув місяць. Ламан здивувався: Варламов не тільки не схуд, а ще й поправився. Це був перший випадок у практиці санаторію. Почали стежити за артистом. Виявилося, що він, замість прогулянок, ішов у ресторан, де подавали російські блюда, їв там борщі, поросятину та інші смачні речі.

Коли хвороба надовго прикувала Варламова до ліжка, він просив, щоб репетиції робили в кімнаті поруч, - не міг жити без атмосфери театру, так само як не міг їсти моркву, що її радили йому лікарі, бо дуже любив пиріжки та жирне м'ясо.