Перше знайомство

Одному з розпорядників студентського концерту, молодому студентові, доручили запросити відомого артиста Мамонта Дальського для участі в концерті. Той дав згоду. Студент другого дня одяг сюртук, найняв величезну карету й під'їхав до готелю, де жив відомий трагік.

Але той сидів напівроздягнений, похмурий, захриплим голосом сказав:

- Не поїду.

Студент засмутився. Дальський заспокоїв:

- Та ви не журіться, юначе, замість себе приятеля пошлю. Чудовий співак. Бас. Та де ж він? Федько!

Увійшов худий, довготелесий хлопець.

- Федько! Одягайся швидше! На студентський концерт поїдеш. Заспіваєш там що-небудь

Співець відмовлявся, та Дальський гримнув на нього. Федько мовчки вийшов, сів у карету, їхав теж мовчки. Тільки на концерті студент запитав співака:

- А ви хто будете?

- Федір Шаляпін. А з ким я маю честь?

- Василь Качалов.

Праця ногами

Одного разу Джек Лондон вчасно не написав оповідання, яке він пообіцяв нью-йоркському літературному журналу. Після кількох марних спроб умовити письменника якнайшвидше закінчити оповідання редактор журналу надіслав йому таку записку:

"Шановний Джек Лондон, якщо протягом найближчих двадцяти чотирьох годин ми не одержимо Вашого оповідання, я сам приїду до Вас і дам доброго стусана ногою, причому майте на увазі, що я завжди виконую свої обіцянки".

Одержавши записку, Джек Лондон негайно відповів:

"Шановний редакторе, коли б я, так як Ви, працював ногами, я б теж виконував свої обіцянки".

Несправедливість

Одного разу Василь Стефаник підходить у кав'ярні до Хоткевича, який сидить за столиком і завзято пише сторінку за сторінкою.

- Я не розумію, як ви можете так багато і так легко писати? Хоткевич на це відповідає:

- Бачите, така вже несправедливість на цьому світі. Вам досить написати кілька сторінок, щоб сказали, що ви маєте талант, а мені треба - цілу книжку.

Добрий смак

- Гнате Мартиновичу! - звертається до Хоткевича один з його приятелів. - Я насправді забув, який день ви найкраще любите святкувати - іменини чи день народження?

- Іменини та народження своїх приятелів.

Робітнича пісня

У 1904 році Леонтович влаштувався викладачем співу у залізничній школі на станції Гришино (Донбас). Якось увечері прийшов до нього машиніст з депо Григорій Іванович та й каже:

- Я вас хочу спитати, чи ви знаєте пісню "Марсельєзу"?

- Чув про неї, але мотиву не знаю.

- Шкода А я хотів було вас попросити, чи не розучили б ви із своїм хором?

- Коли б знав на голос, то міг би.

- Хочете, я вас навчу? Вона дуже проста, - і Григорій Іванович почав співати несподівано м'яким, високим басом.

- Та у вас голос який хороший! - здивувався Леонтович. - Ану ще раз проспівайте. - І, взявши аркуш нотного паперу, вій почав записувати мелодію.

Коли в Гришині застрайкували робітники-залізничники, на пероні відбувся мітинг. Промовець оголосив:

"В Росії почалася революція!"

Тоді наперед вийшов високий худорлявий чоловік у формі вчителя, став обличчям до натовпу й підніс руку. Над пероном залунали переможні звуки "Марсельєзи".

Як народжується винахід

Ейнштейна одного разу запитали, як, на його думку, з'являються винаходи, що перетворюють світ.

- Дуже просто, -відповів він. - Всі знають, що зробити це неможливо. Серед них трапляється один дивак, котрий цього не знає. Він і робить винахід.

Теорія відносності

Дружину Ейнштейна запитали, чи розуміє вона теорію відносності Ейнштейна. Трохи подумавши, вона відповіла:

- Ні, я не розумію її. Але для мене важливіше те, що я розумію самого Ейнштейна.

Не вивчав арифметики

Якось у Берліні, увійшовши в трамвай, Ейнштейн за звичкою заглибився у книжку. Далі, не дивлячись на кондуктора, витяг з кишені заздалегідь відраховані на квиток гроші.

- Тут не вистачає,- мовив кондуктор.

- Не може бути,- відповів учений, не підводячи од книжки очей.

- А я вам кажу - не вистачає. Ейнштейн ще раз хитнув головою,

що, мовляв, такого не може бути.

Кондуктор обурився:

- Тоді рахуйте, ось - п'ятнадцять пфенігів. Отже, не вистачає ще п'ять.

Ейнштейн помацав рукою в кишені і справді знайшов потрібну монету. Йому стало незручно за себе, але кондуктор, посміхаючись, сказав:

- Нічого, дідусю, просто треба повчитись арифметики.

Інтерв'ю з ученим

Якось кореспонденти запитали Ейнштейна:

- Що являє собою заков відносності? Мабуть, ви його вигадали? Ану розкажіть! Це повинно бути дуже цікаво

Учений пояснив:

- Коли ви держите гарну дівчину на своїх колінах цілу годину, - сказав Ейнштейн, - то вам здається, що це тільки одна хвилина. Коли ж ви посидите на гарячій печі одну хвилину, то вам це буде видаватися цілою годиною. Це і є відносність.

- Дивіться, як усе просто! - дивувалися кореспонденти. - А казали люди, що це дуже складна річ.

Час і вічність

Американська журналістка місіс Томпсон брала інтерв'ю в Ейнштейна.

- Яка, на вашу думку, різниця між часом і вічністю? - запитала вона.

- Дитино,- добродушно відповів Ейнштейн,- якби в мене був час, щоб пояснити вам цю різницю, то минула б вічність, перш ніж ви б її зрозуміли.