Радіопремудрість

Радянський учений і винахідник в галузі радіо М. О. Бонч-Бруєвич перед першою світовою війною вчився у військовій електротехнічній школі. Одного разу, коли слухачі школи були на маневрах, до них під'їхав один з наближених Миколи II, комендант Царськосельського палацу Воєйков, і, розглядаючи радіостанцію, запитав:

- Що це таке?

Радіозв'язок у військах тільки-но впроваджувався, і придворний генерал, далекий від армії, якщо і чув про нього, то лише краєчком вуха. Йому відповіли, що перед ним польова корпусна радіостанція, потужність якої два кіловати.

- Кіло, вата... - намагаючись збагнути, що це таке, повторив Воєйков.

- Так точно, кіло вати! - підтвердив Бонч-Бруєвич.

Воєйков багатозначно помовчав, кивнув на мачту і, бажаючи показати, що йому дещо відомо, сказав:

- А це що? Анатема?

Антену він сплутав з "Анатемою" - п'єсою відомого письменника Леоніда Андрєєва, але сміятися над неуцтвом придворного не можна було. Слухачі не знали, як відповідати, та Бонч-Бруєвич, побачивши, що Воєйков нічого взагалі не розуміє, підтвердив:

- Саме вона, анатема!

- Е... скажіть,- продовжував Воєйков,- а цей радій... він що, наверху?

- Так точно, в маленькій коробочці! - жваво відрапортував Бонч-Бруєвич, і царедворець був задоволений, що знову вгадав і не осоромився перед армійцями.

Надійні ліки

Остап Вишня фельдшерував. Він уже був письменником, друзі звертались до нього за різними порадами в тому числі медичними. І він лікував їх своїми надійними засобами.

Поміж його друзів був талановитий поет-сатирик і публіцист Василь Еллан.

Так от, коли Василь Михайлович занедужав, а був він людиною дуже хворобливою, то просив Остапа Вишню:

- Ви хоч веселого некролога про мене напишіть.

- Краще я вам веселу історію зараз розповім, - відказував письменник. І його жарт примушував хворобу ще раз одступити.

Страшніше суду

В одному з колгоспів Вінницької області відбувалися звітно-виборчі збори. Головував у тому колгоспі не дуже роботящий, не дуже тямущий але дуже питущий чоловік, і його головування, розуміється, завдало багато шкоди артільному господарству. Після звітної доповіді на збігах розгорнулися такі дебати, розгорілася така критика, що інший крізь землю провалився б, а наш герой мовчки "варив раків" за столом президії і тільки сердито сопів. Та тут подав голос один. бригадир:

- Думаю, товариші колгоспники, що цього буде замало. Я вношу ще таку пропозицію. Давайте пошлемо протокола наших звітно-виборних зборів Остапові Вишні й попросимо його, щоб написав про нашого голову фейлетон. А він його вже так розмалює, що й свої не впізнають!

Аж тут наш герой не витримав.

Він зблід, устав з-за столу й жалібно пробурмотів:

- Змилуйтеся, люди добрі, за що ж така кара?

Гострий язик

Остап Вишня був членом театральної ради "Верезоля", акуратно приходив на засідання, дбав завжди про високій художній рівень вистав. Не пропускав жодних так званих "накладок", які зрідка проскакували в тій чи иншій виставі. Один з таких накладчиків якось висловився:

- Якби-то Остап вилаяв, ще б нічого, а він тебе сміхом лусне не гірш, ніж каменюкою.

Актор і автор статей про театр Йона Шевченко, що вважався "штатним промовцем", не любив виступати на засіданнях ради з довгими промовами, коли тут сидів Остап Вишня. Якось скаржився:

- Требі зважувати кожне слово, коли тебе слухає Остап. Добре йому, він гострий на язик. Та не у всіх так виходить. Я, приміром, не знаю, як собі нагострити.

Ці слова дійшли до Павла Михайловича. На наступне засідання ради він прийшов заздалегідь і, побачивши Шевченка, звернувся до нього:

- Хочу вам допомогти нагострити язика. Нате ось! - і подав йому невеличкий брусок.

Що таке любов

Остап Вишня виступав на одному з літературно-молодіжних вечорів. Молодь жваво брала участь в обговоренні. Дівчина, років шістнадцяти, запитала:

- Павле Михайловичу, що таке любов?

Павло Михайлович подумав і сказав:

- Забув. - А через хвильку додав: - Але пам'ятаю, що це щось дуже приємне.

Найважче в музичній науці

Коли відомого піаніста Артура Рубінштейна запитали, що було для нього найважчим, коли він учився грі на роялі, той відповів:

- Платити гроші за уроки.

Чарлі Чаплін і заздрісники

У свій час, як відомо, американська преса дуже нападала на великого майстра комедії Чарлі Чапліна. Але Чарлі залишався спокійним, і це дивувало репортерів.

Коли один з них спитав, як йому це вдається, Чарлі відповів:

- Коли мене вкусить жало наклепу, я завжди думаю, що оси ніколи не кидаються на погані плоди.

Чарлі співає

На вечорі в день свого народження Чарлі Чаплін розважав гостей, імітуючи знайомих чоловіків, жінок і дітей. Нарешті проспівав арію з італійської опери, причому виконав її чудово.

- Я не знав, що ви вмієте так добре співати,- зауважив хтось із слухачів.

- Я зовсім не вмію співати! - заперечив Чаплін. - Я тільки імітував Карузо.

Така невдача

В Америці часто влаштовували конкурси на кращого імітатора Чарлі Чапліна. Якось на такий конкурс у Голлівуді з'явився таємно й сам Чаплін, бажаючи перевірити, яке він справить враження. Як же він був здивований, коли конкурсна комісія дала йому тільки третю премію за імітацію Чарлі Чапліна.

Щастя письменника

Видатний німецький поет Еріх Вайнерт любив розповідати про випадок, свідком якого він був десь 1932 року.

Якось на Унтер-ден-Лінден він побачив юнака в робітничому одязі, що, не звертаючи уваги на люті погляди елегантних панів і дам, гучно висвистував мелодію революційної пісні "Червоні лави". Цю пісню написав Еріх Вайнерт, і вона стала дуже популярною.

Вайнерт пильно поглянув на юнака. Той перестав свистіти й рішуче наблизився до поета.

- Виходить, і тобі не до вподоби ця пісня?

- Чому ж? Навпаки, дуже подобається! - запевнив Вайнерт.

- Твоє щастя! - мовив юнак і, насвистуючи, пішов далі.