"Замовте ходулі"
Після літературного диспуту якийсь панок-віршомаз почав доводити, що лише та поезія вічна, яка "витає над нами і не забруднює своєї одежі в болоті життя".
Леся зміряла новоспеченого захисника "мистецтва для мистецтва" з ніг до голови й тихо сказала:
- А ви, пане, замовте ходулі та й витайте собі на здоров'ячко над "болотом". Може, і не замочите своє вбраннячко.
Наука не йде в ліс
Це було, коли Мартович i Стефаник училися в Коломийській гімназії.
- Що мені з своєю хазяйкою робити? - поскаржився якось Лесеві Василь Стефаник, - Щовечора мучить мене молитвами, хоч квартиру міняй
- А ти думаєш, Василю, що моя не така? - засміявся безжурно Мартович. - Але я собі з нею хутко порадив! як хочеш, можу й тебе навчити.
- Та невже? - не повірив Стефаник.
- Тут секрет дуже простий. Оце ввечері моя господиня стає навколішки і починає свій "отченаш" бубоніти, а я собі за нею - уривок з "Пана Тадеуша". Вона - "Вірую", а я - німецькі або латинські слова, що задали додому.
- Ха-ха, а най тебе качка копне! - щиро зареготав Стефаник. - А я дивом дивуюся, звідки ти так завжди всі слова і правила на зубок знаєш
З того часу Стефаник став так ревно і щиро промовляти всі вечірні молитви, що набожна хазяйка своїм очам не вірила. Хіба ж могла вона знати, що Лесева наука не пішла в ліс?..
Як піп у Леся шапку замінив
Адвокат, у якого Мартович працював помічником, справляв іменини. Запросив він на вечірку і свого веселого помічника.
Довго їли, ще довше пили Розходилися пізненько. Останнім прощався з хазяями Мартович, почав шукати шапку. Але за нею і слід пропав.
- Що трапилося? - занепокоївся господар.
- В чесній компанії шапка пропала,- знизав плечима Лесь.
- Ой, яка неприємність!.. Я завтра з'ясую. А поки що беріть хоч цю, бо надворі таки добрячий мороз.
Якось через тиждень Лесь випадково зустрівся на вулиці з попом.
Зиркнув він на попа і прицмокнув з дива: на поповій голові була його, Лесева, "кримка".
- Добридень, панотче,-гукнув Мартович. - А як гріє вас моя шапка?
- О, ви завжди жартуєте, пане доктор А зрештою, почекайте. Я вдома ще в попаді запитаю, бо вона у мене все знає.
Вранці до Леся прийшов попівський наймит і приніс листа й "кримку". Отець писав: "Дуже перепрошую, пане доктор. Ваша правда. Жінка каже, що шапка справді не моя. Не інакше, як сатана поплутав".
"Забобон" і контракти
Мартович до кінця свого життя не міг позбутись сумнівів, чи має його "Забобоні" літературну вартість. Після критичних зауважень приятелів він ладен був починати все заново. А раз трохи роздратовано, трохи іронічно вигукнув!
- Ви ввертайтесь з усіма претензіями до Стефаника. Це він у всьому винен: він проголосив мене генієм, а для геніїв "закони не писані". Пишу, як умію. Кому не до вподоби, хай читав мої контракти - там нема ніяких помилок, там усе як слід
Жіноче питання
Авторка сентиментальних романів, дуже наївна К. Г., звернулася до Мартовича:
- Кажуть, що ви запеклий соціаліст. А я цьому не вірю. Скажіть мені, як соціалісти вирішують жіноче питання?
- Для нас, соціалістів, жінки - це не питання, а клас. Тільки досі ми не дійшли згоди щодо того, який це клас: гноблених чи гнобителів.
Не міг би перерахувати
Коли треба було скласти список усіх новел Стефаника і тих, які ще не ввійшли у друковані збірки, Стефаник безпорадно розвів руками:
- А чи повірите, що я не міг би їх усіх перерахувати. Я чув про одного селянина, який прийшов до нотаря і не міг сказати, скільки в нього дітей. Мав він їх восьмеро чи дев'ятеро. Але сказав, що мусить іти додому спитати в своєї жінки, бо всі йому плутаються.
Розподіл праці
Мартович до Стефаника:
- Ти пам'ятаєш, Василю, як ми колись хотіли написати разом одну річ? Напишемо тепер. Ти маєш таке ім'я
- Добре, Лесю, поділимо працю. Ти пиши, а я підпишу
Сусід Стефаника
Стефаник розповідав:
- Маю я сусіда, здоровенного дідугана. Як тільки він нап'ється і прийде до хати, починає лупцювати свою жінку Раз мені жаль стало жінки, йду до сусіда і кажу: "Куме Семене, як вам не сором? Ви ж такі кремезні, що мур розбити можете, а ваша жінка - маленька, тільки пучка духу в ній. Колись по-п'яному ви можете нехотячи її забити на місці". А мій Семен тільки розвів руками: "Куме Василю! Що робити? Яке маю - таке б'ю!"
Треба думати
Славетний англійський фізик Резерфорд зайшов якось увечері в одну із своїх аудиторій і побачив співробітника, що сидів над приладами.
- Що ви робите так пізно? - питає Резерфорд.
- Працюю,- почув відповідь.
- А що ви робите вдень?
- Звичайно, працюю, - відповів той, чекаючи, що вчений його похвалить.
Але Резерфорд розсердився й запитав:
- Слухайте, скажіть мені, а коли ж ви думаєте?
РІЗНІ ЗВИЧКИ
Про Леоніда Собінова розповідали, що в день своїх виступів він після дванадцятої години дня нічого не їв, щоб краще і легше звучав голос. А от італійський співак Енріко Карузо за півгодини до оперних вистав з його участю з'їдав порося, твердячи, що інакше не зможе співати.
