Треба вивчати крій

Одна початкуюча поетеса дала М. Рильському проглянути її рукопис. Через кілька днів прийшла за відповіддю. Він питає:

- Скажіть, будь ласка, а яка ваша професія?

- Та я поки що швачка в ательє.

- Це добре. - Трохи помовчавши, запитує ще: - Виходить, кроїти вмієте?

- НІ. Мені дають готове, а я вже шию.

Максим Тадейович поволі, щоб не образити дівчину, обережно висловився:

- Це, здається, незручно, треба б вивчити і крій. Отак у вас і з віршами. Пошито вже по-готовому, а викроєно поганенько. Отже, й тут, у поезії, доведеться вам ще повчитися, а тоді вже шити добре скроєні речі.

П'єса про молоді кадри

У Київському театрі імені Франка взимку 1932 року був такий випадок. Закінчилася вистава п'єси І. Микитенка "Кадри" ("Світіть нам, зорі!"). Довго не вщухали аплодисменти, зрештою публіка почала розходитись. І раптом нагорі, на гальорці, знову зааплодували, залунали голоси: "Браво, браво!!" Це здалося дивним: кого це вітають, коли акторів на сцені немає?

Виявилось, що на виставі був автор п'єси, який цього дня приїхав з Харкова. Сидів на гальорці тихенько. А після закінчення вистави його пізнав якийсь харків'янин. Дітися було нікуди. Іван Кіндратович признався, що навмисне пішов нагору, до студентів, щоб почути, як приймають п'єсу із студентського життя.

Біографія

Арагон на запитання критиків, які цікавились його життям, любив відповідати жартом:

- Народився 1897 року і ще живий.

Доля винахідника

Паризькі газети у вересні 1935 року повідомили, що має відбутися продаж з аукціону лабораторії Шарля Делякомюна. Він був першим винахідником звукового кіно і ще в 1919 році одержав патент. До кого він не звертався з капіталістів за підтримкою, його всі висміювали. Серйозно поставився до справи тільки один американський представник кінематографічного світу. Він докладно ознайомився з винаходом, повернувся до Америки і вважав за краще "обійтися" без Делякомюна. 1924 року в Парижі демонструвались перші американські звукові фільми. Кіноділки добре збагатилися на цій новині, а нікому не відомий винахідник жив у злиднях.

Виступ на кордоні

Профспілки канадських гірників і металургів запросили Робсона дати для їх членів концерт. Як відомо, американці їздять у Канаду взагалі без паспортів і віз, але Робсона не пустили.

- Добре, - сказали гірники і металурги, - коли співакові не дають можливості виступити перед своїми слухачами, тоді слухачі самі прийдуть до нього.

І от вихідного дня тридцять тисяч канадських робітників із своїми сім'ями, а також чимало американських робітників із сусідніх штатів приїздять до кордону на цей незвичайний концерт. Не переступаючи кордону, Робсон співає для тисяч канадських і американських трудівників.

Незвичайний концерт

У травні 1957 року в одному з найбільших залів Лондона мав виступати Поль Робсон.

У залі на завісі висів портрет Поля Робсона. Коли публіка зібралась, адміністрація повідомила, що співак не одержав візи на виїзд, але концерт все одно відбудеться. На певний час відкупили провід атлантичного телеграфу; він працюватиме в обидва кінці. Глядачі почують Робсона який співатиме для них, не виходячи з свого будинку. Співак почує оплески, адресовані йому з Лондона.

Концерт відбувся і пройшов з великим успіхом. За звичкою, Робсон співав і потім розмовляв із слухачами. З Лондона за океан линули такі оплески, яких, можливо, Поль Робсон до цього не чув.

Можна не боятися

Одного разу Ернеста Хемінгуея, відомого американського письменника, який щойно повернувся з Африки, запитали:

- Чи правда, що коли ходити з ліхтарем, то левів можна не боятися?

- Це залежить від швидкості ходи,- відказав письменник.

Вторгнення до Парижа

У серпні 1944 року військовий кореспондент Е. Хемінгуей вихопився на джипі перед американською четвертою дивізією і першим опинився в Рамбульє, всього за кілька десятків кілометрів від столиці Франції. 25 серпня він разом з танковою колоною в'їхав у село Вок під Версалем, а звідти на чолі загону з двохсот партизанів прийшов кружними дорогами до Парижа, ще зайнятого гітлерівцями. "Спеціальний загін" Хемінгуея, як було названо потім цю групу в штабі союзників, провів самостійний бій з гітлерівцями в районі Тріумфальної арки в той час, коли головні сили французького генерала Леклерка, визволителя Парижа, перебували ще тільки на південному березі Сени Пізніше навіть виникли суперечки:

чи представляти письменника до нагороди за героїчний вчинок, чи віддати під військовий суд за порушення правил женевської конвенції про статут військових кореспондентів. Цілих вісім днів штаб американської армії провадив розслідування, яке все ж таки закінчилося нагородженням Хемінгуея бронзовою почесною зіркою.

Читаючи про себе некрологи

У 1954 році під час полювання в Африці протягом двадцяти чотирьох годин письменника спіткали підряд дві авіаційні катастрофи, з яких він вийшов неушкодженим хіба що чудом.

Саме тоді по всьому світу поширилися чутки про раптову смерть Хемінгуея. Найулюбленішою розвагою письменника під час одужання стало читання багатьох некрологів, опублікованих у пресі, і спогадів про зустріч із ним.

Джерело натхнення

Коли Хемінгуей довідався, що йому за повість "Старий і море" присуджено Нобелівську премію, він, сміючись, розповідав своїм друзям: "Довгі роки я працював над романом "Через річку в затінку дерев", який одностайно відхилила критика. Тоді я вирішив до кінця своїх днів не писати більше жодного рядка. Та через кілька років, коли в кишені не залишилося жодного цента, я швидко написав невеличку повість "Старий і море". Відтоді я питаю себе:

"Чи не є нестача грошей найкращим джерелом натхнення для письменника?"