Іди до нас, батьку!

Під час війни з турками в 1806-1807 роках Котляревський брав участь у боях під Бендерами та Ізмаїлом. Коли Котляревському довелося переправлятися через Дунай, везли його човном козаки-запорожці, може, ті, що оселилися за Дунаєм після зруйнування Запорозької Січі. Козаки розмовляли з Котляревським і, почувши його прізвище, запитали:

- Чи не той це Котляревський, що написав "Енеїду"?

Котляревський посміхнувся і сказав:

- Той самий.

Запорожці дуже зраділи.

- Так це ти, батьку наш рідний? Іди, батьку, до нас, ми тебе зробимо кошовим.

Шлях "Енеїди" до читачів

Написавши "Енеїду", Котляревський не думав її видавати. Він тільки давав читати й переписувати "Енеїду" своїм знайомим. Твір швидко розійшовся у багатьох переписаних примірниках. Один з них потрапив до конотопського шляхтича Максима Парпури. Той почув, що автор кудись надовго виїхав, і надрукував "Енеїду" в Петербурзі у 1798 році власним коштом. Котляревський дуже образився на нього, став називати "Мацапурою". А той у 1808 році без дозволу автора знову видав "Енеїду".

Тоді вже й Котляревський випустив у 1809 році нове, виправлене видання.

Отже, Парпура зробив велику справу - познайомив громадськість з видатним твором, уславив ім'я Котляревського, нарешті, змусив його видати поему в авторському оригіналі.

Забув про обід

Бетховен так пристрасно віддавався своїм композиціям, що часто забував про їжу. Коли його кликали обідати, він доводив, що вже пообідав.

Для свиней не граю

Коли Бетховен здобув загальне визнання як видатний композитор, його закликали на свої домашні концерти деякі вельможні аристократи-меценати. Але Бетховен ніколи нікому не вклонявся, - ставився однаково до всіх. Якось він грав свою сонату в розкішному салоні і раптом помітив, що один з австрійських міністрів стиха розмовляє із своєю сусідкою. Бетховен припинив гру, вигукнув: "Для таких свиней я не граю" - і побіг з кімнати. Його довго умовляли повернутися, та він категорично відмовився йти, за його словами, "у хлів".

Дотримав слова

Бетховен у Дрездені слухав досить невдалу оперу композитора Паера "Елеонора". Коли після вистави Паер запитав, якої думки Бетховен про оперу, той відповів:

- Ваша опера мені настільки сподобалась, що я, мабуть, напишу до неї музику.

І Бетховен дотримав слова: він написав на той же сюжет оперу "Фіделіо".

Князів багато

Бетховен був глибоко переконаний у тому, що розум, працездатність, геній вище знатності й багатства. Прикрашені золотом палати вельмож не могли сховати від нього неуцтва й дурного гонору їх господарів. Навіть кращим з вельмож він не прощав нічого.

Якось він мав досить гостру розмову з князем Ліхновським. Потім писав йому: "Князь! Тим, чим ви є, ви зобов'язані випадковості народження. Тим, чим я є, я зобов'язаний самому собі. Князів існує і буде існувати тисячі. А Бетховен - лише один".

"Доведеться ще довго писати"

Залюбки допомагаючи талановитій молоді, Бетховен був різким і безжально прямим з нездарами. Коли до нього унадився якийсь самозакоханий хлюст, композитор, уважно проглянувши його твори, похмуро усміхнувся і сказав:

- Так, юначе, вам доведеться ще довго писати, поки ви зрозумієте, що писати вам не слід.

Особлива дошка

Якось відомий фізик і математик Ампер ішов вулицею та вираховував щось у голові. Раптом він побачив перед собою чорну дошку, таку ж, як в аудиторії. Зрадівши, він підбіг до неї, дістав шматочок крейди, яку завжди мав при собі, і почав писати формули. Дошка, однак, зрушила з місця. Ампер, не усвідомлюючи того, що робить, пішов за нею. Дошка набирала швидкість. Ампер побіг. Отямився він тільки тоді, коли почув нестримний сміх перехожих. Ампер помітив, що дошка, на якій він писав формули,- це задня стінка чорної карети.

Найбільше відкриття

Англійський хімік Гемфрі Деві уславив себе багатьма відкриттями в галузі фізики й хімії. Одного разу

друзі попросили його розповісти про свої відкриття.

- Я зробив кілька досить важливих для науки відкриттів. Та найбільше з них - те, що я відкрив Фарадея.

Квітка в палаті суду

Після обрання Квітки на голову Харківської палати кримінального суду з'явилася епіграма на нього:

Не надивлюся я, создатель,

Какой у нас мудреный век:

Актер, поэт и заседатель -

Один и тот же человек.

Переказували, що епіграму написав Квітчин приятель - Каразін.