Як працює хімік
Куховарку видатного шведського хіміка Йєнса Берцеліуса одного разу запитали, чим, власне, займається її господар.
- Не можу сказати достеменно,- відповіла та. - Спочатку бере велику пляшку з якоюсь рідиною і наливає з неї в маленьку, струшує, ллє в ще меншу, знову струшує, перемішує та виливає в зовсім маленьку.
- А потім?
- А потім виливає все геть.
Революційна сила оперного твору
Опера відомого французького композитора Обера "Німа з Портічі" ("Фенелла") була свого часу не тільки видатним музичним явищем, але й набула великої громадської сили.
Історія простої дівчини, скривдженої сином короля, викликала бурю ненависті до пануючої верхівки. Коли "Фенеллу" було поставлено в Брюсселі 25 серпня 1830 року, вона збудила хвилю народного гніву. Одразу ж після вистави глядачі, до яких пристало багато жителів міста, розгромили друкарню міністерської газети "Національ", будинок придворного журналіста Лібрі-Баньяно, приміщення суду, будинки міністра юстиції та начальника поліції. Це був початок революційного повстання, що закінчилося перемогою над урядовими збройними силами й відокремленням Бельгії від Голландії.
В зеніті слави
Вже уславлений композитор Обер сказав якось Ріхардові Вагнеру:
- Минуло майже тридцять років, перш ніж я переконався, що зовсім не маю музичного хисту.
Здивований Вагнер запитав:
- І після цього ви кинули писати музику?
- Ні, - відповів Обер, посміхаючись, - адже тоді я був уже знаменитим.
Панська ласка
Молодий Устим Кармалюк покохав свою землячку Марію Щербу. Рідні погодились на їхній шлюб. Молодятам довелося йти за дозволом до поміщиці. Впали їй до ніг:
- Благословіть нас, найясніша пані!
- Геть з очей моїх! - почули у відповідь.
Тоді молоді побралися без панського дозволу. Знайшовся піп, що не любив пихату польську поміщицю, і на зло їй обвінчав заручених.
Розгнівана поміщиця жорстоко помстилася Устимові - віддала його в солдати.
Кармалюк в облозі
Багато клопоту завдавав Кармалюк царському урядові. В солдатах пробув тільки місяць і втік. Кілька разів його ловили, кидали в тюрму, познайомився він і з каторгою, але завжди тікав у рідні місця.
Налякані польські пани виганяли селян на облогу лісів, де міг бути Кармалюк в побратимами. Та селяни, озброєні косами й списами, йшли неохоче, знали, що Устим - оборонець бідних. Про це ходили чутки й оповідання. Ось одне з них.
"Мене Кармалюк від загибелі врятував. Була в мене пара волів і корова. А тут біда: здох віл. І саме в сівбу. Що робити? Позичити нема в кого. От, думаю, доведеться йти жебрачити. Аж увечері приходить до мене Кармалюк. Вклоняється, а далі каже:
- Бачив я, що ти коровою ореш. На тобі сорок карбованців, купи воли. От який він, люди добрі, чоловік".
Тому-то, якби селяни й побачили де Кармалюка, вони не затримали б його.
Не пригадує
М. С. Щепкін на одному з організованих ним вечорів читав уривки з повісті, яка починалася словами:
"Чи бували ви в Калузі? Чи знаєте ви там Ликеру Олексіївну?" В першому ряду партера сидів генерал-губернатор А. Г. Щербатов. Коли Михайло Семенович, ніби звертаючись до нього, вимовив цю фразу, генерал-губернатор відповів артистові:
- В Калузі я бував, але Ликеру Олексіївну щось не пригадую.
Страшно
Після особливо вдалого виступу О. І. Южина в одній з драм Гюго драматург і критик Боборикін, прихильник французького театру, зауважив йому:
- Чудово! Але чому ви боїтеся більшої свободи в декламації, більшої співучості в мові, більшої експресії в жестах?
- Ви маєте рацію, - відповів Южин.
- Я боюся.
- Чого? Цензури?
- Ні, мені страшно перед старим.
- Перед яким?
- А ось перед тим, що у нас у фойє:
- І коли не спить i за всіма нами стежить. Коли б він не замахнувся на мене своєю палицею, якщо я нестримно віддамся французькій співучості та жестам,- і при цих словах Южин вказав на портрет М. С. Щепкіна, що висів у фойє Малого театру.
Краще писати вірші
У листопаді 1825 року Адам Міцкевич проїздом з Одеси до Москви зупинився в Харкові. Тут він зустрівся з відомим українським поетом П. П. Гулаком-Артемовським, знавцем польської мови й літератури. Гостя зацікавило, як Артемовський, що вчився в Київській духовній академії, не став попом.
Гулак розповів:
- У нас кажуть: "У церкві піп вважає себе братом усім людям, а поза церквою стає катом". А я не хотів бути ні братом, ні катом. І не хотів, щоб на мене народ скаржився:
"Родись, хрестись, женись, помирай і за все попу гроші давай". Краще писатиму свої вірші й читатиму лекції з польської літератури.
Вимогливий маестро
Це сталося в Берліні. Відомий композитор Джакомо Мейербер керував репетицією своєї опери "Пророк".
В одному місці музикант мав тихо вдарити в барабан. Він так і зробив.
Але композитор зупинив оркестр і попросив ще більшого піано. Музикант ударив так тихо, як тільки міг. Та й цього разу Мейєрбер не був задоволений. Почали знову. Тоді музикант сказав на вухо сусідові: "Зараз я зовсім не вдарю, подивимося, що скаже". Після цього задоволений Мейєрбер похвалив музиканта: "Браво, тепер майже зовсім добре. Але спробуйте ще трошечки тихше".
Россіні і Галеві
Якось під вікнами будинку в Парижі, де оселився композитор Россіні, залунали фальшиві звуки старої шарманки. Мелодія повторювалась кілька разів. Здивований Россіні пізнав у ній страшенно спотворену тему з увертюри до своєї опери "Вільгельм Телль". Обурений композитор відчинив вікно й хотів було наказати шарманщикові негайно забиратися геть. Та враз передумав і весело гукнув вуличному музиканту, щоб той піднявся нагору.
- Скажи, друже, ти знаєш музику Галеві? - запитав він шарманщика, коли той зайшов до нього.
- Ще б пак! Хто ж не знає "Дочки кардинала"?
- І ти знаєш, де він мешкає?
- Звичайно. Хто в Парижі цього не знає?
- Чудово! Ось маєш франк. Піди і зіграй йому що-небудь з його творів точнісінько так, як ти грав мою музику. Одну й ту ж мелодію принаймні разів шість. Згода?
Шарманщик посміхнувся й закивав головою:
- Не можу. Адже це мосьє Галеві послав мене до вас. Але він добріший, ніж ви, бо просив зіграти вашу увертюру тільки тричі.
