Як уникнути курйозів
Замолоду Олександрові Дюма закидали, що він страшенно забудькуватий. Іноді в сороковому розділі його роману з'являлася дійова особа, яка загинула в четвертому.
Щоб уникнути подібних курйозів, письменник у зрілому віці робив з картону невеличкі манекени своїх персонажів. До манекена приклеював ярлик, на якому вказувалося ім'я, вік, колір волосся. Якщо один з героїв твору вмирав, письменник викидав відповідний манекен.
Вчорашній глядач
У театрі під час вистави п'єси Суме Дюма побачив глядача, який спав у кріслі.
- Погляньте,- сказав Дюма авторові, що сидів поруч, - ось який ефект справляють ваші п'єси.
Другого дня йшла комедія Дюма.
До автора підійшов Суме, поплескав його по плечі, показуючи на чоловіка, що куняв.
- Бачите, шановний Дюма, під час вистави вашої комедії можна теж непогано виспатись.
- Ось цей? - сказав Дюма. - Та це ж учорашній глядач, який ще не просипався.
Хто розумніший?
Коли М. І. Глінка створив свою оперу "Іван Сусанін", цар Микола І наказав дати їй назву "Життя за царя". Пушкін, прослухавши оперу, сказав, що композитор матиме лютих ворогів свого твору, яких не цікавить справжнє народне мистецтво. Так воно й було. Вельможі й аристократи на чолі з царем аплодували не музиці, а лібреттистові Розену, який зробив Сусаніна надто "вірпопідданим". Створена Глінкою музика з її глибоко народною ідеєю синовньої любові до вітчизни була зовсім чужа цареві та його сановникам. Уже на першій виставі вони презирливо знизували плечима й цідили крізь зуби по-французьки: "Це - кучерська музика!" Почувши про такі відгуки, Глінка сказав: "Це добре і навіть вірно, бо кучери, по-моєму, розумніші за своїх панів".
Злиденний предмет
Ганс-Хрістіан Андерсен був відомий тим, що ніколи не дбав про свій одяг.
Його старий потертий плащ добре знав увесь Копенгаген. Одного разу якийсь чоловік зачепив Андерсена на вулиці й в'їдливо запитав:
- Оцей злиденний предмет на вашій голові називається капелюхом?
Андерсен спокійно відповів:
- А оцей злиденний предмет під вашим капелюхом називається головою?
Табличка для відвідувачів
Відомий французький художник і карикатурист Дом'є, якого завжди відвідувало багато гостей, повісив у себе на дверях табличку з написом: "Той, хто приходить до мене, робить мені велику честь. Той, що не приходить, приносить мені велику насолоду".
Наполовину дешевше
Якось Дом'є отримав листа від одного книгопродавця: "Я знаю про вас кілька скандальних історій. Обіцяю нікому не розповідати про них, якщо ви пришлете мені сто луїдорів".
Художник відповів йому: "Можу вислати вам будь-коли серію ще більш скандальних історій, які збагатять вашу колекцію, і візьму за це тільки 50 луїдорів".
Артист-юнак
Коли в Ніжинському ліцеї було створено драматичний гурток, Гоголь став його першим учасником. Він шукав п'єси для постановки, малював Декорації, шив костюми, навіть писав з товаришами п'єси. Прекрасно виконував роль Простакової в комедії Фонвізіна "Недоросток". Жодній актрисі не вдавалося у той час грати цю роль так, як грав її шістнадцятирічний Гоголь.
Випадок у бібліотеці
Якось Гоголь приїхав до Києва і пішов прогулятися містом. Випадково звернув увагу на чучело кабана, виставлене, як це не дивно, у вікні бібліотеки. Саме в цей час припустив сильний дощ, і письменник вирішив зайти в приміщення, подивитись на книги й водночас перечекати зливу.
Власник бібліотеки, побачивши непоказну постать, грубо запитав:
- Що вам потрібно?
- Я зайшов перечекати дощ,- відповів Гоголь.
- Перечекати дощ? - розсердився господар. - Ви, мабуть, думаєте. Що потрапили в шинок Забирайтеся звідси!
Хоч Гоголь і був збентежений такою несподіваною зустріччю, але не розгубився й відповів:
- Тепер я розумію, чого у вашій вітрині виставлено чучело цієї тварини.
І пішов з бібліотеки.
В гостях у Щепкіна
У 1832 році Гоголь уперше приїхав до Москви. Почув, що славетний артист Щепкін теж українець. Пішов до нього. У Щепкіна саме сиділи гості. Двері розчинили, щоб зручно було носити страви. Раптом усі побачили незнайомого. Він неквапливо роздягся, став на порозі, оглянув усіх і проказав:
Ходить гарбуз по городу,
Питається свого роду:
Ой чи живі, чи здорові
Всі родичі гарбузові.
У маленькому трактирі
У липні 1838 року Гоголь по дорозі в Альбано зупинився в якомусь поганенькому трактирі, де відвідувачі грали на більярді. Потім розповідав:
"У той час я писав перший том "Мертвих душ" і не розлучався із зошитом. Не знаю чому, саме в цю хвилину, коли я зайшов у трактир, мені захотілося писати. Я наказав дати стіл присів у кутку, дістав портфель і під клацання шарів, у неймовірному галасі, в диму, в задушливій атмосфері забувся у дивному сні й написав; цілий розділ, не встаючи з місця. Вважаю ці рядки свої одними з найнатхненніших. Я рідко писав з таким піднесенням".
