Відповідь на лист Рєпніної
З народних переказів
Коли Тарас Григорович був на засланні, княжна Рєпніна прислала йому листа. В листі вона просила:
"Тарасе Григоровичу, напишіть, як ви живете?" Він прочитав, узяв олівець, фарби й швидко під цими словами Рєпніної на її ж листі намалював себе в шинелі, згорбленого, замученого, а поруч солдата з нагаєм у руці, що шмаглював його по спині, й підписав: "Отак, як бачите". Більше - ні слова, так і послав їй.
Шевченко над Дніпром
З народних переказів
Сидів якось Шевченко над самісіньким Дніпром та й думав глибоку-глибоку думку, як ось, гуляючи, йдуть пан з панею таки тут, понад Дніпром. Підійшов пан ото до Шевченка, подивився на нього поверх окулярів та й каже:
- А що б я думав одинокий? Живи та хліб їж, ніякісіньких тобі клопотів, не те, що в мене. За тим багатством і вгору ніколи глянути. Подивись, у тебе вже голова посивіла та й лиса стала. Ось я скільки маю кріпаків, за всіх думаю, а голова чорна та кучерява. Я не натужусь думать про когось.
Шевченко йому на це одрізав:
- Отож правду говорять, що дурні голови не лисіють, не сивіють. А що вам, пане, ніколи і вгору глянути, то це правда - свиня теж угору не дивиться.
"Дунет ветер"
Згадує Наталія Ускова*
Коли яка-небудь дама, кепкуючи а вайлуватості й незграбності Шевченка, заявляла, що в нього важко закохатися, Тарас Григорович у відповідь наспівував з посмішкою російську пісню "Ходит ветер у ворот", особливо наголошуючи на останньому куплеті:
Дунул ветер - и Андрей
Полюбился снова ей,
Дунет ветер еще раз -
И полюбится Тарас.
* Наталія Ускова - дочка коменданта Новопетрівського форту Іраклія Ускова. У цьому форті Шевченко відбував солдатчину.
В гостях у генерала
Один київський генерал запросив Шевченка до себе в гості. Прийшло вже багато гостей, а Шевченка нема та й нема. Стурбований цим, генерал послав слугу на розшуки поета. Ви явилося, що він давно вже прийшов, але спочатку завітав на кухню і в розмовах з двірнею забув про вітальню генерала
Краще на Дніпро
Приятель Шевченка О. Чужбинський згадував, що Тарас Григорович неохоче відвідував представників вищого світу, бо ж треба було обов'язково одягати фрак.
- А не хочеться мені натягать отого фрака, щоб він зслиз, - говорив поет. - Ходім краще на Дніпро, сядем де-небудь на кручі та заспіваємо.
Арії з опер Верді
Одного разу Костомаров мав необережність не прийняти Шевченка, передавши, що він дуже зайнятий. Тоді Шевченко зайшов до ресторану і попросив грати йому безперестанку арії з опер Верді (Костомаров жив за стіною ресторану). Костомаров не витримав, прибіг до ресторану і став благати Шевченка припинити музику.
Та Шевченко не здавався й вигукував:
- Ні, ні, шкварте з "Трубадура", "Ріголетто", "Травіати", я це дуже люблю!
Шевченків дуб
Відомий музикознавець Дмитро Ревуцький (брат композитора Левка Ревуцького) згадував:
"Коли мені довелося в 1902 році бути в селі Качанівці в розкішній садибі В. В. Тарновського, яку нині воля народу перетворила в колгоспний санаторій, старий садівник Тарновського Андрій Микитович Кот привів мене до столітнього дуба на значній відстані від панського палацу і сказав: "Отут під дубом мій батько та інші кріпаки ще старого Григорія Степановича Тарновського сходилися ночами слухати, як Тарас Григорович Шевченко співав їм пісні. Він співає було, а люди плачуть.
Тому цей дуб і зветься Шевченковим" Сюди, під захист старого велетня лісів, тікає вечорами від панської компанії поет-революціонер. Це для них, своїх друзів та улюбленців, приїздить він, власне, в Качанівку.
Тут читає їм свої вогнем сповнені вірші, закликаючи їх до боротьби з гнобителями, тут співає він їм свої улюблені пісні".
Шевченко співає
Він не міг жити, щоб не співати. Він співає, ховаючись від дячка Богорського, співає в панському передпокої, порушуючи наказ свого пана, співає, коли його заарештовують, коли ведуть його до фортеці, співає і в самій фортеці
Повернувшись із заслання, він знову зворушує співом своїх друзів.
У родині С. Т. Аксакова, щоб віддячити господарям за їх теплий прийом, Шевченко проспівав кілька російських пісень. І коли він закінчив волзьку бурлацьку пісню, всі були в захопленні, а в Костянтина Сергійовича з'явилися сльози на очах. Художник Л. М. Жемчужников, який чув Шевченка напередодні його смерті, писав: "І тоді, коли співав покалічений страждалець, то в кожній нотці відчувалась душа співця-художника, справжнього народного співця".
"Кобзар" - агітатор
У листопаді 1911 року увагу громадськості привернула надрукована в одному з московських журналів стаття про українців, політичних засланців. Редакція обрала якийсь куток Сибіру, де виявила, що там перебуває 168 ув'язнених українців, з них 159 чоловіків і 9 жінок. На запитання редакції, що саме спонукало ув'язнених піти на шлях політичних виступів проти царського уряду, більшість відповіла: "Кобзар" Шевченка.
"Мене не вистачить на два життя"
Видатний художник Павло Андрійович Федотов трохи запізно вирішив присвятити себе живопису. Він, штабс-капітан лейб-гвардії Фінляндського полку, подав у відставку. Перед тим показав свої роботи Брюллову, питав у нього поради. "Великий Карл" похвалив його малюнки, але сказав, що не впевнений в успіху Федотова, бо пізно він узявся за цю справу і йому важко буде опанувати техніку живопису. Все ж порадив спробувати надолужити прогаяне. Тверда воля та наполеглива праця можуть усе зробити.
Художник почав уперто працювати - вранці, увечері та вночі. Жив дуже бідно. Мав змогу одружитися з молодою багатою дівчиною, яка одверто симпатизувала йому, але не одружився. Друзям пояснював:
- Мене не вистачить на два життя, на двоє завдань, на дві любові - до життя й до мистецтва. Ні, щоб досягти мети, я маю залишитись самотнім бурлакою аж до кінця днів моїх.
