Новий інспектор

1859 року молодого здібного педагога К. Д. Ушинського було призначено інспектором класів у Смольному інституті. Тут навчалися дочки поважних чиновників і дворян, з давніх часів існували свої писані й неписані закони виховання.

Ушинський як інспектор мав підбирати здібних викладачів, перевіряти діяльність учбової частини. Відвідавши урок німецької мови, він запропонував одній з учениць прочитати сторінку тексту з підручника. Вчитель заявив, що цього матеріалу ще не вивчали. Учениця читала дуже погано, не розуміла жодного слова, навіть з тих, що повинна була знати з минулих уроків. Учитель пояснив:

- Тут не люблять німецької мови.

- А ви читайте їм частіше твори Шіллера, Гете.

- Все одно не зрозуміють.

Ушинський виявив, що сам викладач не знає цих класиків. Ученицям новий інспектор порадив частіше запитувати про незрозумілі слова. Був дуже здивований, коли почув, що ставити запитання в інституті заборонено. Добився того, що цю заборону зняли. Призначив здібних викладачів. Приємно здивовані учениці вирішили по-своєму віддячити прогресивному інспекторові: вилили в кожну кишеню його пальта по пляшечці духів. Ушинський на другий день сердито зауважив:

- Таких дурощів більше не робіть. Ви змусили мене шукати інше пальто.

Щоденно обідаючий

У 80-х роках минулого століття російські белетристи запровадили традиційні "щомісячні обіди письменників". На одному з таких обідів присутні вирішили послати вітальну телеграму Салтикову-Щедріну, який тоді тяжко хворів. Скласти текст телеграми доручили якомусь Головачову. Він погано володів стилем і написав так: "Щомісячно обідаючі вітають тебе" і т. д. Сатирик відповів: "Вдячний тобі і всім щомісячно обідаючим. Щоденно обідаючий Салтиков".

Розмовляти ніколи

Останні роки життя М. Є. Салтиков-Щедрін тяжко хворів, та літературної роботи не кидав і завжди сидів за столом, навіть тоді, коли писати було несила. До нього приходило багато відвідувачів. З усіма розмовляв. Тільки останній місяць життя письменник лежав у постелі і нікого не приймав. А коли чув, що хтось прийшов, просив:

- Перекажіть, що я дуже зайнятий - помираю.

Початок дружби

Відомий у другій половині XIX століття перекладач і поет П. І. Вейнберг іноді писав маленькі оповідання, які читав на прилюдних концертах.

Йому дуже подобались картини з українського життя художника К. Трутовського, і він хотів з ним познайомитись.

Одного разу Вейнберг їхав з Москви до Курська. У вагон ввійшла якась родина. Незабаром батько почав читати книгу оповідань Вейнберга. Тоді автор попросив книгу й сам прочитав уголос одне оповідання. Йому зауважив батько:

- От якби ви послухали самого Вейнберга, знали б, як треба читати.

- Слухав. Нічого особливого в ньому не знайшов.

- Що ви? Чудовий оповідач!

Надвечір вони помітили, що недалеко від залізниці, в селі, горить хата. Вейнберг зауважив:

- Сумна картина. Але ефектна От якби сюди Трутовського, він чудово намалював би.

- Не думаю, щоб цей маляр схопив колорит такої картини.

- Як вам не соромної Ви, мабуть, зовсім не знаєте цього художника.

- Знаю добре. Маю право лаяти. Я і є Трутовський.

- Коли так, будьмо знайомі. Вейнберг.

З цього й почалася їхня багаторічна дружба.

У світі подорожей і пригод

Жюль Верн успішно писав п'єси й оповідання і водночас старанно вивчав природознавчі науки, техніку, історію географічних відкриттів, повітроплавання, знайомився з ученими, мандрівниками. Нарешті склав план серії романів "Надзвичайні подорожі". Перший роман з цієї серії "П'ять тижнів на повітряній кулі" він закінчив улітку 1862 року. П'ятнадцять видавців, до яких звертався письменник, ніби змовившись, повертали рукопис з однаковою відповіддю: "Я не можу ризикувати".

А от шістнадцятий, П'єр-Жюль Етцель, який був до того ж і відомим літератором, не тільки схвалив рукопис, але й поспішив закріпити ділові зв'язки з талановитим письменником своєрідною умовою на двадцять років уперед: автор брав на себе зобов'язання щорічно давати видавцеві за певну винагороду два "наукових романи" або один двотомний, загальним обсягом у 20-25 друкованих аркушів. Через двадцять років умову було поновлено на той же термія. За ці роки Жюль Берн написав шістдесят три романи. А всі твори видатного письменника складають сто п'ятнадцять томів.

Подорожі Жюля Верна

Дехто твердить, що Жюль Верн усе життя провів за письмовим столом. Це не так. Він побував у Норвегії, Ірландії, Шотландії, США. Письменник любив виходити в море на яхті з двома матросами, а згодом придбав маленький пароплав, на якому плавав у Середземному морі.

Заради гостей

Генрік Ібсен, відомий своєю мовчазністю, одмовився від одного запрошення на банкет, пояснивши це так:

"Я б тільки був присутній і не вимовив би жодного слова, а з ввічливості інші гості теж мовчали б цілий вечір. Якщо я не прийду, розгнівані гості матимуть тему для приємної розмови".

Переконався

Л. М. Толстой не терпів газетярів, які юрбою ходили за ним назирці. Один з кореспондентів якось попросив у письменника інтерв'ю. Толстой спитав:

- Навіщо це вам?

- А як же. Лев Миколайовичі Навіть останній дурень у Росії - і той цікавиться вами!

- О, в цьому я переконався зараз на власні очі! - спокійно відказав Толстой.

Навіщо лікар?

Коли Л. М. Толстого запитали, чому він не дозволяв викликати лікаря, письменник відповів:

- Хочу померти своєю смертю.

Дід приніс оповідання

До редакції журналу "Русская мисль" прийшов дід у кожусі й приніс рукопис. Це було оповідання селянина Семенова. Секретар попросив зайти через два тижні. Коли дід знову прийшов, його довго не приймали: редактор розмовляв з письменниками й забув про старого. Нарешті він вийшов до приймальні.

- Це ви Семенов? Ми прочитали ваше оповідання

Редактор придивився й остовпів: перед ним стояв Лев Толстой! Великий письменник дуже хотів, щоб оповідання нікому не відомого селянина було надруковане.