Увічнений п'яниця

В 1830-х роках у петербурзькому Александрінському театрі грав малопомітний актор Прохоров. Виконував Другорядні ролі. Відомий був як безпросипний п'яниця. І все ж Прохоров увійшов в історію російського театру.

На репетиціях "Ревізора" в театрі завжди бував М. В. Гоголь. Прохоров мав грати маленьку роль помічника пристава в першій дії. Коли наближався його вихід, режисер запитував; "А де Прохоров?" І завжди чув відповідь: "Прохоров п'яний". Гоголю так сподобався цей епізод, що він викреслив роль помічника пристава і замість неї написав слова, які й нині звучать зі сцени: "А Прохоров п'яний?" І відповідь городового: "П'яний".

Генерали-ліліпути

Лінкольн не любив своїх генералів, які, за незначним винятком, воюючи за Північ, в душі співчували Півдню - рабовласникам. Тому й успіхи північних частин, що перебували під командуванням цих генералів, були невеликі. Та Лінкольн мусив терпіти поганих офіцерів, бо їх ніким було замінити.

Коли в цирку Барнума виступали ліліпути "Генерал Том" і "Адмірал Натт", президент прийшов подивитися на них. Після вистави Лінкольн сказав Барнумові:

- Не розумію, чому публіка дивується, коли бачить цих маленьких генералів? Адже в мене, Барнум, слово честі, генерали ще менші.

Що дорожче?

Одержавши повідомлення, що кілька генералів і обоз потрапили в полон до південних частин, Лінкольн вигукнув:

- Яка втрата! Адже кожен мул коштує двісті доларів!

Помилка можлива

Генерал Мак Клеллан був прихильником "вичікувальної" тактики, сам ніколи не вступав у бої з південними частинами. Якось він одержав від Лінкольна записку: "Мій дорогий Мак Клеллан! Якщо Вам зараз не потрібна Ваша армія, я хотів би позичити її на деякий час. З пошаною Лінкольн".

Мак Клеллан відповів: "Пане президент, Ви вважаєте мене за дурня?"

Лінкольн написав на цьому листі: "Звичайно, ні Але я можу помилятися".

Прозаїчне заняття

Якийсь англійський дипломат, прийшовши в Білий дім, застав Лінкольна за цілком прозаїчним заняттям: президент чистив черевики. "Як, пане президент! - вигукнув він. - Ви самі собі чистите взуття?" - "Звичайно, - відповів Лінкольн. - А ви кому чистите?"

Комплімент ученого

Чарлз Дарвін був запрошений на обід до свого друга, його сусідкою за столом була молода вродлива дама.

- Містер Дарвін,- грайливо запитала вона,- ви твердите, що людина походить від мавпи? Чи можу я віднести це висловлювання й на свою адресу?

- Безумовно, - відповів Дарвін, - але ви походите не від звичайної мавпи, а від чарівної.

Порада математика поетові

В одній в поем Альфреда Теніссона було таке висловлювання: "Щохвилини на землі людина вмирає і щохвилини на землі людина народжується".

Невдовзі Теніссон одержав листа від одного математика:

"Шановний пане, твердження, яке я прочитав у Вашій поемі, а саме:

"Щохвилини на землі людина вмирає і щохвилини на землі людина народжується",- не витримує жодної критики. Коли б це було так, то, як Ви й самі повинні визнати, людство перебувало б у стані рівноваги щодо своєї кількості. Але ж доведено, що кількість людей на земній кулі постійно зростає. Тому раджу Вам у наступному виданні свого твору змінити Ваш вислів на такий: "Щохвилини на землі людина вмирає і щохвилини на землі народжується один та одна шоста людини". Це я подаю скорочено, бо повна цифра становить 1,6749 людини".

Любов до українських пісень

За юнацьких років Шопена у Варшаві та й загалом у Польщі великої популярності набули українські пісні. Сам Шопен писав, що Антоній Радзівілл, що жив на Познанщині, створив варіації на теми українських думок і просив Шопена оркеструвати їх. Є відомості, що Шопен любив танцювати українського козачка. Не раз слухав і мандрівних бандуристів, особливо припали йому до душі їх сумні пісні про долю селян-трудівників.

Серце молодого Шопена

У 1837 році російський посол у Франції граф Поццо ді Ворго від імені свого уряду запропонував Шопенові посаду першого придворного піаніста. Вважалося, що Шопен формально не був причетний до "бунту". Композитор відповів; "Хоча я і не брав участі в революції 1831 року, та серцем я був з тими, хто її робив".

Розум і серце

Як відомо, батько Шопена був француз, мати полька. Дитинство майбутнього композитора минуло у Польщі, але більшу частину життя він прожив у Франції. Друзі й знайомі його одного разу сперечалися, якої ж національності Шопен. Нарешті запитали про це Шопена. Він одповів:

- Розумом я - француз, серцем - поляк.

Перед смертю він заповідав поховати його серце у Варшаві. Волю небіжчика було виконано.