Спадщина художника

Відомий французький художник Ервест Мейсоньє, помираючи, заповів, щоб його будинок став національним музеєм. Після смерті Мейсоньє, за бажанням його вдови і пасинка, що ворогували між собою, будинок зруйнували. Судові органи не заперечували, бо художник в офіційному заповіті не згадав про нього, хоч будинок являв собою високу мистецьку цінність.

Художню спадщину Мейсоньє його жінка продала з аукціону за два мільйони двісті тисяч франків, тому вона й досі залишається недоступна масовому глядачеві.

Вінок артиста

Видатний актор Московського Малого театру Іван Васильович Самарін святкував у 1877 році свій шістдесятирічний ювілей. Від Товариства драматичних письменників йому піднесли невеликий металевий позолочений вінок. Цей вінок зворушений Самарій поклав на голову своєї улюбленої учениці Г. М. Федотової, а та через багато років передала його К. С. Станіславському, якого вважала своїм найкращим учнем.

Школа у Спаському

У 1863 році Тургенєв заснував у рідному селі Спаському-Лутовинові школу. Він на свої кошти утримував учителів, купував підручники й учбове приладдя. Неодмінно приходив на іспити, сам екзаменував. Після його смерті про школу нікому було турбуватися, її швидко закрили.

Страшне сусідство

У 1852 році Тургенєва посадили до розправи першої Адміралтейської частини Петербурга на Офіцерській вулиці (тепер вулиця Декабристів) за те, що надрукував некролог пам'яті М. В. Гоголя. В обвинуваченні вказувалось: "Писати про такого письменника, надто вихваляти його - це злочин".

Тургенєв створив тут своє прекрасне оповідання "Муму". Час перебування в розправі письменник пам'ятав усе життя і писав, що жив тут у "страшному сусідстві кімнати з екзекуційною, де шмагали кріпаків, що завинили перед панами і були надіслані сюди для покарання".

Знайомство

Швейцарський письменник Готфрід Келлер при всій своїй добродушності міг бути дуже різким, коли йому надокучали базіканням і нещирими розмовами. Один досить посередній романіст хотів, щоб його познайомили з відомим уже тоді Келлером. Він попросив одного з друзів Келлера влаштувати це знайомство. Така слушна нагода випала, коли вони зустріли Келлера на прогулянці в Цюріху.

"Колега" Келлера вклонився і почав з бундючною офіційністю:

- Мені надзвичайно приємно

Але Келлер різко перепинив його:

- А мені - навпаки!

Розділові знаки

Німецький письменник Фонтане, працюючи редактором в одному з берлінських видавництв, одержав від молодого поета кілька поганеньких віршів, що супроводжувались таким листом:

"Оскільки розділові знаки для мене не мають значення, впишіть їх, будь ласка, самі".

Фонтане негайно повернув вірші авторові, зауваживши: "Наступного разу надішліть мені, будь ласка, тільки розділові знаки, а вірші я сам впишу!"

Життя без забобонів

Павло Іванович Якушкін, письменник-демократ і етнограф, щоб краще ознайомитися з простими людьми, замолоду став коробейником, або, як тоді казали, офенею, продавцем різних дрібних речей, потрібних у селянському побуті. Продає, приміром, якійсь сільській дівчині яскраво-кольорову стрічку, а сам просить її заспівати тутешніх пісень. Дівчина співав, а він записує. Швидко уславився як збирач народної творчості, народник-публіцист. Носив усе життя простий мужицький одяг і високі, змазані дьогтем чоботи, не мав ніколи ні міської квартири, ні майна.

Якушкін пішки пройшов добру половину Росії, записуючи пісні, прислів'я, цікаві висловлювання, звичаї. Він твердо вірив у силу народу, в благодійну силу революції. Ця гаряча віра в народ, чудові оповідання про бачене викликали до нього повагу й любов з боку передових людей того часу. Коли зупинявся в місті у когось із знайомих, спав тільки на кухні, просто долі. Па запитання, нащо він так робить, відповідав:

- Я людина вільна, давно позбувся панських звичок та умовностей. Живу без забобонів.

Допомога в біді

Сучасники розповідають, що до М. О. Некрасова зверталося багато різних людей з проханням позичити гроші. Він майже нікому з бідних не відмовляв і не нагадував, щоб повернули борг.

Якось прийшов до нього співробітник "Современника" і попросив позичити сто карбованців. Некрасов відповів:

- На це не можу погодитись Ви кажете, жінка захворіла, дитина потребує уваги, дров на зиму нема і ще багато чого треба. Хіба ж тих ста карбованців вистачить? Нате ось двісті. Це буде саме раз.

Чужа жінка вподобалась

П. Г. фон Дервіз, капіталіст, що нажився на будівництві залізниць, виїхав у 70-х роках з Росії і вивіз з собою кілька мільйонів. Він закохався в жінку графа Келера, вирішив з нею одружитись. Запропонував її чоловікові велику суму, щоб той дав згоду на розлучення з графинею. Чоловік одмовився від грошей, з радістю погодився й сказав:

- Знайшовся, нарешті, дурень, що вподобав мою жінку. Я сам згодний був комусь заплатити скільки треба, щоб одозволив мене од неї.

Цей випадок так сподобався великому поетові Некрасову, що той написав вірш "Начал жить с чужой женой"

Перед каторгою

Коли Достоєвського мали везти на каторгу, йому дозволили побачитись з рідними, його відвідали брат Михайло Михайлович і родич Олександр Мілюков. Останній згадував:

В очах старшого брата стояли сльози, а Федір Михайлович був спокійний і казав йому:

- Годі, брате, ти знаєш мене, не в труну ж я іду, не в могилу ховаєш, - і в каторзі не звірі, а люди, може, ще й кращі за мене А вийду з каторги - почну писати. За ці місяці я багато пережив, у собі самому пережив, а попереду ще побачу й переживу, - буде про що писати"