Природознавець
Вчителька на осінь учням
Стала натякати:
– А коли в садку найкраще
Яблука зривати?
І хлопчисько, що все знає,
Відповів з-за парти:
– Як прив'язана собака
І немає варти!
Змикитив
Похвалилась на перерві
Пишнотіла Таня:
- Я учора погуляла
З татком в ресторані!
І вареники там їла,
І ковбаску різну,
А від крабів і беконів
Ледь живіт не тріснув!
Тут худий Василь змикитив
І таке їй бевкнув:
– Що, не вистачило грошей
Щоби шлунок репнув?
Жінки наші нарікають – це вже звичним стало:
Що ми вдома по хазяйству помагаєм мало.
Любі наші! Ми б охоче вам допомагали,
Якби нас за це хвалили газети й журнали.
Та не тільки щоб журнали, не самі газети, -
Щоб славили художники, скульптори, поети.
От якби намалював хтось велику картину –
Сидить дядько серед кухні, чистить картоплину.
Або якийсь скульптор виліпив фігурку –
Стоїть дядько над плитою, общипує курку.
Якби так нас прославляли, я б прибіг з роботи
І пірнув би з головою в домашні турботи.
Домашній твір.
Вітько - бідак страждає так,
Аж здригає ногами!
Він - за столом, він пише твір:
"Я помагаю мамі".
Старанно олівець гризе
Та супить брови грізно,
Але нічого - хоч умри! -
До голови не лізе...
Та ось тихесенько зайшла
В його кімнату мама:
- Вітюнь, будь ласка,
в магазин сходи за сірниками.
- Ідея!- Вигукнув синок, -
Ну от мені морока!-
Сама іди! Я твір пишу -
Роблю важкі уроки.
І мама вийшла...А Вітько
Швиденько пише в зошит.
"Я в магазин завжди ходжу,
Коли мене попросять..."
Хвилин за десять мама знов
З'являється у дверях.
- Вітюнь, картопельки начисть,
А я зварю вечерю.
- Сама начисть!-
Кричить Вітько.
І так, що ледь не лопне.
- Я твір пишу! Я - зайнятий!
Сама вари картоплю!
Виходить мама, а синок
писати знов сідає.
"Я мамі сам варю обід,
Вечерю і сніданок..."
Радіє син.
Не твір, а люкс!
Оцінка буде гарна!
І геть не думає про те,
Що він радіє марно.
А.Костецький
Підросла у мами доня,
Гарна, жвава — хоч куди!
Мати рада.
— Де ти, дівко? Принеси мені води.
Тільки й чути: — Дівко, дівко!
Те зроби, туди піди… —
Раптом грюк — свати до хати.
Кілька слів про се, про те.
— Є для доньки пара, — кажуть. —
Може, заміж віддасте? —
Мати доню обнімає,
Ніжно дивиться в лице.
— Та воно ж дитя, — говорить. —
Рано думати про це. —
А дочка скривилась гірко
І сказала: — От життя!
Як робить, то: дівко, дівко,
А як заміж, то — дитя…
Павло Глазовий
«Сюрприз»
На жіночий день Микола
В березневий ранок
Зготував своїй дружині
Сюрприз на сніданок:
- Іди, мила, юшку їсти.
Смачна (щоб я жив) –
Ніхто й пальцем не торкався,
Усе сам варив.
А на друге, моя люба,
Ось цей холодець.
Надя рада, який Коля
В неї молодець.
За сім років отак вперше
Її вшанував:
Крім наїдків зробив дещо,
Ще й з цілющих трав.
Загорілись в любки очі
Та враз настрій впав:
Неприємним чимсь запахло
Від святкових страв.
І все ж спробувала Надя
Харчі і напій,
Повезли мерщій в лікарню
Її на швидкій!
Любу доню по секрету просвіщає мати:
— Ти вагітна, отже, книги перестань читати.
Узяла “Трьох мушкетерів”, всюди з ними ходиш.
Ти дограєшся, дурненька, що трійнят народиш.
Донька крутить головою, весело сміється.
Мати вперлась на своєму, мати не здається.
Шепче доні, нахилившись до самого вуха:
— Так знай же ти, голубонько, що твоя свекруха
Перед тим, як народити зятьочка Федота,
Десять днів не випускала із рук “Ідіота”.
У тролейбусі стоїть згорблена бабуся.
Тихо шепче: — Упаду. Як смикне — уб’юся.
А мужчини он сидять. Як же їм не стидно?
Справжніх, істинних мужчин серед них не видно. —
А якийсь патлатий тип їй відповідає:
— Ні, мужчини, бабо, є, та містов немає.
Бабусин вихідний
Сьогодні – неділя, бабуся ще спить,
Не буду я рано бабусю будить.
Насмажу картоплі сама на сніданок,
Сама підмету я і сіни, і ґанок,
Пиріг із повидлом спечу я сама...
А то ж вихідних у бабусі нема!
...Картопля парує, букет на столі,
А де це бабуся? Немає її.
– Бабусенько, де це ви? Я вас чекаю!
– Лушпиння з картоплі на кухні збираю!
Змиваю повидло зі стелі, зі стін,
Змітаю розсипаний цукор і кмин;
Ще зараз з воріт повишкрябую тісто
І сяду з тобою, онучечко, їсти.
Н. Дергач
=Нам, мужчинам, дорікають: їздячи трамваєм,
Ми, мовляв, жінкам ніколи місць не уступаєм,
Бо, мовляв, ще є мужчини некультурні й грубі.
В цьому треба розібратись, громадяни любі
Якось їхав я трамваєм, а уздовж проходу
Натопталось душ п’ятнадцять женського народу.
Треба місцем поступитись. А кому охота?
Ти стоятимеш, а сяде тютя жовторота
Я до публіки й звернувся: «Женщини і дами!
Хто найстарша і найтовща буде тут між вами?»
Всі мовчать, як без’язикі, мов заклало вуха.
Я й кивнув одній бабусі: «Йди сідай, старуха!»
А вона попалась, видно, із єхідних штучок.
«Та сиди вже там, – говорить, – теж мені онучок».
Я до іншої звертаюсь благородно й чітко:
«Ви, по-моєму, найтовща. Йдіть сідайте,тітко».
А вона стоїть, як скеля, наче й не до неї.
Не оцінює культури й чемності моєї.
Я до третьої заходжу з іншого вже краю.
«Вам, мамашо, скільки років стукнуло?» -питаю.
А вона скривилась гірко і сказала строго:
«То тебе об стінку лобом стукнули малого!»
Як почув таку я фразу, сів на місце зразу.
Більше женщинам я місця не давав ні разу.
І мене тепер не стягне найсильніший трактор.
Ми, мужчини, теж умієм показать характер.