– Не витримаю, кумонько! Покинув мене мій чоловік-небіжчик. І такий у мене жаль, що піду за ним у могилу…
– Кумцю, майте Бога в серці… Дайте небіжчикові хоч там спокій.
– Не витримаю, кумонько! Покинув мене мій чоловік-небіжчик. І такий у мене жаль, що піду за ним у могилу…
– Кумцю, майте Бога в серці… Дайте небіжчикові хоч там спокій.
– Куме, ти чому дозволяєш своїй дружині палити?
– Але ж має вона колись і помовчати, куме!
– Куме, а ваша жінка вміє готувати їжу?
– Взагалі-то – ні.
– А ким вона працює?
– Кухарем у їдальні.
Кум мордується над кросвордом. – Куме, як називається пташка з семи літер, котрої уже не існує на світі?
– Це, куме, моя канарка, яку вчора кіт з’їв.
– Куме, моя жінка веде щоденник, де занотовує усі справи і вчинки, геть усе до найдрібніших подробиць! Уявляєте?!
– Ну і що! Чимало жінок ведуть щоденники. У цьому нема нічого незвичного.
– Та так, куме, але моя веде його за тиждень наперед!
– Ой, кумо, познайомилась учора з одним диваком!
– Ну? – А як на себе глянула – нормальний хлопець!
Приходить кум Петро в гості до кума Івана. Той виходить його зустрічати, а на лацкані – орден Леніна.
– Оце то, куме! Не чув, щоб тебе нагородили!
– Але, куме! Я відкопав у городі скриньку, в ній чотири ордени, за законом – четверта частина скарбу моя!
Два куми в Африці полюють на носорога.
– Куме, та стріляйте вже!
– Згода, куме! Але ви повинні мені пообіцяти, що ви не будете з мене кепкувати, якщо я схиблю!
– Кумо, а як ви відучили свого чоловіка пізно приходити додому?
– Якось, кумо, він прийшов дуже пізно, а я запитала: «Це ти, Миколо?»
– Ну і чому це на нього вплинуло?
– Тому, що мого чоловіка звати Степан.
– Кумо, мій чоловік вчора одягнув мене з ніг до голови!
– Невже?!
– Авжеж! Купив мені колготи і шпильку для волосся…