– Куме, у твоєї жінки не ротик, а просто чудо: такий маленький.
– Чудо, куме, не те, що маленький, а те, що в ньому такий великий язик.
– Куме, у твоєї жінки не ротик, а просто чудо: такий маленький.
– Чудо, куме, не те, що маленький, а те, що в ньому такий великий язик.
– Кумо! Ти так гарно одягаєшся! Скільки одержує твій чоловік?
– По-перше, такі запитання неетичні, а по-друге, востаннє він одержав два роки і шість місяців.
– Куме, дивіться, он ваша хата димить… Біжіть гасити!
– Та ні, не тривожтеся, то моя жінка перед святом доріжки та покривала витрушує.
Приходить кума до куми:
– Кумо, позичте макогона маку втерти.
– Хіба ж можна без макогона жити? Чим же ти, кумо, чоловіка уму-розуму вчиш?
– Куме, я вже три тижні не розмовляю зі своєю жінкою.
– А це чому?
– Щоб її не перебивати.
Кум Григорій:
– Світлано, припустимо, твій чоловік тобі зрадив, але сам прийшов і розповів, – чи зможеш ти йому пробачити?
– Ні, мабуть, образливо дуже, – а що?
– Тоді нічого.
– Кумо, а що ти привезла собі з Польщі? – Пару нічних сорочок, бо ті старі вже всім обридли.
– Куме, минулого тижня малесенька піщинка потрапила в око моїй жінці і вона пішла до лікаря. Цей візит коштував сорок гривень. Уяви собі – за один візит!
– Про що ти, куме, говориш? Три дні тому на очі моїй дружині потрапила хутряна шуба. Так це мені коштувало вісім тисяч. А ти про піщинки торочиш…
Розмовляють дві куми:
– Мій чоловік такий вразливий, мов мімоза. Коли я, наприклад, рубаю дрова, він стане в куточку і гірко плаче через те, що мені доводиться виконувати таку важку роботу.
– Куме, кажуть, ти вчора перебив головою телеграфного стовпа?…
– Еге, перебив. Нехай не чіпляється до моєї дружини…