На лаві сидить кум Іван, під ногами порожня пляшка, з кишені стирчить інша. Підходить кум Степан:
– Куме, ну чого ти так побиваєшся?
– Жінка пішла до сусіда… Уже три дні…
– Та не переймайся. У вас же діти, господарство. Погуляє, отямиться та й повернеться.
– Саме цього я і побоююсь…
– Куме, а скільки років ви одружені?
– Та, жінка каже, що п’ятнадцять років, а мені здається, що вже років з п’ятдесят.
– Куме, ви взяли жінку з любові?
– Ні, із Жмеринки…
Прийшов кум Іван до кума Петра весь закривавлений.
– Куме, що трапилось?
– Пес вкусив.
– То подай на власника в суд.
– Не можу, то мій пес.
– То пристрель його, якщо він такий дурний.
– Не можу, бо я сам винен.
– Як це?
– Я вперше прийшов додому тверезий, і пес мене не впізнав.
Розмовляють дві куми:
– Кумо, не знаю, чого мій чоловік називає мене жайворонком?
– Напевне, хотів би, щоб ти на зиму відлітала в теплі краї…
– Кумо, коли я п’ю каву, то потім довго не можу заснути.
– А у мене навпаки. Коли я сплю, то взагалі не можу пити кави.
– Кумо, чого ж ти так мучишся зі своїм чоловіком?
– А звідки ти взяла?
– Та ж він тебе щодня лає!
– Ну то й що?
– І додому повертається після півночі!
– Буває.
– І не святі стосунки у нього з чаркою…
– Трапляється…
– І не помічник тобі.
– Це вже правда: яка з нього поміч?
– То як же ти живеш з таким нікудишнім, геть ні на що не здатним?
– Ось так і живу, бо знаю, що є ще гірші…
Кум Грицько святкував «золоте» весілля.
– Я за п’ятдесят років спільного життя жодного разу зі своєю Марією не посварився, – хвалився він перед кумом Петром.
– Поділися, куме, секретом, як це тобі вдалося не сваритися?
– Дуже просто: як тільки я бачу, що жінка починає злитися, то одразу біжу на вулицю. Отак сорок років і прожив… на вулиці.
– Куме, а ще десять?
– А десять – проспав…
Розмовляють два куми.
– Ми з жінкою, куме, хатню роботу розподіляємо між собою. Наприклад, я ріжу цибулю, а жінка плаче.
– Куме, а як ти провів медовий місяць?
– А що це таке?
– Та це щось подібне до діжки з гірчицею, в якій зверху трошки меду, якого вистачає якраз на місяць…
– То, напевне, куме, я відкрив діжку не з того боку, – сумно відповів кум Іван.
