– Куме, позичте магнітофон.
– Хочете потанцювати?
– Ні, хочу трохи поспати.
Анекдоти, бувальщини, усмішки, байки, гуморески та різні кумедні історії. Гарний настрій з веселим телефоном - гарантовано.
Іван прийшов додому п’яний. Жінка до нього:
– Знову всі гроші пропив?
– Я пив за чужі!
– За чиї?
– Кума Миколи!
– А де твої?
– Кум Микола пропив.
Зайшов кум Петро до кума Івана в гості. Вечір. Трохи випивають, закусюють. Кум Іван вимкнув світло.
– Чому це ти? – питає кум Іван.
– Щоб електрику не палити.
Чує кум Іван – щось шарудить.
– Що ви там робите, куме?
– Штани скидаю, щоб не протирати.
– Куме, а коли почалися непорозуміння між вами і вашою Наталкою?
– 20 липня 1980 року.
– Звідки така точність?
– А це день нашого одруження.
– Кумо, що було причиною смерті вашого чоловіка?
– Лікарі, кумо.
П’яні куми вночі ледве зайшли до хати одного з них. Рухаються помаленьку далі.
– Оце, куме, сіни. Оце – вітальня. Оце – спальня. Он – ліжко, моя жінка спить, поруч з нею я…
Орав кум Іван город. Кобила раптом впала посеред борозни. Покинув її Іван і побіг до кума Петра.
– Петре, – гукає, – давай свого гнідого поміняєш на мою кобилу.
– Згоден, – киває Петро.
Вдарили по руках.
– Моя кобила лежить в борозні. А де твій Гнідко?
– А мій гнідий здох у вівторок, шкіру можеш забрати в коморі.
Кум за доброю чаркою розповідає, як замолоду вони з кумом в Афганістані примусили побігти 50 душманів.
– Не може бути! – дивуються приятелі.
– Та може їх було й більше… Та ще й як бігли! Ледве-ледве нас не догнали…
Кум Петро і кум Іван їдуть в автобусі після гарних посиденьок у пивному барі.
– Я доїду до вокзалу? – питає кум Петро в кондуктора.
– Доїдете.
– А я? – питає кум Іван.
– А чому ви, куме, коли п’єте горілку, очі закриваєте?
– Я поклявся жінці, що на горілку й дивитися не буду.