– А чого це, куме, не видно, щоб ви останнім часом поралися на городі?
– Ой, куме, поставили з Ганною на городі таке опудало, що тепер до того хоружного городу і самим страшно підступитися.
Анекдоти, бувальщини, усмішки, байки, гуморески та різні кумедні історії. Гарний настрій з веселим телефоном - гарантовано.
Десь під вечір заходить кум до кума, а там саме сіли вечеряти.
– Сідайте, куме, з нами.
– Та не знаю, сідати чи ні, я…
– Та чого там, сідайте!
– Та якось воно… – продовжував муляти той.
– А що ви, куме, хотіли?
– Та я, розумієте, драбину хотів попросити – у мене сарай горить.
Зустрілися дві куми:
– Кумо, наша сусідка страшенно балакуча. Такого наговорила мені, що я аж захрипла…
Забігла кума до куми, а ж та вовну пряде.
– Кумцю, як ви цю вовну прядете?
– Отак і пряду, або що?
– А я ото вовну ще на вівці бачу, то вже спати хочу.
Зустрілися дві куми. Десь близько трьох годин у хаті говорили, а потім ще годину біля воріт стояли. Одна прийшла додому, а чоловік і питає:
– Про що ти так довго з кумою говорила?
Жінка думала-думала:
– Їй-бо, забула.
– А що ж вона тобі казала?
– Щось торохкотіла, а що – дідько її розбере.
– Ой, кумо, які лихі люди: як напалося на мене все село – ледве-ледве одгризлася.
Хоч і пізній час, а кум сидить у кума в гостях, веселиться. Аж тут господар відхиляє штору і дивиться у вікно.
– Що ви, куме, бачите в таку темінь?
– Я точно знаю, що в Івана сьогодні теж гості були, але ось дивлюся: в його хаті вже давно не світиться.
Якось у п’ятницю до куми в гості кум прийшов.
– Куме, може будете їсти, – питає вона.
– А що в тебе є?
– Та борщ є… А в неділю і вареники були…
– Ой, кумочко, які у вас дрова: повну піч наклали, і всі горять, та ще й як жарко. А в мене такі кляті, що одним-одне полінце покладу, та й те не горить.
– Кумонько, як ваші нові сусіди?
– Нестерпні.
– Чому? Галасливі?
– Навпаки, так тихо говорять, що нічого підслухати не можна, хай їм грець!